< Дії 28 >

1 А коли врятувалися ми, то довідалися, що о́стрів той зветься Мелі́та.
Кала амэ фирисардэпэ, тунчи уджянгле, со кодэва острово акхарэлпэ Мальта.
2 Тубі́льці ж нам виявили надзвичайну лю́дяність, бо вони запалили огонь, — ішов бо дощ і був холод, — і прийняли́ нас усіх.
Мануша, савэ котэ джювдэ, тердэ важ амэн бари патив. Вонэ тховдэ яг тай акхардэ амэн пэстэ, колэсти со сля шылало тай джялас брышынд.
3 Як Павло ж назбирав купу хмизу та й покла́в на огонь, змія́ вискочила через жар, — і почепилась на руку йому.
Кала Павло стидэня кашта и ачиля тэ чувэ дэ яг, лэсти дэ вастэ вхаляпэ сап, саво выґульда каштэндар, кала фирисарэласпэ ягатар.
4 Як тубільці ж угледіли, що змія́ почепилась на руку йому, зачали́ говори́ти один о́дному: „Либонь цей чоловік душогуб, що йому, від моря врятованому, По́мста жити не дозволила!“
Кала катутнэ мануша удыкхле, со Павлостэ пэ вастэ амгладёл сап, вонэ ачиле тэ дэдумэ екх аврэсти: — Душол, со кадэва умарэлас манушэн. Вов фирисардапэ панестар, нэ чячимахкири дэвли отлэл лэхкоро джювимо.
5 Він струснув ту звірюку в огонь, — і ніякої шко́ди не зазнав!
Нэ Павло счута сапэ дэ яг, и вов на терда лэсти нисаво бибахталимо.
6 А вони сподівалися, що він спухне або впаде́ мертвий уми́ть. Коли ж довго чекали того та побачили, що нія́кого лиха не сталося з ним, думку змінили й казали, що він бог.
Мануша жэ дожутярэнас, со вов ачела тэ шулёл чи сиго мэрэла. Вонэ дожутярдэ бут вряма и кала удыкхле, со лэґа нисо на терэлпэ, тунчи парувдэ пэхкири дума тай ачиле тэ пхэнэ, со када савось дэвэл.
7 Навкруги ж того місця знахо́дились до́бра начальника о́строва, на ім'я́ Пу́блія, — він прийняв нас, і три дні ласка́во гости́в.
Надур ачелас грэда, тев джювда пхурэдэр пав острово, савэ акхарэнас Публии. Вов пативалэ прылиля амэн, тай амэ сле лэстэ трин дивэ.
8 І сталось, що Пу́бліїв ба́тько лежав, слабий на пропа́сницю та на черві́нку. До нього Павло ввійшов і помолився, і, руки на нього поклавши, уздоро́вив його.
Лэхкоро дад сля насвало тай пашлёлас пэ пато. Лэстэ сля пхабаримо тай фартэ дукхалас води. Павло авиля лэстэ, помангляпэ, тховда пэ лэстэ васта тай састярда лэ.
9 Якже трапилось це, то й інші на о́строві, що мали хвороби, прихо́дили та вздоровля́лись.
Тунчи и авэр насвалэ островостар ачиле тэ авэ лэстэ тай высастярэнаспэ.
10 Вони нас вшанували й великими по́честями, а як ми від'їжджали, понаклада́ли, чого було треба.
Вонэ дэне амэнди бари патив, и кала амэ лагле, стидэне амэнди вса, со трэбуни важ дром.
11 А по трьох місяцях ми відпливли́ на олександрійському кораблі, що мав знака братів Діоску́рів, і що на о́строві він перези́мував.
Проджиля трин чёна, и амэ выджиле дэ море пэ корабли Александриятар, саво пролиджялас ївэнд пэ кодэва острово и акхарэласпэ «Дуй пхрала».
12 І, як ми допливли́ в Сіраку́зи, пробули там три дні.
Амэ авиле дэ Сиракузы и просле котэ трин дивэ.
13 А звідти, пливучи́ понад берегом, прибули́ ми до Ре́ґії, а що вітер південний повіяв за день, то другого дня прибули в Путео́лі,
Котарь амэ ваздэнепэ тай авиле дэ Ригии. Пэ авэр диво пхурдэня южно балвал, тай дивэґа амэ авиле дэ Путеолы.
14 де знайшли ми братів, вони ж нас ублагали сім день позостатися в них. І ось так прибули́ ми до Риму.
Котэ амэ аракхле пхралэн, тай вонэ мангле амэн тэ пролиджя лэнца састо курко. Тай акэ, амэ авиле дэ Римо.
15 А звідти брати, прочувши про нас, назустріч нам вийшли аж до Аппіфо́ру та до Тритаве́рни. Побачивши їх, Павло дякував Богові та посмілі́шав.
Пхрала дэ Римо ушундэ, со амэ авиле, тай джиле тэ удыкхэ амэн ды Аппиёхкоро форо тай ды тханэ, саво акхарэлпэ «Трин гостиницы». Кала Павло удыкхля лэн, вов наисарда Дэвлэ тай прылиля зор.
16 А коли прибули́ ми до Риму, Павло́ві дозволено жити осібно, ураз із вояко́м, що його сторожи́в.
Амэ авиле дэ Римо, тай Павлости дэне воля тэ джювэ екхэсти. Паша лэ джювда кацик халавдо, саво дыкхэлас пала лэ.
