Екклезіяст 2
1 Сказав був я в серці своє́му: Іди но, хай ви́пробую тебе радістю, і придивись до добра́, — та й воно ось марно́та.
I said in my heart, Come now, I will prove thee with mirth, therefore enjoy pleasure: and behold, this also [is] vanity.
2 На сміх я сказав: „Нерозумний“, а на радість: „Що́ робить вона?“
I said of laughter, [It is] mad: and of mirth, What doeth it?
3 Задумав я в серці своє́му вином оживля́ти своє тіло, і прова́дити мудрістю серце своє, і що буду держатись глупо́ти, аж поки побачу, що́ ж добре для лю́дських синів, що робили б під небом за короткого ча́су свого життя.
I sought in my heart, to give myself to wine, yet acquainting my heart with wisdom; and to lay hold on folly, till I might see what [was] that good for the sons of men, which they should do under the heaven all the days of their life.
4 Поробив я великі діла́: поставив для себе доми́, задля се́бе садив виноградники,
I made me great works; I built me houses; I planted me vineyards:
5 запрова́див для себе садки́ та гаї́, і понаса́джував в них усіля́ких дерев овоче́вих.
I made me gardens and orchards, and I planted trees in them of all [kind of] fruits:
6 Наробив я для себе ставі́в, щоб полива́ти із них ліс дере́в, що виро́стали.
I made me pools of water, to water with them the wood that bringeth forth trees:
7 Набував я для себе рабів та неві́льниць, були в мене й домі́вники. А худо́би великої та худоби дрібно́ї було в мене більше, ніж у всіх, що в Єрусалимі до ме́не були́!
I procured [me] servants and maidens, and had servants born in my house; also I had great possessions of great and small cattle above all that were in Jerusalem before me:
8 Назбирав я собі також срі́бла та золота, і ска́рбів царів та прові́нцій, завів я собі співакі́в та співа́чок, і всякі приє́мнощі лю́дських синів, жінок — нало́жниць.
I gathered me also silver and gold, and the peculiar treasure of kings, and of the provinces: I procured me men-singers and women-singers, and the delights of the sons of men, [as] musical instruments, and of all sorts.
9 І звели́чувавсь я усе більше та більше, над усіх, що в Єрусалимі до мене були́, моя мудрість стояла також при мені.
So I was great, and increased more than all that were before me in Jerusalem: also my wisdom remained with me.
10 І всього́, чого очі мої пожада́ли, я їм не відмо́влював: я не стримував се́рця свого від жодної втіхи, бо ті́шилось серце моє від усякого тру́ду мого́, — і це була частка моя від усякого тру́ду свого!
And whatever my eyes desired I kept not from them, I withheld not my heart from any joy; for my heart rejoiced in all my labor: and this was my portion of all my labor.
11 Та коли́ я зверну́вся до всіх своїх чи́нів, що їх поробили були́ мої ру́ки, і до тру́ду, що я потрудився був, ро́блячи, — й ось усе це марно́та та ло́влення вітру, і немає під сонцем нічого кори́сного!
Then I looked on all the works that my hands had wrought, and on the labor that I had labored to do: and behold, all [was] vanity and vexation of spirit, and [there was] no profit under the sun.
12 І звернувсь я, щоб бачити мудрість, і бе́зум, і ду́рощі. Бо що зро́бить люди́на, що при́йде вона по царі? Тільки те, що вона вже зробила!
And I turned myself to behold wisdom, and madness, and folly: for what [can] the man [do] that cometh after the king? [even] that which hath been already done.
13 І я побачив, що є перева́га у мудрости над глупото́ю, як є перевага у світла над те́мрявою:
Then I saw that wisdom excelleth folly, as far as light excelleth darkness.
14 у мудрого очі його в голові́ його, а безглу́здий у те́мряві ходить; та теж я пізнав, що доля одна всім їм тра́питься!
The wise man's eyes [are] in his head; but the fool walketh in darkness: and I myself perceived also that one event happeneth to them all.
15 І промовив я в серці своє́му: Коли доля, яка нерозумному трапиться, трапиться також мені, то на́що тоді я мудрі́шим ставав? І я говорив був у серці своїм, що марно́та й оце.
Then said I in my heart, As it happeneth to the fool, so it happeneth even to me; and why was I then more wise? Then I said in my heart, that this also [is] vanity.
16 Не лишається пам'яти про мудрого, як і про нерозумного, на вічні віки́, — в днях насту́пних зовсім все забу́деться, і мудрий вмирає так са́мо, як і нерозумний.
For [there is] no remembrance of the wise more than of the fool for ever; seeing that which now [is] in the days to come shall all be forgotten. And how dieth the wise [man]? as the fool.
17 І життя я знена́видів, бо проти́вний мені кожен чин, що під сонцем він чи́ниться, — бо все це марно́та та ло́влення вітру!
Therefore I hated life; because the work that is wrought under the sun [is] grievous to me: for all [is] vanity and vexation of spirit.
18 І знена́видів я ввесь свій труд, що під сонцем труди́вся я був, — бо його позоста́влю люди́ні, що буде вона по мені,
Yes, I hated all my labor which I had taken under the sun: because I should leave it to the man that shall be after me.
19 а хто знає, чи мудрий той буде чи нерозумний, хто запанує над цілим трудом моїм, над яким я трудився й змудрі́в був під сонцем? Це марно́та також.
And who knoweth whether he shall be a wise [man] or a fool? yet shall he have rule over all my labor in which I have labored, and in which I have showed myself wise under the sun. This [is] also vanity.
20 І я обернувся чини́ти, щоб серце моє прийшло в ро́зпач від усього труда́, що чинив я під сонцем.
Therefore I went about to cause my heart to despair of all the labor which I took under the sun.
21 Бо буває люди́на, що тру́диться з мудрістю, зо знання́м та із хи́стом, та все полишає на долю люди́ні, яка не трудила́ся в то́му: Марно́та й оце й зло велике!
For there is a man whose labor is in wisdom, and in knowledge, and in equity; yet to a man that hath not labored in it, shall he leave it [for] his portion. This also [is] vanity and a great evil.
22 Та й що має люди́на зо всього свойого труда́ та із кло́поту серця свого, що під сонцем працює вона?
For what hath man of all his labor, and of the vexation of his heart, in which he hath labored under the sun?
23 Бо всі дні її — муки, а смуток — робо́та її, і навіть вночі її серце споко́ю не знає, — теж марно́та й оце!
For all his days [are] sorrows, and his labor grief; yes, his heart taketh not rest in the night. This is also vanity.
24 Нема ліпшого зе́мній люди́ні над те, щоб їсти та пити, і щоб душа її бачила добре із тру́ду свого́. Та й оце все, я бачив, воно з руки Бога!
[There is] nothing better for a man than that he should eat and drink, and [that] he should make his soul enjoy good in his labor. This also I saw, that it [was] from the hand of God.
25 Бо хто буде їсти, і хто спожива́ти спроможе без Нього?
For who can eat, or who else can hasten [to it] more than I?
26 Бо люди́ні, що перед лицем Його до́бра, дає Він премудрість, і пізна́ння, і радість; а грішникові Він роботу дає, щоб збирати й грома́дити, — щоб пізніше віддати тому́, хто добрий перед Божим лицем. Марно́та і це все та ло́влення вітру!
For [God] giveth to a man who [is] good in his sight, wisdom, and knowledge, and joy: but to the sinner he giveth toil, to gather, and to amass, that he may give to [him that is] good before God. This also [is] vanity and vexation of spirit.
