Екклезіяст 3
1 Для всього свій час, і година своя́ кожній справі під небом:
Všeliká věc má jistý čas, a každé předsevzetí pod nebem svou chvíli.
2 час роди́тись і час помирати, час садити і час виривати поса́джене,
Jest čas rození i čas umírání, čas sázení a čas vykopání, což vsazeno bývá;
3 час вбивати і час лікувати, час руйнувати і час будувати,
Èas mordování a čas hojení, čas boření a čas stavení;
4 час плакати й час регота́ти, час ридати і час танцювати,
Èas pláče a čas smíchu, čas smutku a čas proskakování;
5 час розкида́ти каміння і час каміння грома́дити, час обіймати і час ухилятись обі́ймів,
Èas rozmítání kamení a čas shromažďování kamení, čas objímání a čas vzdálení se od objímání;
6 час шукати і час розгубити, час збирати і час розкида́ти,
Èas hledání a čas ztracení, čas chování a čas zavržení;
7 час дерти і час зашивати, час мовчати і час говорити,
Èas roztrhování a čas sšívání, čas mlčení a čas mluvení;
8 час кохати і час ненави́діти, час війні і час миру!
Èas milování a čas nenávidění, čas boje a čas pokoje.
9 Яка ко́ристь трудя́щому в тім, над чим тру́диться він?
Co tedy má ten, kdo práci vede, z toho, o čemž pracuje?
10 Я бачив роботу, що Бог був дав лю́дським синам, щоб труди́лись над нею,
Viděl jsem zaměstknání, kteréž dal Bůh synům lidským, aby se jím trápili.
11 — усе Він прега́рним зробив свого ча́су, і вічність поклав їм у серце, хоч не розуміє люди́на тих діл, що Бог учинив, від поча́тку та аж до кінця́.
Sám všecko činí ušlechtile časem svým, nýbrž i žádost světa dal v srdce jejich, aby nestihal člověk díla toho, kteréž dělá Bůh, ani počátku ani konce.
12 Я знаю, немає нічо́го в них кращого, як тільки радіти й робити добро́ у своєму житті.
Odtud seznávám, že nic lepšího nemají, než aby se veselili, a činili dobře v životě svém,
13 I отож, як котри́й чоловік їсть та п'є і в усім своїм тру́ді радіє добром, — це дар Божий!
Ač i to, když všeliký člověk jí a pije, a užívá dobrých věcí ze všelijaké práce své, jest dar Boží.
14 Я знаю, що все, що Бог робить, воно зостається навіки, — до того не можна нічого додати, — і з того не можна нічого відня́ти, і Бог так зробив, щоб боялись Його!
Znám, že cožkoli činí Bůh, to trvá na věky; nemůže se k tomu nic přidati, ani od toho co odjíti. A činí to Bůh, aby se báli oblíčeje jeho.
15 Що є, то було́ вже воно, і що статися має — було вже, бо минуле відно́влює Бог!
To, což bylo, i nyní jest, a což bude, již bylo; nebo Bůh obnovuje to, což pominulo.
16 І я бачив під сонцем іще: місце су́ду, — а в нім беззако́ння, і місце правди, — у ньому ж неправда.
Přesto viděl jsem ještě pod sluncem na místě soudu bezbožnost, a na místě spravedlnosti nespravedlnost.
17 Я сказав був у серці своє́му: Судитиме Бог справедливого й несправедливого, бо для кожної справи є час, і на всяке там ді́ло.
I řekl jsem v srdci svém: Budeť Bůh spravedlivého i bezbožného souditi; nebo tam bude čas každému předsevzetí i každému skutku.
18 Я сказав був у серці своє́му: Це для лю́дських синів, щоб Бог випробо́вував їх, і щоб бачити їм, що вони як ті зві́рі,
Řekl jsem v srdci svém o způsobu synů lidských, že jim ukázal Bůh, aby viděli, že jsou podobni hovadům.
19 бо доля для лю́дських синів і доля звіри́ни — однакова доля для них: як оці помирають, так само вмирають і ті, і для всіх один по́дих, і нема над твариною ви́щости людям, — марно́та бо все!
Případnost synů lidských a případnost hovad jest případnost jednostejná. Jakož umírá ono, tak umírá i on, a dýchání jednostejné všickni mají, aniž co napřed má člověk před hovadem; nebo všecko jest marnost.
20 Все до місця одно́го йде: все постало із по́роху, і ве́рнеться все знов до пороху.
Obé to jde k místu jednomu; obé jest z prachu, obé také zase navracuje se do prachu.
21 Хто те знає, чи дух лю́дських синів підійма́ється вго́ру, і чи спуска́ється вділ до землі дух скотини?
Kdo to zná, že duch synů lidských vstupuje zhůru, a duch hovadí že sstupuje pod zemi?
22 І я бачив, — нема чоловікові кращого, як діла́ми своїми радіти, бо це доля його́! Бо хто поведе́ його гля́нути, що́ буде по ньому?
Protož spatřil jsem, že nic není lepšího, než veseliti se člověku v skutcích svých, poněvadž to jest podíl jeho. Nebo kdo jej k tomu přivede, aby poznati mohl to, což jest budoucího po něm?
