Екклезіяст 4
1 І знов я побачив всі у́тиски, що чинились під сонцем, — і сльоза́ ось ути́скуваних, та немає для них потіши́теля, і наси́лля з руки, що їх гно́блять, і немає для них потіши́теля.
Then I returned and saw all the oppressions that are done under the sun: and, behold, the tears of such as were oppressed, and they had no comforter; and on the side of their oppressors there was power; but they had no comforter.
2 І я похвалив тих померлих, що давно повмирали, більш від живих, що живуть дотепе́р.
Wherefore I praised the dead that have been long dead more than the living that are yet alive;
3 А краще від них від обох тій люди́ні, що досі іще не була́, що не бачила чину лихого, що робився під сонцем!
yea, better than them both [did I esteem] him that hath not yet been, who hath not seen the evil work that is done under the sun.
4 І я бачив ввесь труд та ввесь у́спіх учи́нку, виклика́є заздрість одно́го до о́дного, — і це все марно́та та ло́влення вітру!.
Then I saw all labor and every skilful work, that for this a man is envied of his neighbor. This also is vanity and a striving after wind.
5 Нерозумний сидить, склавши руки свої, та жере́ своє тіло, —
The fool foldeth his hands together, and eateth his own flesh.
6 краща повна долоня споко́ю за повні дві жмені кло́поту та за ло́влення вітру!
Better is a handful, with quietness, than two handfuls with labor and striving after wind.
7 І зно́ву я бачив марно́ту під сонцем:
Then I returned and saw vanity under the sun.
8 Буває само́тній, і не має ніко́го він іншого, сина чи брата у ньо́го нема, та немає кінця всьому зуси́ллю його, і не наси́титься око багатством його, і він не пові́сть: „Та для кого дба́ю і позбавляю добра свою душу?“Марно́та й оце, і даремна робота воно.
There is one that is alone, and he hath not a second; yea, he hath neither son nor brother; yet is there no end of all his labor, neither are his eyes satisfied with riches. For whom then, [saith he], do I labor, and deprive my soul of good? This also is vanity, yea, it is a sore travail.
9 Краще двом, як одному, бо мають хорошу заплату за труд свій,
Two are better than one, because they have a good reward for their labor.
10 і якби вони впали, піді́йме одне́ свого друга! Та горе одно́му, як він упаде́, й нема дру́гого, щоб підве́сти його.
For if they fall, the one will lift up his fellow; but woe to him that is alone when he falleth, and hath not another to lift him up.
11 Також коли вдвох покладу́ться, то тепло їм буде, а я́к же зогрі́тись одно́му?
Again, if two lie together, then they have warmth; but how can one be warm [alone]?
12 А коли б хто напав на одно́го, то вдвох вони стануть на нього, — і нитка потрійна не скоро пірве́ться!
And if a man prevail against him that is alone, two shall withstand him; and a threefold cord is not quickly broken.
13 Ліпший убогий та мудрий юна́к, аніж цар стари́й та нерозумний, що вже осторо́г не приймає,
Better is a poor and wise youth than an old and foolish king, who knoweth not how to receive admonition any more.
14 бо виходить юнак і з в'язни́ці, щоб зацарюва́ти, хоч у царстві своїм народивсь він убогим!
For out of prison he came forth to be king; yea, even in his kingdom he was born poor.
15 Я бачив усіх живих, що ходять під сонцем, на боці цього́ юнака́, — цього дру́гого, що став він на місце його.
I saw all the living that walk under the sun, that they were with the youth, the second, that stood up in his stead.
16 Немає кінця всьому лю́дові, всьо́му, що був перед ним, та й насту́пні не втішаться ним, — бо й це теж марно́та та ло́влення вітру!
There was no end of all the people, even of all them over whom he was: yet they that come after shall not rejoice in him. Surely this also is vanity and a striving after wind.
