Дії 9
1 А Савл, іще дишучи грізьбою й убивством на учнів Господніх, приступивши до первосвященика,
Савло жэ пхурдэлас холяґа и мэримаґа пэ Раехкэрэн сиклярнэн. Вов авиля англунэ рашаестэ
2 попросив від нього листи́ у Дама́ск синагогам, щоб, коли зна́йде яких чоловіків та жінок, що тієї дороги вони, то зв'язати й приве́сти до Єрусалиму.
и мангля лэстар лила дэ синагоги, савэ сле дэ Дамаско, соб вов, кала аракхэла кодэлэн, ко прырицарэлпэ Дромэстэ, муршэн тай джювлен, тэ спхандэл лэн тай тэ анэл дэ Ерусалимо.
3 А коли він ішов й наближа́вся до Дамаску, то ось нагло ося́яло світло із неба його,
Кала вов поджялас дэ Дамаско, пэр лэстэ сджиля душлимо болыбнастар.
4 а він повали́вся на землю, і голос почув, що йому говорив: „Са́вле, Са́вле, — чому́ ти Мене переслідуєш?“
Вов тэлэдэня пэ пхув и ушунда ґласо, саво пхэнда лэсти: — Савло, Савло, сости ту традэх Ман?
5 А він запитав: „Хто Ти, Пане?“А Той: „Я Ісус, що Його переслідуєш ти. Трудно тобі бити ногою колючку! “
— Ко Ту, Рае? — пхучля Савло. — Мэ Исусо, Савэ ту традэх, — пхэнда Вов.
6 А він, затрусившися та налякавшися, каже: „Чого, Господи, хочеш, щоб я вчинив?“А до нього Господь: „Уставай, та до міста подайся, а там тобі скажуть, що́ маєш робити!“
— Вщи тай джя дэ форо. Котэ тути пхэнэна, со трэбуни тэ терэ.
7 А люди, що йшли з ним, онімілі стояли, бо вони чули голос, та ніко́го не бачили.
Мурша, савэ сле Савлоґа дэ дром, ачиле сар мутуля: вонэ шундэ ґласо, нэ ника на дыкхле.
8 Тоді Савл підвівся з землі, і хоч очі розплю́щені мав, ніко́го не бачив... І за руку його повели́ й привели́ до Дамаску.
Савло вщиля пхуятар, нэ кала вов оттерда якха, тунчи полиля, со корыля, и лэ пала васт андэ дэ Дамаско.
9 І три дні невидю́щий він був, і не їв, і не пив.
Трин дивэ вов на халас и на пэлас, и сля коро.
10 А в Дама́ску був учень один, на йме́ння Ана́ній. І Господь у видінні промовив до нього: „ Ана́нію!“А він відказав: „Ось я, Господи!“
Дэ Дамаско джювда сиклярно, савэ акхарэнас Анания. Рай пхэнда лэсти дэ дыкхлима: — Анания! — Кади, Рае! — пхэнда вов.
11 Господь же до нього: „Устань, і піди на вулицю, що Про́стою зветься, і пошукай в домі Юдовім Са́вла на йме́ння, тарся́нина, ось бо він мо́литься,
Рай дэдуманя лэсти: — Джя пэ гаса, сави акхарэлпэ «Вортаґа», аракх котэ Иудахкоро цэр, и пхуч Савло, саво акхарэлпэ «Тарсянино». Вов екхатар мангэлпэ.
12 і мужа в видінні він бачив, на йме́ння Ананія, що до нього прийшов і руку на нього поклав, щоб став він видю́щий“.
И дэ лэхкэрэ дыкхлима мануш пав лавэ Анания авиля и тховда пэр лэстэ васта, соб вов тэ на авэл коро.
13 Відповів же Ана́ній: „Чув я, Господи, від багатьох про цього́ чоловіка, скільки зла він учинив в Єрусалимі святим Твоїм!
Анания пхэнда: — Рае, мэ бутэ манушэндар шундом пала лэ, саво вурытимо вов терда Тирэ свэнтонэнди дэ Ерусалимо.
14 І тут має вла́ду від первосвящеників, щоб в'язати усіх, хто кли́че Ім'я́ Твоє“.
И лэстэ катэ исин бари зор англунэ рашаендар тэ пхандэ всавэрэн, ко прыакхарэл Тиро Лав.
15 І промовив до нього Господь: „Іди, бо для Мене — посу́дина ви́брана він, щоб носити Ім'я́ Моє перед наро́дами, і царями, і синами Ізраїля.
Нэ Рай пхэнда лэсти: — Джя, колэсти со кадэва мануш — вытидэно Манца, соб тэ розпхэнэ пала Муро Лав англа наиудеен, англа тхагарен тай англа Израилёхкэрэн манушэн.
