Екклезіяст 12
1 І пам'ята́й в днях юна́цтва свого́ про свого Творця́, аж поки не при́йдуть злі дні, й не наступлять літа́, про які говорити ти бу́деш: „Для мене вони неприємні!“
Дар аду-ць аминте де Фэкэторул тэу ын зилеле тинереций тале, пынэ ну вин зилеле челе реле ши пынэ ну се апропие аний кынд вей зиче: „Ну гэсеск ничо плэчере ын ей”;
2 аж поки не сте́мніє сонце, і світло, і місяць, і зо́рі, і не ве́рнуться хмари густі́ за доще́м,
пынэ ну се ынтунекэ соареле ши лумина, луна ши стелеле ши пынэ ну се ынторк норий ындатэ дупэ плоае;
3 у день, коли затремтя́ть ті, хто дім стереже, і зі́гнуться мужні, і спи́нять роботу свою млинарі́, бо їх стане мало, і поте́мніють ті, хто в вікно визирає,
пынэ ну ынчеп сэ тремуре пазничий касей ши сэ се ынковоае челе тарь; пынэ ну се опреск чей че мачинэ, кэч с-ау ымпуцинат; пынэ ну се ынтунекэ чей че се уйтэ пе ферестре;
4 і двері подвійні на вулицю за́мкнені бу́дуть, як зме́ншиться гу́ркіт млина́, і голос пташи́ни замовкне, і затихнуть всі до́чки співучі,
пынэ ну се ынкид челе доуэ ушь динспре улицэ; кынд хуруитул морий слэбеште, те сколь ла чирипитул уней пэсэрь, гласул тутурор кынтэрецелор се ауде ынэбушит,
5 і будуть боятись високого місця, і жа́хи в дорозі їм бу́дуть, і мигда́ль зацвіте, й обтяжі́є коби́лка, і загине бажа́ння, бо люди́на відхо́дить до вічного дому свого́, а по вулиці будуть ходити довко́ла голосі́льники,
те темь де орьче ынэлциме ши те сперий пе друм; пынэ ну ынфлореште мигдалул ку перь албь ши де абя се тырэште лэкуста; пынэ ну-ць трек пофтеле, кэч омул мерӂе спре каса луй чя вешникэ, ши бочиторий кутреерэ улицеле;
6 аж поки не пі́рветься срібний шнуро́к, і не зло́миться кругла посу́дина з золота, і при джерелі́ не розі́б'ється глек, і не зламається ко́ло, й не ру́не в крини́цю...
пынэ ну се рупе фуния де арӂинт, пынэ ну се сфэрымэ васул де аур, пынэ ну се спарӂе гэлята ла извор ши пынэ ну се стрикэ роата де ла фынтынэ;
7 І ве́рнеться порох у землю, як був, а дух ве́рнеться зно́ву до Бога, що дав був його!
пынэ ну се ынтоарче цэрына ын пэмынт, кум а фост, ши пынэ ну се ынтоарче духул ла Думнезеу, каре л-а дат.
8 Наймарні́ша марно́та, — сказав Пропові́дник, — марно́та — усе!
О, дешертэчуне а дешертэчунилор, зиче Еклезиастул, тотул есте дешертэчуне!
9 Крім того, що Пропові́дник був мудрий, він навчав ще наро́д знання́. Він важив та досліджував, склав багато при́повістей.
Пе лынгэ кэ Еклезиастул а фост ынцелепт, ел а май ынвэцат ши штиинца пе попор, а черчетат, а адынчит ши а ынтокмит ун маре нумэр де зикэторь.
10 Проповідник пильнував знахо́дити потрібні слова, і вірно писав правдиві слова.
Еклезиастул а кэутат сэ афле кувинте плэкуте ши сэ скрие ынтокмай кувинтеле адевэрулуй.
11 Слова мудрих — немов оті ле́за в ґірли́зі, і мов позаби́вані цвя́хи, складачі́ ж таких слів, — вони да́ні від одного Па́стиря.
Кувинтеле ынцелепцилор сунт ка ниште болдурь ши, стрынсе ла ун лок, сунт ка ниште куе бэтуте, дате де ун сингур стэпын.
12 А понад те, сину мій, будь обере́жний: складати багато книжо́к — не буде кінця́, а багато навчатися — мука для тіла!
Ынколо, фиуле, я ынвэцэтурэ дин ачесте лукрурь; дакэ ай вои сэ фачь о мулциме де кэрць, сэ штий кэ н-ай май испрэви, ши мултэ ынвэцэтурэ обосеште трупул.
13 Підсумок усьо́го почутого: Бога бійся, й чини́ Його за́повіді, бо належить це кожній люди́ні!
Сэ аскултэм дар ынкееря тутурор ынвэцэтурилор: Теме-те де Думнезеу ши пэзеште порунчиле Луй. Ачаста есте датория орькэруй ом.
14 Бо Бог приведе́ кожну справу на суд, і все потаємне, — чи добре воно, чи лихе!
Кэч Думнезеу ва адуче орьче фаптэ ла жудекатэ, ши жудеката ачаста се ва фаче ку привире ла тот че есте аскунс, фие бине, фие рэу.
