Екклезіяст 10
1 Мертві мухи псують та зашумовують оливу мирова́рника, — так трохи глупо́ти псує мудрість та славу.
Od mrtvijeh muha usmrdi se i pokvari ulje apotekarsko, tako od malo ludosti cijena mudrosti i slavi.
2 Серце мудрого тягне право́руч, а серце безумного — ліво́руч.
Srce je mudromu s desne strane, a ludomu je s lijeve strane.
3 Коли нерозумний і прямою дорогою йде, йому серця бракує, і всім він говорить, що він нерозумний.
Bezumnik i kad ide putem, bez razuma je i kazuje svjema da je bezuman.
4 Коли гнів володаря стане на тебе, не лишай свого місця, — бо лагі́дність доводить до про́щення навіть великих провин.
Ako se podigne na te gnjev onoga koji vlada, ne ostavljaj mjesta svojega, jer blagost uklanja velike grijehe.
5 Є зло, що я бачив під сонцем, мов по́милка, що повстає від володаря:
Ima zlo koje vidjeh pod suncem, kao pogrješka koja dolazi od vladaoca:
6 на великих висо́тах глупо́та буває поста́влена, а багаті сидять у низині́!
Ludost se posaðuje na najviše mjesto, i bogati sjede na niskom mjestu.
7 Я бачив на ко́нях рабів, князі́ ж пішки ходили, немов ті раби.
Vidjeh sluge na konjma, a knezovi idu pješice kao sluge.
8 Хто яму копає, той в неї впаде́, а хто валить мура, того га́дина вкусить.
Ko jamu kopa, u nju æe pasti, i ko razvaljuje ogradu, uješæe ga zmija.
9 Хто зно́сить камі́ння, пора́ниться ним; хто дро́ва рубає, загро́жений ними.
Ko odmièe kamenje, udariæe se o njih; ko cijepa drva, nije miran od njih.
10 Як залізо ступіє, й хтось ле́за не ви́гострить, той мусить напру́жити свою силу, — та мудрість зара́дить йому!
Kad se zatupi gvožðe i oštrice mu se ne naoštri, tada treba više snage; ali mudrost može bolje opraviti.
11 Коли вкусить гадюка перед закля́ттям, тоді ворожби́т не потрібний.
Ako ujede zmija prije bajanja, ništa neæe pomoæi bajaè.
12 Слова́ з уст премудрого — милість, а губи безумного нищать його:
Rijeèi iz usta mudroga ljupke su, a bezumnoga proždiru usne njegove.
13 поча́ток слів його уст — глупо́та, а кінець його уст — зле шале́нство.
Poèetak je rijeèima usta njegovijeh ludost, a svršetak govoru njegovu zlo bezumlje.
14 Нерозумний говорить багато, та не знає люди́на, що́ буде; а що буде по ньому, хто скаже йому?
Jer ludi mnogo govori, a èovjek ne zna što æe biti; i ko æe mu kazati što æe poslije njega biti?
15 Втомляє безумного праця його, бо не знає й дороги до міста.
Lude mori trud njihov, jer ne znaju ni u grad otiæi.
16 Горе, кра́ю, тобі, коли цар твій — хлопчи́на, а влади́ки твої спозара́нку їдять!
Teško tebi, zemljo, kad ti je car dijete i knezovi tvoji rano jedu!
17 Щасливий ти, кра́ю, коли син шляхе́тних у тебе царем, а влади́ки твої своєча́сно їдять, як ті му́жі, а не як п'яни́ці!
Blago tebi, zemljo, kad ti je car plemenit i knezovi tvoji jedu na vrijeme da se potkrijepe a ne da se opiju.
18 Від лі́нощів ва́литься стеля, а з опу́щення рук тече дах.
S lijenosti ugiblje se krov i s nemarnijeh ruku prokapljuje kuæa.
19 Гости́ну справляють для радощів, і вином весели́ться життя, а за срі́бло все це можна мати.
Radi veselja gotove se gozbe, i vino veseli žive, a novci vrše sve.
20 Навіть у ду́мці своїй не злосло́в на царя, і в спа́льні своїй не кляни багача́, — небесний бо птах віднесе́ твою мову, а крила́тий розкаже про слово твоє.
Ni u misli svojoj ne psuj cara, ni u klijeti, u kojoj spavaš, ne psuj bogatoga, jer ptica nebeska odnijeæe glas i što krila ima dokazaæe rijeè.
