Дії 7
1 Запитав тоді первосвященик: „Чи це так?“
A poglavar sveštenièki reèe: je li dakle tako?
2 Степан же промовив: „Послухайте, мужі-браття й отці! Бог слави з'явивсь Авраамові, отцеві нашому, як він у Месопота́мії був, перше ніж оселився в Хара́ні,
A on reèe: ljudi braæo i oci! poslušajte. Bog slave javi se ocu našemu Avraamu kad bješe u Mesopotamiji, prije nego se doseli u Haran,
3 і промовив до нього: „Вийди із своєї землі та від роду свого, та й піди до землі, що тобі покажу́“.
I reèe mu: iziði iz zemlje svoje i od roda svojega i iz doma oca svojega, i doði u zemlju koju æu ti ja pokazati.
4 Тоді він вийшов із землі халдейської, та й оселився в Хара́ні. А звідти, як умер йому ба́тько, Він переселив його в землю оцю, що на ній ви живе́те тепер.
Tada iziðe iz zemlje Haldejske, i doseli se u Haran; i odande, po smrti oca njegova, preseli ga u ovu zemlju u kojoj vi sad živite.
5 Та спа́дщини на ній Він не дав йому навіть на крок, але обіцяв „дати її на володі́ння йому й його ро́дові по нім“, хоч дитини не мав він.
I ne dade mu našljedstva u njoj ni stope; i obreèe mu je dati u držanje i sjemenu njegovu poslije njega, dok on još nemaše djeteta.
6 І сказав Бог отак, що насіння його буде прихо́дьком у кра́ї чужому, і понево́лять його, і будуть гноби́ти чотириста ро́ків.
Ali Bog reèe ovako: sjeme tvoje biæe došljaci u zemlji tuðoj, i natjeraæe ga da služi, i muèiæe ga èetiri stotine godina.
7 „Але Я — сказав Бог — буду судити наро́д, що його понево́лить. Опісля́ ж вони вийдуть, і будуть служити Мені на цім місці“.
I narodu kome æe služiti ja æu suditi, reèe Bog; i potom æe iziæi, i služiæe meni na ovome mjestu.
8 І дав Він йому заповіта обрі́зання. І породив так Ісака, і во́сьмого дня він обрізав його. А Ісак породив Якова, а Яків — дванадцятьо́х патріярхів.
I dade mu zavjet obrezanja, i tako rodi Isaka, i obreza ga u osmi dan; i Isak Jakova, i Jakov dvanaest starješina.
9 А ті патріярхи поза́здрили Йо́сипові, і продали́ його до Єгипту. Але Бог був із ним,
I starješine zaviðahu Josifu, i prodadoše ga u Misir; i Bog bješe s njim.
10 і його визволив від усіх його у́тисків, і дав йому благода́ть та мудрість перед фараоном, царем єгипетським, а він настановив його за правителя над Єгиптом та всім своїм домом.
I izbavi ga od sviju njegovijeh nevolja, i dade mu milost i premudrost pred Faraonom carem Misirskijem, i postavi ga poglavarom nad Misirom i nad svijem domom svojijem.
11 А як голод прийшов на всю землю єгипетську та ханаа́нську, та велика біда, то пожи́ви тоді не знахо́дили наші батьки́.
A doðe glad na svu zemlju Misirsku i Hanaansku i nevolja velika, i ne nalažahu hrane oci naši.
12 Коли ж Яків зачув, що в Єгипті є збіжжя, то послав батьків наших уперше.
A Jakov èuvši da ima pšenice u Misiru posla najprije oce naše.
13 А як удруге посла́в, то був пі́знаний Йо́сип братами своїми́, і фараонові знаний став Йо́сипів рід.
I kad doðoše drugi put, poznaše Josifa braæa njegova, i rod Josifov posta poznat Faraonu.
14 Тоді Йо́сип послав, щоб покликати Якова, ба́тька свого, та всю родину свою — сімдеся́т і п'ять душ.
A Josif posla i dozva oca svojega Jakova i svu rodbinu svoju, sedamdeset i pet duša.
15 І пода́вся Яків в Єгипет, та й умер там він сам та наші батьки.
