Екклезіяст 10

1 Мертві мухи псують та зашумовують оливу мирова́рника, — так трохи глупо́ти псує мудрість та славу.

2 Серце мудрого тягне право́руч, а серце безумного — ліво́руч.

3 Коли нерозумний і прямою дорогою йде, йому серця бракує, і всім він говорить, що він нерозумний.

4 Коли гнів володаря стане на тебе, не лишай свого місця, — бо лагі́дність доводить до про́щення навіть великих провин.

5 Є зло, що я бачив під сонцем, мов по́милка, що повстає від володаря:

6 на великих висо́тах глупо́та буває поста́влена, а багаті сидять у низині́!

7 Я бачив на ко́нях рабів, князі́ ж пішки ходили, немов ті раби.

8 Хто яму копає, той в неї впаде́, а хто валить мура, того га́дина вкусить.

9 Хто зно́сить камі́ння, пора́ниться ним; хто дро́ва рубає, загро́жений ними.

10 Як залізо ступіє, й хтось ле́за не ви́гострить, той мусить напру́жити свою силу, — та мудрість зара́дить йому!

11 Коли вкусить гадюка перед закля́ттям, тоді ворожби́т не потрібний.

12 Слова́ з уст премудрого — милість, а губи безумного нищать його:

13 поча́ток слів його уст — глупо́та, а кінець його уст — зле шале́нство.

14 Нерозумний говорить багато, та не знає люди́на, що́ буде; а що буде по ньому, хто скаже йому?

15 Втомляє безумного праця його, бо не знає й дороги до міста.

16 Горе, кра́ю, тобі, коли цар твій — хлопчи́на, а влади́ки твої спозара́нку їдять!

17 Щасливий ти, кра́ю, коли син шляхе́тних у тебе царем, а влади́ки твої своєча́сно їдять, як ті му́жі, а не як п'яни́ці!

18 Від лі́нощів ва́литься стеля, а з опу́щення рук тече дах.

19 Гости́ну справляють для радощів, і вином весели́ться життя, а за срі́бло все це можна мати.

20 Навіть у ду́мці своїй не злосло́в на царя, і в спа́льні своїй не кляни багача́, — небесний бо птах віднесе́ твою мову, а крила́тий розкаже про слово твоє.