16 Бо Я покажу́ йому, скільки має він витерпіти за Ім'я́ Моє“.
Мэ сикавава лэсти, сави бари грыжа вов прылэла пала Муро лав.
17 І Ананій пішов, і до дому ввійшов, і руки поклавши на нього, промовив: „Са́вле брате, Господь Ісус, що з'явився тобі на дорозі, якою ти йшов, послав ось мене, щоб став ти видю́щий, і напо́внився Духа Святого!“
Анания джиля, заджиля дэ кодэва цэр, тховда пэ Савло васта тай пхэнда: — Пхрал Савло, Рай Исусо, Саво сикавдапэ пэ тиро дром, бичалда ман тутэ, соб ту упалэ тэ дыкхэх и тэ пхэрдёх Свэнтонэ Фаноґа.
18 І хвилі тієї відпала з очей йому ніби луска́, і зараз видю́щий він став... І, вставши, охристився,
Дэ кодыя вряма калимо уджиля лэхкэрэ якхэндар, и вов ачиля тэ дыкхэ. Савло вщиля тай болдэняпэ.
19 і, прийнявши поживу, на силах зміцнів.
А тунчи вов халя, и лэстэ рисардапэ зор. Савло сля набут дивэн сиклярнэнца дэ Дамаско
20 І він зараз зачав у синагогах звіщати про Ісуса, що Він — Божий Син,
тай сиго ачиля тэ пхэнэ дэ синагоги пала кода, со Исусо исин Дэвлэхкоро Чяво.
21 І дивом усі дивувалися, хто чув, і говорили: „Хіба це не той, що переслідував в Єрусалимі визна́вців оцього Ім'я́, та й сюди не на те він прибув, щоб отих пов'язати й приве́сти до первосвящеників?“
Всавэрэ, ко лэ шундэ, дэнаспэ дыво тай пхэнэнас: — Чи када на вов, ко умарэлас манушэн Ерусалимостар, савэ прыакхарэнас кадэва лав? И чи на авиля вов кордэ, соб тэ пхандэ лэн и тэ лиджя англунэ рашаендэ?
22 А Савл іще більше зміцнявся, і непокоїв юдеїв, що в Дамаску жили, удово́днюючи, що Той — то Христос.
Савло же инте зоралэдэр пхэнэлас тай допхэнэлас, со Исусо исин Христосо. Тай иудея, савэ джювэнас дэ Дамаско, на джянгле, со лэсти тэ пхэнэ.
23 А як ча́су минуло доволі, юдеї змовилися його вбити,
Кала проджиля бут дивэн, иудея стидэне дума, соб тэ умарэ Савло.
24 та Са́влові стала відо́ма їхня змова. А вони день і ніч чатува́ли в воро́тях, щоб убити його.
Нэ Савло уджянгля пала кода. Иудея диво и рят дожутярэнас паша вударэн дэ форо, соб тэ умарэ лэ,
25 Тому учні забрали його вночі, та й із муру спустили в коші́.
нэ сиклярнэ рятяґа лиле тай обмукле лэ дэ бари траста пав форицико ванта.
26 А коли він до Єрусалиму прибув, то силкува́вся пристати до учнів, та його всі ляка́лися, не вірячи, що він учень.
Савло авиля дэ Ерусалимо и камля тэ прыаче сиклярнэндэ, нэ всавэрэ даранас лэстар и на патянас, со вов кади ж ачиля сиклярнэґа.
27 Варнава тоді взяв його та й привів до апо́столів, і їм розповів, як дорогою той бачив Господа, і як Він йому промовляв, і як сміли́во навчав у Дамаску в Ісусове Йме́ння.
Тунчи Варнава анда лэ апостолонэндэ тай розпхэнда, сар Савло пэ дром дыкхля Рае, сар Рай дэдумэлас лэґа, и сар дэ Дамаско Савло бидаракоро пхэнэлас важ Исусохкоро лав.
28 І він із ними входив і вихо́див до Єрусалиму, і відважно звіщав в Ім'я́ Господа.
Савло сля лэнца койсави вряма, пхирэлас пав Ерусалимо и битрашакоро пхэнэлас пала Раехкоро лав.
29 Він також розмовляв й сперечався з огре́ченими, а вони намагалися вбити його.
Вов бут молы дыкхэласпэ эллинистонэнца, розпхэнэлас тай допхэнэлас лэнди, и кодэла терэнас вса, соб лэ тэ умарэ.
30 Тому браття, довідавшися, відвели́ його до Кесарі́ї, і до Та́рсу його відіслали.