I Jakov siðe u Misir, i umrije, on i ocevi naši.
16 І їх перене́сли в Сихе́м, і покла́ли до гробу, що Авраам був купив за ці́ну срібла від синів Еммора Сихемового.
I prenesoše ih u Sihem, i metnuše u grob koji kupi Avraam za novce od sinova Emorovijeh u Sihemu.
17 А коли наближа́всь час обі́тниці, що нею Бог клявсь Авраамові, розрісся наро́д і намно́жився в Єгипті,
I kad se približi vrijeme obeæanja za koje se Bog zakle Avraamu, narod se narodi i umnoži u Misiru,
18 аж поки настав інший цар ув Єгипті, що не знав уже Йо́сипа.
Dok nasta drugi car u Misiru, koji ne znaše Josifa.
19 Він хитро наш люд обманив, і силою змушував наших отців викидати дітей своїх, щоб вони не лишались живі.
Ovaj namisli zlo za naš rod, izmuèi oce naše da svoju djecu bacahu da ne žive.
20 Того ча́су родився Мойсей, і га́рний він був перед Богом. Він годо́ваний був у домі батька свойо́го три місяці.
U to se vrijeme rodi Mojsije, i bješe Bogu ugodan, i bi tri mjeseca hranjen u kuæi oca svojega.
21 А коли він був ви́кинений, то дочка фараона забрала його, та й за сина собі його викохала.
A kad ga izbaciše, uze ga kæi Faraonova, i odgaji ga sebi za sina.
22 І Мойсей був навче́ний всієї премудрости єгипетської, і був міцни́й у словах та в ділах своїх.
I nauèi se Mojsije svoj premudrosti Misirskoj, i bješe silan u rijeèima i u djelima.
23 А коли йому спо́внилося сорок ро́ків, йому спало на серце відві́дати братів своїх, синів Ізраїлевих.
A kad mu se navršivaše èetrdeset godina, doðe mu na um da obiðe braæu svoju, sinove Izrailjeve.
24 Як угле́дів же він, що одно́му з них ді́ється кривда, заступився, і відомсти́в за окри́вдженого, убивши єги́птянина.
I vidjevši jednome gdje se èini nepravda, pomože, i pokaja onoga što mu se èinjaše nepravda, i ubi Misirca.
25 Він же ду́мав, що брати́ розуміють, що рукою його Бог дає їм визво́лення, та не зрозуміли вони.
Mišljaše pak da braæa njegova razumiju da Bog njegovom rukom njima spasenije dade: ali oni ne razumješe.
26 А наступного дня, як сварились вони, він з'явився й хотів погоди́ти їх, кажучи: „Люди, ви — браття, чого один о́дного кривдите?“
A sjutradan doðe meðu takove koji se bijahu svadili, i miraše ih govoreæi: ljudi, vi ste braæa, zašto èinite nepravdu jedan drugome?
27 А той, що ближнього кривдив, його відіпхну́в та сказав: „Хто наставив над нами тебе за старшо́го й суддю?
A onaj što èinjaše nepravdu bližnjemu oturi ga govoreæi: ko je tebe postavio knezom i sudijom nad nama?
28 Чи хочеш убити й мене, як учора вбив ти єги́птянина?“
Ili i mene hoæeš da ubiješ kao što si juèe ubio Misirca?
29 І втік Мойсей через слово оце, і стався прихо́дьком у землі мадія́мській, де зродив двох синів.
A Mojsije pobježe od ove rijeèi, i posta došljak u zemlji Madijamskoj, gdje rodi dva sina.
30 А коли сорок ро́ків проминуло, то з'явивсь йому Ангол Господній у по́лум'ї куща́ огняно́го в пустині Сінайської гори.
I kad se navrši èetrdeset godina, javi mu se u pustinji gore Sinajske anðeo Gospodnji u plamenu ognjenom u kupini.
31 А Мойсей, як побачив, дивувався з видіння. А коли підійшов, щоб розглянути, був голос Господній до нього:
A kad Mojsije vidje, divljaše se utvari. A kad on pristupi da vidi, bi glas Gospodnji k njemu:
32 „Я Бог отців твоїх, — Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів!“І затрусився Мойсей, і не відваживсь погля́нути...
