Екклезіяст 3
1 Для всього свій час, і година своя́ кожній справі під небом:
To everything there is a season, and a time to every purpose under the heavens:
2 час роди́тись і час помирати, час садити і час виривати поса́джене,
A time to be born, and a time to die; A time to plant, and a time to pluck up that which is planted;
3 час вбивати і час лікувати, час руйнувати і час будувати,
A time to kill, and a time to heal; A time to break down, and a time to build up;
4 час плакати й час регота́ти, час ридати і час танцювати,
A time to weep, and a time to laugh; A time to mourn, and a time to dance;
5 час розкида́ти каміння і час каміння грома́дити, час обіймати і час ухилятись обі́ймів,
A time to cast away stones, and a time to gather stones together; A time to embrace, and a time to refrain from embracing;
6 час шукати і час розгубити, час збирати і час розкида́ти,
A time to seek, and a time to lose; A time to keep, and a time to cast away;
7 час дерти і час зашивати, час мовчати і час говорити,
A time to rend, and a time to sew; A time to keep silence, and a time to speak;
8 час кохати і час ненави́діти, час війні і час миру!
A time to love, and a time to hate; A time of war, and a time of peace.
9 Яка ко́ристь трудя́щому в тім, над чим тру́диться він?
What profit hath he that worketh from that wherein he laboureth?
10 Я бачив роботу, що Бог був дав лю́дським синам, щоб труди́лись над нею,
I have seen the travail that God hath given to the sons of men to toil in.
11 — усе Він прега́рним зробив свого ча́су, і вічність поклав їм у серце, хоч не розуміє люди́на тих діл, що Бог учинив, від поча́тку та аж до кінця́.
He hath made everything beautiful in its time; also he hath set the world in their heart, so that man findeth not out from the beginning to the end the work that God doeth.
12 Я знаю, немає нічо́го в них кращого, як тільки радіти й робити добро́ у своєму житті.
I know that there is nothing good for them but to rejoice and to do well in their life;
13 I отож, як котри́й чоловік їсть та п'є і в усім своїм тру́ді радіє добром, — це дар Божий!
yea also that every man should eat and drink, and enjoy good in all his labour, it is the gift of God.
14 Я знаю, що все, що Бог робить, воно зостається навіки, — до того не можна нічого додати, — і з того не можна нічого відня́ти, і Бог так зробив, щоб боялись Його!
I know that whatever God doeth, it shall be for ever; there is nothing to be added to it, nor anything to be taken from it; and God doeth [it], that [men] should fear before him.
15 Що є, то було́ вже воно, і що статися має — було вже, бо минуле відно́влює Бог!
That which is was long ago, and that which is to be hath already been; and God bringeth back again that which is past.
16 І я бачив під сонцем іще: місце су́ду, — а в нім беззако́ння, і місце правди, — у ньому ж неправда.
And moreover I saw under the sun, that in the place of judgment, wickedness was there; and in the place of righteousness, wickedness was there.
17 Я сказав був у серці своє́му: Судитиме Бог справедливого й несправедливого, бо для кожної справи є час, і на всяке там ді́ло.
I said in my heart, God will judge the righteous and the wicked; for there is a time there for every purpose and for every work.
18 Я сказав був у серці своє́му: Це для лю́дських синів, щоб Бог випробо́вував їх, і щоб бачити їм, що вони як ті зві́рі,
I said in my heart, It is thus with the children of men, that God may prove them, and that they should see that they themselves are but beasts.
19 бо доля для лю́дських синів і доля звіри́ни — однакова доля для них: як оці помирають, так само вмирають і ті, і для всіх один по́дих, і нема над твариною ви́щости людям, — марно́та бо все!
For what befalleth the children of men befalleth beasts; even one thing befalleth them: as the one dieth, so dieth the other, and they have all one breath; and man hath no pre-eminence above the beast: for all is vanity.
20 Все до місця одно́го йде: все постало із по́роху, і ве́рнеться все знов до пороху.
All go unto one place: all are of the dust, and all return to dust.
21 Хто те знає, чи дух лю́дських синів підійма́ється вго́ру, і чи спуска́ється вділ до землі дух скотини?
Who knoweth the spirit of the children of men? Doth it go upwards? and the spirit of the beasts, doth it go downwards to the earth?
22 І я бачив, — нема чоловікові кращого, як діла́ми своїми радіти, бо це доля його́! Бо хто поведе́ його гля́нути, що́ буде по ньому?
And I have seen that there is nothing better than that man should rejoice in his own works; for that is his portion; for who shall bring him to see what shall be after him?