17 І сталось, по трьох днях Павло скликав знатніших з юдеїв. Як зійшлися ж вони, він промовив до них: „Мужі-браття! Не вчинив я нічого проти люду чи звича́їв отцівських, та проте́ мене ви́дано з Єрусалиму ув'я́зненого в руки римля́н.
Проджиля трин дивэ, тай Павло акхарда пативалэн иудеен. Кала вонэ авиле, вов пхэнда лэнди: — Пхралалэ, ман спхангле дэ Ерусалимо тай отдэне дэ вастэн римлянонэнди. Нэ мэ на теравас нисо амарэ народости и на отпхэнаваспэ кодэлэстар, со сля прылито амарэ дадэндэ.
18 Вони мене вислухали та й хотіли пустити, бож провини смертельної ні однієї в мені не було́.
Римлянуря роздыкхле муро рындо тай камле тэ отмукэ ман, колэсти со дэ ман нэнай дош, пала савя трэбуни тэ умарэ.
19 Та юдеї противилися, тому змушений був я відкли́катися на суд ке́сарів, але не для того, щоб наро́д свій у чо́мусь оска́ржити.
Нэ сар иудея на сле пала ман, мэ манглём сындо императохкоро. Мэ тердом кади на важ кода, соб тэ дошарэ муро народо.
20 Тож із цієї причини покликав я вас, щоб побачити й порозмовляти, — бо то за надію Ізраїлеву я обку́тий цими кайда́нами“.
Колэсти мэ акхардом тумэн авдивэ, соб тэ дыкхэпэ тай тэ подэдумэ тумэнца. Пала надия Израилехкири ман спхангле кадэлэ ланчугонэнца.
21 А вони відказали йому: „Не оде́ржали ми ні листів із Юдеї про тебе, ані жоден із братів не прийшов, і не звістив, і не казав чого злого про тебе.
Кодэла пхэндэ: — Амэнди нико на искриисарда пала тут Иудеятар. Тай котарь нико пхралэндар амэндэ на авэлас и на дэдумэлас пала тут намишто.
22 Але прагнемо ми, щоб почути від тебе, яку думку ти маєш, бо відо́мо про секту цю нам, що їй скрізь спротивляються“
Нэ амэ камле тэ пошунэ, со ту думисарэх. Амэ кицик джянах, со мануша пав всавэрэн тханэн осундисарэн кадэва сикляримо.
23 А коли вони визначили йому день, то дуже багато прийшло їх до нього в госпо́ду. А він їм від ра́нку до вечора розповідав, та про Божеє Царство свідо́цтва давав, і переконував їх про Ісуса Зако́ном Мойсея й Пророками.
Вонэ допхэндэпэ Павлоґа тай дэ диво, саво вонэ вытидэне, лэстэ цэрэ авиля бут манушэн. Павло дэнзор и ды бельвеля пхэнэлас лэнди пала Дэвлэхкоро Тхагаримо тай допхэнэлас пала Исусо Моисеехкэрэ Упхэнимастар и англунарендар.
24 І одні вірили в те, про що він говорив, а інші не вірили.
Екх лэндар патине, ай авэр — нат.
25 Вони між собою незгідні були́ й повихо́дили, як промовив Павло одне слово, що добре прорік Дух Святий отцям нашим через пророка Ісаю,
Вонэ ачиле тэ хапэ машкар пэстэ, и кала вонэ уджянас, Павло дэдуманя кацавэ лава: — Мишто пхэнда Свэнто Фано тумарэ дадэнди уштэнца англунарехкэрэ Исаияхкэрэ:
26 промовляючи: „Піди до наро́ду цього та й скажи: Ви вухом почуєте, та розуміти не бу́дете, дивитися бу́дете оком, але не побачите!
«Джя кадэлэ народостэ тай пхэн: "Авэна тэ шунэ, нэ на полэна, авэна тэ дыкхэ, нэ на дыкхэна.
27 Затовсті́ло бо серце людей цих, тяжко чують на ву́ха вони, і зажмурили очі свої, щоб якось не побачити очима, і не почути ву́хами, і не зрозуміти їм серцем, і не навернутись, щоб Я їх уздоро́вив!“
Їло кадэлэ манушэнгоро забариля чеченэґа, вонэ на шунэн канэнца тай затердэ якха, соб тэ на дыкхэн якхэнца, тэ на шунэн канэнца, тэ на полэн їлэґа и тэ на обрисявэн, соб Мэ састярдом лэн"».
28 Тож нехай для вас буде відо́ме, що послано Боже спасіння оце до поган, — і почують вони!“
Нэ джянэн кана, со фирисаримо Дэвлэхкоро бичалдо наиудеенди: вонэ и ушунэна кадэва Лав.
29 Як промовив він це, розійшлися юдеї, велику суперечку провадивши поміж собою.
30 І ці́лих два роки Павло пробув у найнятім домі своїм, і приймав усіх, хто прихо́див до нього,
Павло инте дуй бэрша джювда дэ Римо, тев намисарэлас цэр тай прылэлас всавэрэн, ко авэлас лэстэ.
31 і проповідував він Боже Царство, та з відвагою повною беззаборо́нно навчав про Господа Ісуса Христа!
Вов нисостар на даралас тай на сля ника, соб тэ запхэнэл лэсти тэ розпхэнэ пала Дэвлэхкоро Тхагаримо и тэ сиклярэ пала Рае Исусо Христо.

< Дії 28 >