Ja sam Bog otaca tvojijeh, Bog Avraamov i Bog Isakov i Bog Jakovljev. A Mojsije se bješe uzdrktao i ne smijaše da pogleda.
33 І промовив до нього Господь: „Скинь взуття́ з своїх ніг, бо те місце, на якому стоїш, то святая земля!
A Gospod mu reèe: izuj obuæu sa svojijeh nogu: jer je mjesto na kome stojiš sveta zemlja.
34 Добре бачив Я у́тиск наро́ду Свого, що в Єгипті, і стогін його Я почув, і зійшов, щоб їх ви́зволити. Тепер ось іди, — Я пошлю до Єгипту тебе“.
Ja dobro vidjeh muku svojega naroda koji je u Misiru, i èuh njihovo uzdisanje, i siðoh da ih izbavim: i sad hodi da te pošljem u Misir.
35 Цього Мойсея, що його відцурались вони, сказавши: „Хто наставив тебе за старшо́го й суддю“, цього Бог через Ангола, якому з'явився в кущі, послав за старшо́го й визво́льника.
Ovoga Mojsija, kojega oturiše rekavši: ko te postavi knezom i sudijom? ovoga Bog za kneza i izbavitelja posla rukom anðela koji mu se javi u kupini.
36 Він їх вивів, чуда й знаме́на вчинивши в землі єгипетській, і на Червоному морі, і сорок ро́ків у пустині.
Ovaj ih izvede uèinivši èudesa i znake u zemlji Misirskoj i u Crvenom Moru i u pustinji èetrdeset godina.
37 Це той Мойсей, що прорік Ізраїлевим синам: „Госпо́дь Бог вам підійме Пророка від ваших братів, як мене, — Його слухайте!“
Ovo je Mojsije koji kaza sinovima Izrailjevijem: Gospod Bog vaš podignuæe vam proroka iz vaše braæe, kao mene: njega poslušajte.
38 Це той, що в пустині на зборах був з Анголом, який промовляв йому на Сінайській горі, та з отцями нашими, і що прийняв він живі слова́, щоб їх нам передати;
Ovo je onaj što bješe u crkvi u pustinji s anðelom, koji mu govori na gori Sinajskoj, i s ocima našijem; koji primi rijeèi žive da ih nama da;
39 що його не хотіли отці наші слу́хати, але відіпхнули, і звернулися серцем своїм до Єгипту,
Kojega ne htješe poslušati oci naši, nego ga odbaciše, i okrenuše se srcem svojijem u Misir,
40 промовивши до Ааро́на: „Зроби нам богів, які йшли б перед нами, бо не знаємо, що́ сталося з тим Мойсеєм, який вивів нас із кра́ю єгипетського“.
Rekavši Aronu: naèini nam bogove koji æe iæi pred nama, jer ovome Mojsiju, koji nas izvede iz zemlje Misirske, ne znamo šta bi.
41 І зробили вони тими днями теля, — і бовва́нові жертви прино́сили та веселилися з діл своїх рук.
I tada naèiniše tele, i prinesoše žrtvu idolu, i radovahu se rukotvorini svojoj.
42 Але Бог відвернувся від них, і попусти́в їх вклонятися силі небесній, як написано в книзі Пророків: „Чи зако́лення й жертви Мені ви прино́сили сорок ро́ків у пустині, о доме Ізраїлів?
A Bog se okrenu od njih, i predade ih da služe vojnicima nebeskijem, kao što je pisano u knjizi proroka: eda zaklanja i žrtve prinesoste mi za èetrdeset godina u pustinji, dome Izrailjev?
43 Ви ж носили наме́та Моло́хового, і зорю вашого бога Ромфа́на, зображення, що їх ви зробили, щоб вклонятися їм. Через те запрова́джу вас аж за Вавилон!“
I primiste èador Molohov, i zvijezdu boga svojega Remfana, kipove koje naèiniste da im se molite; i preseliæu vas dalje od Vavilona.
