Екклезіяст 10
1 Мертві мухи псують та зашумовують оливу мирова́рника, — так трохи глупо́ти псує мудрість та славу.
Døde Fluer gør Salveblanderens Olie stinkende, lidt Dårskab ødelægger Visdommens Værd.
2 Серце мудрого тягне право́руч, а серце безумного — ліво́руч.
Den vise har sin Forstand tilhøjre, Tåben har sin til venstre,
3 Коли нерозумний і прямою дорогою йде, йому серця бракує, і всім він говорить, що він нерозумний.
Hvor Dåren end færdes, svigter hans Forstand, og han røber for alle, at han er en Dåre.
4 Коли гнів володаря стане на тебе, не лишай свого місця, — бо лагі́дність доводить до про́щення навіть великих провин.
Når en Herskers Vrede rejser sig mod dig, forlad ikke derfor din Plads; thi Sagtmodighed hindrer store Synder.
5 Є зло, що я бачив під сонцем, мов по́милка, що повстає від володаря:
Der er et Onde, jeg så under Solen; det ser ud som et Misgreb af ham, som har Magten:
6 на великих висо́тах глупо́та буває поста́влена, а багаті сидять у низині́!
Dårskab sættes i Højsædet, nederst sidder de rige.
7 Я бачив на ко́нях рабів, князі́ ж пішки ходили, немов ті раби.
Trælle så jeg højt til Hest og Høvdinger til Fods som Trælle.
8 Хто яму копає, той в неї впаде́, а хто валить мура, того га́дина вкусить.
Den, som graver en Grav, falder selv deri; den, som nedbryder en Mur, ham bider en Slange;
9 Хто зно́сить камі́ння, пора́ниться ним; хто дро́ва рубає, загро́жений ними.
den, som bryder Sten, kan såre sig på dem; den, som kløver Træ, er i Fare.
10 Як залізо ступіє, й хтось ле́за не ви́гострить, той мусить напру́жити свою силу, — та мудрість зара́дить йому!
Når Øksen er sløv og dens Æg ej hvæsses, må Kraft lægges i; men den dygtiges Fortrin er Visdom.
11 Коли вкусить гадюка перед закля́ттям, тоді ворожби́т не потрібний.
Bider en Slange, før den besværges, har Besværgeren ingen Gavn af sin Kunst.
12 Слова́ з уст премудрого — милість, а губи безумного нищать його:
Ord fra Vismands Mund vinder Yndest, en Dåres Læber bringer ham Våde;
13 поча́ток слів його уст — глупо́та, а кінець його уст — зле шале́нство.
hans Tale begynder med Dårskab og ender med den værste Galskab.
14 Нерозумний говорить багато, та не знає люди́на, що́ буде; а що буде по ньому, хто скаже йому?
Tåben bruger mange Ord. Ej ved Mennesket, hvad der skal ske; hvad der efter hans Død skal ske, hvo siger ham det?
15 Втомляє безумного праця його, бо не знає й дороги до міста.
Dårens Flid gør ham træt, thi end ikke til Bys ved han Vej.
16 Горе, кра́ю, тобі, коли цар твій — хлопчи́на, а влади́ки твої спозара́нку їдять!
Ve dig, du Land, hvis Konge er en Dreng og hvis Fyrster holder Gilde ved Gry.
17 Щасливий ти, кра́ю, коли син шляхе́тних у тебе царем, а влади́ки твої своєча́сно їдять, як ті му́жі, а не як п'яни́ці!
Held dig; du Land, hvis Konge er ædelbåren, hvis Fyrster holder Gilde til sømmelig Tid som Mænd og ikke som drankere.
18 Від лі́нощів ва́литься стеля, а з опу́щення рук тече дах.
Ved Ladhed synker Bjælkelaget; når Hænderne slappes, drypper det i Huset.
19 Гости́ну справляють для радощів, і вином весели́ться життя, а за срі́бло все це можна мати.
Til Morskab holder man Gæstebud, og Vin gør de levende glade; men Penge skaffer alt til Veje.
20 Навіть у ду́мці своїй не злосло́в на царя, і в спа́льні своїй не кляни багача́, — небесний бо птах віднесе́ твою мову, а крила́тий розкаже про слово твоє.
End ikke i din Tanke må du bande en Konge, end ikke i dit Sovekammer en, som er rig; thi Himlens Fugle kan udsprede Ordet, de vingede røbe, hvad du siger.
