Дії 28
1 А коли врятувалися ми, то довідалися, що о́стрів той зветься Мелі́та.
Дупэ че ам скэпат де примеждие, ам афлат кэ островул се кема Малта.
2 Тубі́льці ж нам виявили надзвичайну лю́дяність, бо вони запалили огонь, — ішов бо дощ і був холод, — і прийняли́ нас усіх.
Барбарий не-ау арэтат о бунэвоинцэ пуцин обишнуитэ, не-ау примит пе тоць ла ун фок маре, пе каре-л апринсесерэ дин причинэ кэ плоуа ши се лэсасе ун фриг маре.
3 Як Павло ж назбирав купу хмизу та й покла́в на огонь, змія́ вискочила через жар, — і почепилась на руку йому.
Павел стрынсесе о грэмадэ де мэрэчинь ши-й пусесе пе фок; о нэпыркэ а ешит афарэ дин причина кэлдурий ши с-а липит де мына луй.
4 Як тубільці ж угледіли, що змія́ почепилась на руку йому, зачали́ говори́ти один о́дному: „Либонь цей чоловік душогуб, що йому, від моря врятованому, По́мста жити не дозволила!“
Барбарий, кынд ау вэзут нэпырка спынзуратэ де мына луй, ау зис уний кэтре алций: „Ку адевэрат, омул ачеста есте ун учигаш, кэч Дрептатя ну вря сэ-л ласе сэ трэяскэ, мэкар кэ а фост скэпат дин маре.”
5 Він струснув ту звірюку в огонь, — і ніякої шко́ди не зазнав!
Павел а скутурат нэпырка ын фок ши н-а симцит ничун рэу.
6 А вони сподівалися, що він спухне або впаде́ мертвий уми́ть. Коли ж довго чекали того та побачили, що нія́кого лиха не сталося з ним, думку змінили й казали, що він бог.
Оамений ачея се аштептау сэ-л вадэ умфлынду-се сау кэзынд деодатэ морт, дар, дупэ че ау аштептат мулт ши ау вэзут кэ ну и се ынтымплэ ничун рэу, шь-ау скимбат пэреря ши зичяу кэ есте ун зеу.
7 Навкруги ж того місця знахо́дились до́бра начальника о́строва, на ім'я́ Пу́блія, — він прийняв нас, і три дні ласка́во гости́в.
Ын ымпрежуримь ерау мошииле май-марелуй островулуй, нумит Публиус. Ел не-а примит ши не-а оспэтат ку чя май маре бунэвоинцэ, трей зиле.
8 І сталось, що Пу́бліїв ба́тько лежав, слабий на пропа́сницю та на черві́нку. До нього Павло ввійшов і помолився, і, руки на нього поклавши, уздоро́вив його.
Татэл луй Публиус зэчя атунч ын пат, болнав де фригурь ши де урдинаре. Павел с-а дус ла ел, с-а ругат, а пус мыниле песте ел ши л-а виндекат.
9 Якже трапилось це, то й інші на о́строві, що мали хвороби, прихо́дили та вздоровля́лись.
Атунч ау венит ши чейлалць болнавь дин островул ачела ши ау фост виндекаць.
10 Вони нас вшанували й великими по́честями, а як ми від'їжджали, понаклада́ли, чого було треба.
Ни с-а дат маре чинсте ши, ла плекаря ноастрэ ку корабия, не-ау дат тот че не требуя пентру друм.
11 А по трьох місяцях ми відпливли́ на олександрійському кораблі, що мав знака братів Діоску́рів, і що на о́строві він перези́мував.
Дупэ о шедере де трей лунь, ам порнит ку о корабие дин Александрия, каре ернасе ын остров ши каре пурта семнул Диоскурилор.
12 І, як ми допливли́ в Сіраку́зи, пробули там три дні.
Ам ажунс ла Сиракуса ши ам рэмас аколо трей зиле.
13 А звідти, пливучи́ понад берегом, прибули́ ми до Ре́ґії, а що вітер південний повіяв за день, то другого дня прибули в Путео́лі,
Де аколо, ам мерс ынаинте, пе лынгэ коастэ ши ам венит ла Реӂио, яр а доуа зи, фииндкэ суфла вынтул де мязэзи, дупэ доуэ зиле, ам венит ла Пузоле,
14 де знайшли ми братів, вони ж нас ублагали сім день позостатися в них. І ось так прибули́ ми до Риму.
унде ам дат песте ниште фраць, каре не-ау ругат сэ май рэмынем шапте зиле ку ей. Ши аша ам ажунс ла Рома.
15 А звідти брати, прочувши про нас, назустріч нам вийшли аж до Аппіфо́ру та до Тритаве́рни. Побачивши їх, Павло дякував Богові та посмілі́шав.
Дин Рома не-ау ешит ынаинте, пынэ ын „Форул луй Апиу” ши пынэ ла „Челе Трей Кырчумь”, фраций, каре аузисерэ деспре ной. Кынд й-а вэзут Павел, а мулцумит луй Думнезеу ши с-а ымбэрбэтат.
16 А коли прибули́ ми до Риму, Павло́ві дозволено жити осібно, ураз із вояко́м, що його сторожи́в.
Кынд ам ажунс ла Рома, суташул а дат пе чей ынтемницаць кэпитанулуй стрэжерилор палатулуй, яр луй Павел и с-а ынгэдуит сэ рэмынэ ынтр-ун лок деосебит, ку ун осташ каре-л пэзя.
