Екклезіяст 12

1 І пам'ята́й в днях юна́цтва свого́ про свого Творця́, аж поки не при́йдуть злі дні, й не наступлять літа́, про які говорити ти бу́деш: „Для мене вони неприємні!“

καὶ μνήσθητι τοῦ κτίσαντός σε ἐν ἡμέραις νεότητός σου ἕως ὅτου μὴ ἔλθωσιν ἡμέραι τῆς κακίας καὶ φθάσωσιν ἔτη ἐν οἷς ἐρεῖς οὐκ ἔστιν μοι ἐν αὐτοῖς θέλημα

2 аж поки не сте́мніє сонце, і світло, і місяць, і зо́рі, і не ве́рнуться хмари густі́ за доще́м,

ἕως οὗ μὴ σκοτισθῇ ὁ ἥλιος καὶ τὸ φῶς καὶ ἡ σελήνη καὶ οἱ ἀστέρες καὶ ἐπιστρέψωσιν τὰ νέφη ὀπίσω τοῦ ὑετοῦ

3 у день, коли затремтя́ть ті, хто дім стереже, і зі́гнуться мужні, і спи́нять роботу свою млинарі́, бо їх стане мало, і поте́мніють ті, хто в вікно визирає,

ἐν ἡμέρᾳ ᾗ ἐὰν σαλευθῶσιν φύλακες τῆς οἰκίας καὶ διαστραφῶσιν ἄνδρες τῆς δυνάμεως καὶ ἤργησαν αἱ ἀλήθουσαι ὅτι ὠλιγώθησαν καὶ σκοτάσουσιν αἱ βλέπουσαι ἐν ταῖς ὀπαῖς

4 і двері подвійні на вулицю за́мкнені бу́дуть, як зме́ншиться гу́ркіт млина́, і голос пташи́ни замовкне, і затихнуть всі до́чки співучі,

καὶ κλείσουσιν θύρας ἐν ἀγορᾷ ἐν ἀσθενείᾳ φωνῆς τῆς ἀληθούσης καὶ ἀναστήσεται εἰς φωνὴν τοῦ στρουθίου καὶ ταπεινωθήσονται πᾶσαι αἱ θυγατέρες τοῦ ᾄσματος

5 і будуть боятись високого місця, і жа́хи в дорозі їм бу́дуть, і мигда́ль зацвіте, й обтяжі́є коби́лка, і загине бажа́ння, бо люди́на відхо́дить до вічного дому свого́, а по вулиці будуть ходити довко́ла голосі́льники,

καί γε ἀπὸ ὕψους ὄψονται καὶ θάμβοι ἐν τῇ ὁδῷ καὶ ἀνθήσῃ τὸ ἀμύγδαλον καὶ παχυνθῇ ἡ ἀκρίς καὶ διασκεδασθῇ ἡ κάππαρις ὅτι ἐπορεύθη ὁ ἄνθρωπος εἰς οἶκον αἰῶνος αὐτοῦ καὶ ἐκύκλωσαν ἐν ἀγορᾷ οἱ κοπτόμενοι

6 аж поки не пі́рветься срібний шнуро́к, і не зло́миться кругла посу́дина з золота, і при джерелі́ не розі́б'ється глек, і не зламається ко́ло, й не ру́не в крини́цю...

ἕως ὅτου μὴ ἀνατραπῇ σχοινίον τοῦ ἀργυρίου καὶ συνθλιβῇ ἀνθέμιον τοῦ χρυσίου καὶ συντριβῇ ὑδρία ἐπὶ τὴν πηγήν καὶ συντροχάσῃ ὁ τροχὸς ἐπὶ τὸν λάκκον

7 І ве́рнеться порох у землю, як був, а дух ве́рнеться зно́ву до Бога, що дав був його!

καὶ ἐπιστρέψῃ ὁ χοῦς ἐπὶ τὴν γῆν ὡς ἦν καὶ τὸ πνεῦμα ἐπιστρέψῃ πρὸς τὸν θεόν ὃς ἔδωκεν αὐτό

8 Наймарні́ша марно́та, — сказав Пропові́дник, — марно́та — усе!

ματαιότης ματαιοτήτων εἶπεν ὁ Ἐκκλησιαστής τὰ πάντα ματαιότης

9 Крім того, що Пропові́дник був мудрий, він навчав ще наро́д знання́. Він важив та досліджував, склав багато при́повістей.

καὶ περισσὸν ὅτι ἐγένετο Ἐκκλησιαστὴς σοφός ἔτι ἐδίδαξεν γνῶσιν σὺν τὸν λαόν καὶ οὖς ἐξιχνιάσεται κόσμιον παραβολῶν

10 Проповідник пильнував знахо́дити потрібні слова, і вірно писав правдиві слова.

πολλὰ ἐζήτησεν Ἐκκλησιαστὴς τοῦ εὑρεῖν λόγους θελήματος καὶ γεγραμμένον εὐθύτητος λόγους ἀληθείας

11 Слова мудрих — немов оті ле́за в ґірли́зі, і мов позаби́вані цвя́хи, складачі́ ж таких слів, — вони да́ні від одного Па́стиря.

λόγοι σοφῶν ὡς τὰ βούκεντρα καὶ ὡς ἧλοι πεφυτευμένοι οἳ παρὰ τῶν συναγμάτων ἐδόθησαν ἐκ ποιμένος ἑνὸς καὶ περισσὸν ἐξ αὐτῶν

12 А понад те, сину мій, будь обере́жний: складати багато книжо́к — не буде кінця́, а багато навчатися — мука для тіла!

υἱέ μου φύλαξαι ποιῆσαι βιβλία πολλά οὐκ ἔστιν περασμός καὶ μελέτη πολλὴ κόπωσις σαρκός

13 Підсумок усьо́го почутого: Бога бійся, й чини́ Його за́повіді, бо належить це кожній люди́ні!

τέλος λόγου τὸ πᾶν ἀκούεται τὸν θεὸν φοβοῦ καὶ τὰς ἐντολὰς αὐτοῦ φύλασσε ὅτι τοῦτο πᾶς ὁ ἄνθρωπος

14 Бо Бог приведе́ кожну справу на суд, і все потаємне, — чи добре воно, чи лихе!

ὅτι σὺν πᾶν τὸ ποίημα ὁ θεὸς ἄξει ἐν κρίσει ἐν παντὶ παρεωραμένῳ ἐὰν ἀγαθὸν καὶ ἐὰν πονηρόν