Екклезіяст 3
1 Для всього свій час, і година своя́ кожній справі під небом:
To everything—a season, and a time to every delight under the heavens:
2 час роди́тись і час помирати, час садити і час виривати поса́джене,
A time to bring forth, And a time to die. A time to plant, And a time to eradicate the planted.
3 час вбивати і час лікувати, час руйнувати і час будувати,
A time to slay, And a time to heal, A time to break down, And a time to build up.
4 час плакати й час регота́ти, час ридати і час танцювати,
A time to weep, And a time to laugh. A time to mourn, And a time to skip.
5 час розкида́ти каміння і час каміння грома́дити, час обіймати і час ухилятись обі́ймів,
A time to cast away stones, And a time to heap up stones. A time to embrace, And a time to be far from embracing.
6 час шукати і час розгубити, час збирати і час розкида́ти,
A time to seek, And a time to destroy. A time to keep, And a time to cast away.
7 час дерти і час зашивати, час мовчати і час говорити,
A time to tear, And a time to sew. A time to be silent, And a time to speak.
8 час кохати і час ненави́діти, час війні і час миру!
A time to love, And a time to hate. A time of war, And a time of peace.
9 Яка ко́ристь трудя́щому в тім, над чим тру́диться він?
What advantage does the doer have in that which he is laboring at?
10 Я бачив роботу, що Бог був дав лю́дським синам, щоб труди́лись над нею,
I have seen the travail that God has given to the sons of man to be humbled by it.
11 — усе Він прега́рним зробив свого ча́су, і вічність поклав їм у серце, хоч не розуміє люди́на тих діл, що Бог учинив, від поча́тку та аж до кінця́.
The whole He has made beautiful in its season; also, that knowledge He has put in their heart without which man does not find out the work that God has done from the beginning even to the end.
12 Я знаю, немає нічо́го в них кращого, як тільки радіти й робити добро́ у своєму житті.
I have known that there is no good for them except to rejoice and to do good during their life,
13 I отож, як котри́й чоловік їсть та п'є і в усім своїм тру́ді радіє добром, — це дар Божий!
indeed, even every man who eats and has drunk and seen good by all his labor, it [is] a gift of God.
14 Я знаю, що все, що Бог робить, воно зостається навіки, — до того не можна нічого додати, — і з того не можна нічого відня́ти, і Бог так зробив, щоб боялись Його!
I have known that all that God does is for all time, to it nothing is to be added, and from it nothing is to be withdrawn; and God has worked that they fear before Him.
15 Що є, то було́ вже воно, і що статися має — було вже, бо минуле відно́влює Бог!
What is that which has been? Already it is, and that which [is] to be has already been, and God requires that which is pursued.
16 І я бачив під сонцем іще: місце су́ду, — а в нім беззако́ння, і місце правди, — у ньому ж неправда.
And again, I have seen under the sun the place of judgment—there [is] the wicked; and the place of righteousness—there [is] the wicked.
17 Я сказав був у серці своє́му: Судитиме Бог справедливого й несправедливого, бо для кожної справи є час, і на всяке там ді́ло.
I said in my heart, “The righteous and the wicked God judges, for a time [is] to every matter and for every work there.”
18 Я сказав був у серці своє́му: Це для лю́дських синів, щоб Бог випробо́вував їх, і щоб бачити їм, що вони як ті зві́рі,
I said in my heart concerning the matter of the sons of man that God might cleanse them, so as to see that they themselves [are] beasts.
19 бо доля для лю́дських синів і доля звіри́ни — однакова доля для них: як оці помирають, так само вмирають і ті, і для всіх один по́дих, і нема над твариною ви́щости людям, — марно́та бо все!
For an event [is to] the sons of man, and an event [is to] the beasts, even one event [is] to them; as the death of this, so [is] the death of that; and one spirit [is] to all, and the advantage of man above the beast is nothing, for the whole [is] vanity.
20 Все до місця одно́го йде: все постало із по́роху, і ве́рнеться все знов до пороху.
The whole are going to one place, the whole have been from the dust, and the whole are turning back to the dust.
21 Хто те знає, чи дух лю́дських синів підійма́ється вго́ру, і чи спуска́ється вділ до землі дух скотини?
Who knows the spirit of the sons of man that is going up on high, and the spirit of the beast that is going down below to the earth?
22 І я бачив, — нема чоловікові кращого, як діла́ми своїми радіти, бо це доля його́! Бо хто поведе́ його гля́нути, що́ буде по ньому?
And I have seen that there is nothing better than that man rejoice in his works, for it [is] his portion; for who brings him to look on that which is after him?