Кала пхрала уджянгле пала када, вонэ отлиджялдэ Савло дэ Кесария, а котарь отбичалдэ лэ дэ Тарсо.
31 А Церква по всій Юдеї, і Галілеї, і Самарі́ї мала мир, будуючись і ходячи в стра́сі Господньому, і сповня́лася втіхою Духа Святого.
А манушэн кхандирятар пав всавири Иудея, Галилея тай Самария будэр нико на традэлас. Кхандири прылэлас зор тай барёлас, джювда дараґа англа Рае, тай Свэнто Фано подрицарэлас ла.
32 І сталося, як Петро всіх обходив, то прибув і до святих, що ме́шкали в Лі́дді.
Кала Пётро джялас форо форостэ, вов авиля свэнтонэндэ, савэ джювдэ дэ Лидда.
33 Знайшов же він там чоловіка одно́го, на йме́ння Ене́й, що на ліжку лежав вісім років, — він розсла́блений був.
Котэ вов удыкхля екхэ манушэ, савэ акхарэнас Энеи, вов сля насвало, попхагло мануш и пашлёлас пэ пато охта бэрш.
34 І промовив до нього Петро: „Енею, тебе вздоровляє Ісус Христос. Уставай, і постели́ собі сам!“І той зараз устав.
Пётро пхэнда лэсти: — Энеи! Исусо Христосо састярэл тут. Вщи тай стидэ тиро тхан. Дэ кодыя ж вряма Энеи вщиля.
35 І його оглядали усі, хто мешкав у Лі́дді й Саро́ні, які навернулися до Господа.
Кала всавэрэ мануша, савэ джювдэ дэ Лидда тай Шароно, удыкхле, со вов састярдяпэ, вонэ обрисиле Раестэ.
36 А в Йоппі́ї була одна у́чениця, на ймення Таві́та, що в перекладі Са́рною зветься. Вона повна була добрих вчинків та ми́лостині, що чинила.
Дэ Яффа сля екх сиклярни, савя акхарэнас Тавита, ай пав аврэ «Бузнори». Вой всавири вряма терэлас лаче рындуря и подрицарэлас чёрорэн.
37 І трапилося тими днями, що вона занедужала й умерла. Обмили ж її й покла́ли в го́рниці.
Тай акэ, дэ кодыя вряма вой занасвалиля тай муля. Лакоро трупо обхалавдэ и тховдэ дэ упралуни цэра.
38 А що Лі́дда лежить недалеко Йоппі́ї, то учні, прочувши, що в ній пробуває Петро, послали до нього двох му́жів, що благали: „Не гайся прибути до нас!“
Важ кода со Лидда надур Яффатар, кала сиклярнэ шундэ, со Пётро исин котэ, вонэ бичалдэ лэстэ дон манушэн, соб кодэла мангле лэ: — Ав амэндэ сигэдэр!
39 І, вставши Петро, пішов із ними. А коли він прибув, то ввели його в го́рницю. І обступили його всі вдови́ці, плачучи та показуючи йому су́кні й плащі, що їх Сарна робила, як із ними була́.
Пётро джиля лэнца, и кала вов авиля, лэ пролиджялдэ дэ упралуни цэра. Паша лэ стидэнепэ всавэрэ джювля, савэндэ муле рома. Вонэ ровэнас тай сикавэнас лэсти гада тай авэр їда, савэ сювда Бузнори, кала сля джювди.
40 Петро ж із кімна́ти всіх ви́провадив, і, ставши навко́лішки, помолився, і, звернувшись до тіла, промовив: „Тавіто, вставай!“А вона свої очі розплю́щила, і сіла, уздрівши Петра.
Пётро выбичалда всавэрэн цэратар, вщиля пэ чянгэн тай помангляпэ. Тунчи вов обрисардапэ мулятэ тай пхэнда: — Тавита, вщи! Вой оттерда якха, удыкхля Петро тай бэшля.
41 Він же руку подав їй, і підвів її, і закли́кав святих і вдовиць, та й поставив живою її.
Вов лиля ла пала вастэ и подрицарда, соб вой тэ вщел. Тунчи вов акхарда джювлен и патякунэн, и сикавда лэнди, со Тавита джювди.
42 А це стало відо́ме по ці́лій Йоппі́ї, і багато-хто в Господа ввірували.
Пала када уджянгле пав всавири Яффа, и бут манушэн патине Раести.
43 І сталось, що він багато днів пробув у Йоппі́ї, в одно́го гарбарника Си́мона.
Пётро сля дэ Яффа инте бут дивэн, вов джювда Симоностэ, саво вытерэлас морця.
