Екклезіяст 3
1 Для всього свій час, і година своя́ кожній справі під небом:
TO every thing there is a season, and a time to every purpose under the heaven:
2 час роди́тись і час помирати, час садити і час виривати поса́джене,
A time to be born, and a time to die; a time to plant, and a time to pluck up that which is planted;
3 час вбивати і час лікувати, час руйнувати і час будувати,
A time to kill, and a time to heal; a time to break down, and a time to build up;
4 час плакати й час регота́ти, час ридати і час танцювати,
A time to weep, and a time to laugh; a time to mourn, and a time to dance;
5 час розкида́ти каміння і час каміння грома́дити, час обіймати і час ухилятись обі́ймів,
A time to cast away stones, and a time to gather stones together; a time to embrace, and a time to refrain from embracing;
6 час шукати і час розгубити, час збирати і час розкида́ти,
A time to get, and a time to lose; a time to keep, and a time to cast away;
7 час дерти і час зашивати, час мовчати і час говорити,
A time to rend, and a time to sew; a time to keep silence, and a time to speak;
8 час кохати і час ненави́діти, час війні і час миру!
A time to love, and a time to hate; a time of war, and a time of peace.
9 Яка ко́ристь трудя́щому в тім, над чим тру́диться він?
What profit hath he that worketh in that wherein he laboureth?
10 Я бачив роботу, що Бог був дав лю́дським синам, щоб труди́лись над нею,
I have seen the travail, which God hath given to the sons of men to be exercised in it.
11 — усе Він прега́рним зробив свого ча́су, і вічність поклав їм у серце, хоч не розуміє люди́на тих діл, що Бог учинив, від поча́тку та аж до кінця́.
He hath made every thing beautiful in his time: also he hath set the world in their heart, so that no man can find out the work that God maketh from the beginning to the end.
12 Я знаю, немає нічо́го в них кращого, як тільки радіти й робити добро́ у своєму житті.
I know that there is no good in them, but for a man to rejoice, and to do good in his life.
13 I отож, як котри́й чоловік їсть та п'є і в усім своїм тру́ді радіє добром, — це дар Божий!
And also that every man should eat and drink, and enjoy the good of all his labour, it is the gift of God.
14 Я знаю, що все, що Бог робить, воно зостається навіки, — до того не можна нічого додати, — і з того не можна нічого відня́ти, і Бог так зробив, щоб боялись Його!
I know that, whatsoever God doeth, it shall be for ever: nothing can be put to it, nor any thing taken from it: and God doeth it, that men should fear before him.
15 Що є, то було́ вже воно, і що статися має — було вже, бо минуле відно́влює Бог!
That which hath been is now; and that which is to be hath already been; and God requireth that which is past.
16 І я бачив під сонцем іще: місце су́ду, — а в нім беззако́ння, і місце правди, — у ньому ж неправда.
And moreover I saw under the sun the place of judgment, that wickedness was there; and the place of righteousness, that iniquity was there.
17 Я сказав був у серці своє́му: Судитиме Бог справедливого й несправедливого, бо для кожної справи є час, і на всяке там ді́ло.
I said in mine heart, God shall judge the righteous and the wicked: for there is a time there for every purpose and for every work.
18 Я сказав був у серці своє́му: Це для лю́дських синів, щоб Бог випробо́вував їх, і щоб бачити їм, що вони як ті зві́рі,
I said in mine heart concerning the estate of the sons of men, that God might manifest them, and that they might see that they themselves are beasts.
19 бо доля для лю́дських синів і доля звіри́ни — однакова доля для них: як оці помирають, так само вмирають і ті, і для всіх один по́дих, і нема над твариною ви́щости людям, — марно́та бо все!
For that which befalleth the sons of men befalleth beasts; even one thing befalleth them: as the one dieth, so dieth the other; yea, they have all one breath; so that a man hath no preeminence above a beast: for all is vanity.
20 Все до місця одно́го йде: все постало із по́роху, і ве́рнеться все знов до пороху.
All go unto one place; all are of the dust, and all turn to dust again.
21 Хто те знає, чи дух лю́дських синів підійма́ється вго́ру, і чи спуска́ється вділ до землі дух скотини?
Who knoweth the spirit of man that goeth upward, and the spirit of the beast that goeth downward to the earth?
22 І я бачив, — нема чоловікові кращого, як діла́ми своїми радіти, бо це доля його́! Бо хто поведе́ його гля́нути, що́ буде по ньому?
Wherefore I perceive that there is nothing better, than that a man should rejoice in his own works; for that is his portion: for who shall bring him to see what shall be after him?
