Екклезіяст 4
1 І знов я побачив всі у́тиски, що чинились під сонцем, — і сльоза́ ось ути́скуваних, та немає для них потіши́теля, і наси́лля з руки, що їх гно́блять, і немає для них потіши́теля.
So I returned, and considered all the oppressions that are done under the sun: and behold the tears of such as were oppressed, and they had no comforter; and on the side of their oppressors there was power; but they had no comforter.
2 І я похвалив тих померлих, що давно повмирали, більш від живих, що живуть дотепе́р.
Wherefore I praised the dead which are already dead more than the living which are yet alive.
3 А краще від них від обох тій люди́ні, що досі іще не була́, що не бачила чину лихого, що робився під сонцем!
Yea, better is he than either of them, which has not yet been, who has not seen the evil work that is done under the sun.
4 І я бачив ввесь труд та ввесь у́спіх учи́нку, виклика́є заздрість одно́го до о́дного, — і це все марно́та та ло́влення вітру!.
Again, I considered all travail, and every right work, that for this a man is envied of his neighbour. This is also vanity and vexation of spirit.
5 Нерозумний сидить, склавши руки свої, та жере́ своє тіло, —
The fool folds his hands together, and eats his own flesh.
6 краща повна долоня споко́ю за повні дві жмені кло́поту та за ло́влення вітру!
Better is an handful with quietness, than both the hands full with travail and vexation of spirit.
7 І зно́ву я бачив марно́ту під сонцем:
Then I returned, and I saw vanity under the sun.
8 Буває само́тній, і не має ніко́го він іншого, сина чи брата у ньо́го нема, та немає кінця всьому зуси́ллю його, і не наси́титься око багатством його, і він не пові́сть: „Та для кого дба́ю і позбавляю добра свою душу?“Марно́та й оце, і даремна робота воно.
There is one alone, and there is not a second; yea, he has neither child nor brother: yet is there no end of all his labour; neither is his eye satisfied with riches; neither says he, For whom do I labour, and bereave my soul of good? This is also vanity, yea, it is a sore travail.
9 Краще двом, як одному, бо мають хорошу заплату за труд свій,
Two are better than one; because they have a good reward for their labour.
10 і якби вони впали, піді́йме одне́ свого друга! Та горе одно́му, як він упаде́, й нема дру́гого, щоб підве́сти його.
For if they fall, the one will lift up his fellow: but woe to him that is alone when he falls; for he has not another to help him up.
11 Також коли вдвох покладу́ться, то тепло їм буде, а я́к же зогрі́тись одно́му?
Again, if two lie together, then they have heat: but how can one be warm alone?
12 А коли б хто напав на одно́го, то вдвох вони стануть на нього, — і нитка потрійна не скоро пірве́ться!
And if one prevail against him, two shall withstand him; and a threefold cord is not quickly broken.
13 Ліпший убогий та мудрий юна́к, аніж цар стари́й та нерозумний, що вже осторо́г не приймає,
Better is a poor and a wise child than an old and foolish king, who will no more be admonished.
14 бо виходить юнак і з в'язни́ці, щоб зацарюва́ти, хоч у царстві своїм народивсь він убогим!
For out of prison he comes to reign; whereas also he that is born in his kingdom becomes poor.
15 Я бачив усіх живих, що ходять під сонцем, на боці цього́ юнака́, — цього дру́гого, що став він на місце його.
I considered all the living which walk under the sun, with the second child that shall stand up in his position.
16 Немає кінця всьому лю́дові, всьо́му, що був перед ним, та й насту́пні не втішаться ним, — бо й це теж марно́та та ло́влення вітру!
There is no end of all the people, even of all that have been before them: they also that come after shall not rejoice in him. Surely this also is vanity and vexation of spirit.
