Екклезіяст 12
1 І пам'ята́й в днях юна́цтва свого́ про свого Творця́, аж поки не при́йдуть злі дні, й не наступлять літа́, про які говорити ти бу́деш: „Для мене вони неприємні!“
Tenk på din skaper i din ungdoms dager, før de onde dager kommer, og det lider mot de år hvorom du vil si: Jeg har ingen glede av dem,
2 аж поки не сте́мніє сонце, і світло, і місяць, і зо́рі, і не ве́рнуться хмари густі́ за доще́м,
før solen og lyset og månen og stjernene formørkes, og skyene kommer igjen efter regnet -
3 у день, коли затремтя́ть ті, хто дім стереже, і зі́гнуться мужні, і спи́нять роботу свою млинарі́, бо їх стане мало, і поте́мніють ті, хто в вікно визирає,
den tid da husets voktere skjelver, og de sterke menn blir krokete, og de som maler på kvernen, stanser sitt arbeid, fordi de er blitt for få, og de som ser ut gjennem vinduene, formørkes,
4 і двері подвійні на вулицю за́мкнені бу́дуть, як зме́ншиться гу́ркіт млина́, і голос пташи́ни замовкне, і затихнуть всі до́чки співучі,
og begge dørene til gaten stenges, mens kvernduren blir svak og ikke når høiere enn til spurvekvitter, og alle sangmøene blir lavmælte,
5 і будуть боятись високого місця, і жа́хи в дорозі їм бу́дуть, і мигда́ль зацвіте, й обтяжі́є коби́лка, і загине бажа́ння, бо люди́на відхо́дить до вічного дому свого́, а по вулиці будуть ходити довко́ла голосі́льники,
og en frykter for hver bakke, og det lurer skremsler på veien, og mandeltreet blomstrer, og gresshoppen sleper sig frem, og kapersen mister sin kraft; for mennesket drar bort til sin evige bolig, og de sørgende går allerede og venter på gaten -
6 аж поки не пі́рветься срібний шнуро́к, і не зло́миться кругла посу́дина з золота, і при джерелі́ не розі́б'ється глек, і не зламається ко́ло, й не ру́не в крини́цю...
før sølvsnoren tas bort, og gullskålen slåes i stykker, og krukken brytes sønder ved kilden, og hjulet knuses og faller ned i brønnen,
7 І ве́рнеться порох у землю, як був, а дух ве́рнеться зно́ву до Бога, що дав був його!
og støvet vender tilbake til jorden og blir som det var før, og ånden vender tilbake til Gud, som gav den.
8 Наймарні́ша марно́та, — сказав Пропові́дник, — марно́та — усе!
Bare idelig tomhet, sier predikeren; alt er tomhet.
9 Крім того, що Пропові́дник був мудрий, він навчав ще наро́д знання́. Він важив та досліджував, склав багато при́повістей.
For øvrig er å si at predikeren var en vismann, og at han også lærte folket kunnskap og prøvde og gransket; han laget mange ordsprog.
10 Проповідник пильнував знахо́дити потрібні слова, і вірно писав правдиві слова.
Predikeren søkte å finne liflige ord, og skrevet er her hvad riktig er, sannhets ord.
11 Слова мудрих — немов оті ле́за в ґірли́зі, і мов позаби́вані цвя́хи, складачі́ ж таких слів, — вони да́ні від одного Па́стиря.
De vises ord er som brodder, og visdomssprog som er samlet, sitter fast som nagler; de er gitt av én hyrde
12 А понад те, сину мій, будь обере́жний: складати багато книжо́к — не буде кінця́, а багато навчатися — мука для тіла!
Og for øvrig: La dig advare, du min sønn! Det er ingen ende på all bokskrivningen, og megen granskning tretter legemet.
13 Підсумок усьо́го почутого: Бога бійся, й чини́ Його за́повіді, бо належить це кожній люди́ні!
Enden på det hele, efterat alt er hørt, er dette: Frykt Gud og hold hans bud! Det er hvad hvert menneske bør gjøre.
14 Бо Бог приведе́ кожну справу на суд, і все потаємне, — чи добре воно, чи лихе!
For hver gjerning vil Gud føre frem for dommen over alt som er skjult, enten det er godt eller ondt.
