Екклезіяст 4
1 І знов я побачив всі у́тиски, що чинились під сонцем, — і сльоза́ ось ути́скуваних, та немає для них потіши́теля, і наси́лля з руки, що їх гно́блять, і немає для них потіши́теля.
Again I looked, and I considered all the oppression taking place under the sun. I saw the tears of the oppressed, and they had no comforter; the power lay in the hands of their oppressors, and there was no comforter.
2 І я похвалив тих померлих, що давно повмирали, більш від живих, що живуть дотепе́р.
So I admired the dead, who had already died, above the living, who are still alive.
3 А краще від них від обох тій люди́ні, що досі іще не була́, що не бачила чину лихого, що робився під сонцем!
But better than both is he who has not yet existed, who has not seen the evil that is done under the sun.
4 І я бачив ввесь труд та ввесь у́спіх учи́нку, виклика́є заздрість одно́го до о́дного, — і це все марно́та та ло́влення вітру!.
I saw that all labor and success spring from a man’s envy of his neighbor. This too is futile and a pursuit of the wind.
5 Нерозумний сидить, склавши руки свої, та жере́ своє тіло, —
The fool folds his hands and consumes his own flesh.
6 краща повна долоня споко́ю за повні дві жмені кло́поту та за ло́влення вітру!
Better one handful with tranquility than two handfuls with toil and pursuit of the wind.
7 І зно́ву я бачив марно́ту під сонцем:
Again, I saw futility under the sun.
8 Буває само́тній, і не має ніко́го він іншого, сина чи брата у ньо́го нема, та немає кінця всьому зуси́ллю його, і не наси́титься око багатством його, і він не пові́сть: „Та для кого дба́ю і позбавляю добра свою душу?“Марно́та й оце, і даремна робота воно.
There is a man all alone, without even a son or brother. And though there is no end to his labor, his eyes are still not content with his wealth: “For whom do I toil and bereave my soul of enjoyment?” This too is futile—a miserable task.
9 Краще двом, як одному, бо мають хорошу заплату за труд свій,
Two are better than one, because they have a good return for their labor.
10 і якби вони впали, піді́йме одне́ свого друга! Та горе одно́му, як він упаде́, й нема дру́гого, щоб підве́сти його.
For if one falls down, his companion can lift him up; but pity the one who falls without another to help him up!
11 Також коли вдвох покладу́ться, то тепло їм буде, а я́к же зогрі́тись одно́му?
Again, if two lie down together, they will keep warm; but how can one keep warm alone?
12 А коли б хто напав на одно́го, то вдвох вони стануть на нього, — і нитка потрійна не скоро пірве́ться!
And though one may be overpowered, two can resist. Moreover, a cord of three strands is not quickly broken.
13 Ліпший убогий та мудрий юна́к, аніж цар стари́й та нерозумний, що вже осторо́г не приймає,
Better is a poor but wise youth than an old but foolish king who no longer knows how to take a warning.
14 бо виходить юнак і з в'язни́ці, щоб зацарюва́ти, хоч у царстві своїм народивсь він убогим!
For the youth has come from the prison to the kingship, though he was born poor in his own kingdom.
15 Я бачив усіх живих, що ходять під сонцем, на боці цього́ юнака́, — цього дру́гого, що став він на місце його.
I saw that all who lived and walked under the sun followed this second one, the youth who succeeded the king.
16 Немає кінця всьому лю́дові, всьо́му, що був перед ним, та й насту́пні не втішаться ним, — бо й це теж марно́та та ло́влення вітру!
There is no limit to all the people who were before them. Yet the successor will not be celebrated by those who come even later. This too is futile and a pursuit of the wind.