44 У наших отців на пустині була скинія свідо́цтва, як Той ізвелів, Хто Мойсею казав, щоб зробив її за зразком, якого він бачив.
Ocevi naši imahu èador svjedoèanstva u pustinji, kao što zapovjedi onaj koji govori Mojsiju da ga naèini po onoj prilici kao što ga vidje;
45 Її наші отці й узяли, і вне́сли з Ісусом у землю наро́дів, яких вигнав Бог з-перед обличчя наших отців, аж до ча́су Давида.
Koji i primiše ocevi naši i donesoše s Isusom Navinom u zemlju neznabožaca, koje oturi Bog ispred lica našijeh otaca, tja do Davida,
46 Він у Бога знайшов благода́ть, і просив, щоб оселю знайти для Бога Якова.
Koji naðe milost u Boga, i izmoli da naðe mjesto Bogu Jakovljevu.
47 І Соломон збудував Йому дім.
A Solomun mu naèini kuæu.
48 Але не в рукотворнім Всевишній живе, як говорить пророк:
Ali najviši ne živi u rukotvorenijem crkvama, kao što govori prorok:
49 „Мені небо — престол, а земля — то підніжок ногам Моїм! Який Мені дім ви збудуєте, — говорить Господь, — або місце яке для Мого відпочинку?
Nebo je meni prijestol a zemlja podnožje nogama mojima: kako æete mi kuæu sazidati? govori Gospod; ili koje je mjesto za moje poèivanje?
50 Хіба не рука Моя все́ це створила?“
Ne stvori li ruka moja sve ovo?
51 О ви, твердошиї, люди серця й вух необрізаних! Ви за́вжди противитесь Духові Святому, як ваші батьки, так і ви!
Tvrdovrati i neobrezanijeh srca i ušiju! vi se jednako protivite Duhu svetome; kako vaši oci, tako i vi.
52 Котро́го з пророків батьки ваші не переслідували? Вони ж тих повбивали, хто звіщав прихід Праведного, Якому тепер ви сталися зрадниками та убійниками,
Kojega od proroka ne protjeraše oci vaši? I pobiše one koji naprijed javiše za dolazak pravednika, kojega vi sad izdajnici i krvnici postadoste;
53 ви, що Зако́на оде́ржали через зарядження Анголів, та не зберігали його!“
Koji primiste zakon naredbom anðelskom, i ne održaste.
54 Як зачули ж оце, вони запали́лися гнівом у серцях своїх, і скрегота́ли зубами на нього.
Kad ovo èuše, rasrdiše se vrlo u srcima svojima, i škrgutahu zubima na nj.
55 А Степан, повний Духа Святого, на небо споглянув, — і побачив Божу славу й Ісуса, що по Божій правиці стояв,
A Stefan buduæi pun Duha svetoga pogleda na nebo i vidje slavu Božiju i Isusa gdje stoji s desne strane Bogu;
56 і промовив: „Ось я бачу відчи́нене небо, і Сина Лю́дського, що по Божій правиці стоїть!“
I reèe: evo vidim nebesa otvorena i sina èovjeèijega gdje stoji s desne strane Bogu.
57 Та вони гучни́м голосом стали кричати та ву́ха собі затуляти, та й кинулися однодушно на нього!...
A oni povikavši iza glasa zatiskivahu uši svoje, i navališe jednodušno na nj.
58 І за місто вони його ви́вели, і зачали́ побивати камінням його. А свідки плащі свої склали в ногах юнака́, який звався Са́влом.
I izvedavši ga iz grada stadoše ga zasipati kamenjem, i svjedoci haljine svoje metnuše kod nogu mladiæa po imenu Savla.
59 І побивали камінням Степа́на, що молився й казав: „Господи Ісусе, — прийми духа мого!“
I zasipahu kamenjem Stefana, koji se moljaše Bogu i govoraše: Gospode Isuse! primi duh moj.
60 Упавши ж навко́лішки, скрикнув голосом гучни́м: „Не залічи́ їм, о Господи, цього гріха́!“І, промовивши це, він спочив.
Onda kleèe na koljena i povika iza glasa: Gospode! ne primi im ovo za grijeh. I ovo rekavši umrije.