17 І сталось, по трьох днях Павло скликав знатніших з юдеїв. Як зійшлися ж вони, він промовив до них: „Мужі-браття! Не вчинив я нічого проти люду чи звича́їв отцівських, та проте́ мене ви́дано з Єрусалиму ув'я́зненого в руки римля́н.
Дупэ трей зиле, Павел а кемат пе май-марий иудеилор ши, кынд с-ау адунат, ле-а зис: „Фрацилор, фэрэ сэ фи фэкут чева ымпотрива нородулуй сау обичеюрилор пэринцилор ноштри, ам фост бэгат ла ынкисоаре ын Иерусалим ши де аколо ам фост дат ын мыниле романилор.
18 Вони мене вислухали та й хотіли пустити, бож провини смертельної ні однієї в мені не було́.
Дупэ че м-ау супус ла черчетаре, ей авяу де гынд сэ-мь дя друмул, пентру кэ ну ера ын мине ничо винэ вредникэ де моарте.
19 Та юдеї противилися, тому змушений був я відкли́катися на суд ке́сарів, але не для того, щоб наро́д свій у чо́мусь оска́ржити.
Дар иудеий с-ау ымпотривит ши ам фост силит сэ чер сэ фиу жудекат де Чезар, фэрэ сэ ам де алтфел ничун гынд сэ пырэск нямул меу.
20 Тож із цієї причини покликав я вас, щоб побачити й порозмовляти, — бо то за надію Ізраїлеву я обку́тий цими кайда́нами“.
Де ачея, в-ам кемат сэ вэ вэд ши сэ ворбеск ку вой, кэч дин причина нэдеждий луй Исраел порт еу ачест ланц.”
21 А вони відказали йому: „Не оде́ржали ми ні листів із Юдеї про тебе, ані жоден із братів не прийшов, і не звістив, і не казав чого злого про тебе.
Ей й-ау рэспунс: „Ной н-ам примит дин Иудея ничо скрисоаре ку привире ла тине ши н-а венит аич ничун фрате каре сэ фи спус сау сэ фи ворбит чева рэу деспре тине.
22 Але прагнемо ми, щоб почути від тебе, яку думку ти маєш, бо відо́мо про секту цю нам, що їй скрізь спротивляються“
Дар ам вря сэ аузим пэреря та, пентру кэ штим кэ партида ачаста претутиндень стырнеште ымпотривире.”
23 А коли вони визначили йому день, то дуже багато прийшло їх до нього в госпо́ду. А він їм від ра́нку до вечора розповідав, та про Божеє Царство свідо́цтва давав, і переконував їх про Ісуса Зако́ном Мойсея й Пророками.
Й-ау хотэрыт о зи ши ау венит май мулць ла локуинца луй. Павел ле-а вестит Ымпэрэция луй Думнезеу, ле-а адус довезь ши а кэутат сэ-й ынкрединцезе, прин Леӂя луй Мойсе ши прин Пророчь, деспре лукруриле привитоаре ла Исус. Ворбиря циня де диминяцэ пынэ сяра.
24 І одні вірили в те, про що він говорив, а інші не вірили.
Уний ау крезут че ле спуня ел, яр алций н-ау крезут.
25 Вони між собою незгідні були́ й повихо́дили, як промовив Павло одне слово, що добре прорік Дух Святий отцям нашим через пророка Ісаю,
Фииндкэ ей ау плекат акасэ ын неынцелеӂере уний ку алций, Павел н-а адэугат декыт ачесте ворбе: „Бине а спус Духул Сфынт прин пророкул Исая кэтре пэринций воштри,
26 промовляючи: „Піди до наро́ду цього та й скажи: Ви вухом почуєте, та розуміти не бу́дете, дивитися бу́дете оком, але не побачите!
кынд а зис: ‘Ду-те ла попорул ачеста ши зи-й: «Вець аузи ку урекиле воастре, ши ну вець ынцелеӂе; ку окий воштри вець приви, ши ну вець ведя.
27 Затовсті́ло бо серце людей цих, тяжко чують на ву́ха вони, і зажмурили очі свої, щоб якось не побачити очима, і не почути ву́хами, і не зрозуміти їм серцем, і не навернутись, щоб Я їх уздоро́вив!“
Кэч инима ачестуй нород с-а ымпетрит; ей ауд греу ку урекиле, шь-ау ынкис окий, ка ну кумва сэ вадэ ку окий, сэ аудэ ку урекиле, сэ ынцелягэ ку инима, сэ се ынтоаркэ ла Думнезеу ши сэ-й виндек.»’
28 Тож нехай для вас буде відо́ме, що послано Боже спасіння оце до поган, — і почують вони!“
Сэ штиць дар кэ мынтуиря ачаста а луй Думнезеу а фост тримисэ нямурилор ши о вор аскулта.”
29 Як промовив він це, розійшлися юдеї, велику суперечку провадивши поміж собою.
Кынд а зис ачесте ворбе, иудеий ау плекат, ворбинд ку априндере ынтре ей.
30 І ці́лих два роки Павло пробув у найнятім домі своїм, і приймав усіх, хто прихо́див до нього,
Павел а рэмас дой ань ынтреӂь ынтр-о касэ пе каре о луасе ку кирие. Примя пе тоць каре веняу сэ-л вадэ,
31 і проповідував він Боже Царство, та з відвагою повною беззаборо́нно навчав про Господа Ісуса Христа!
проповэдуя Ымпэрэция луй Думнезеу ши ынвэца пе оамень, ку тоатэ ындрэзняла ши фэрэ ничо педикэ, челе привитоаре ла Домнул Исус Христос.
