Дії 28
1 А коли врятувалися ми, то довідалися, що о́стрів той зветься Мелі́та.
And when they had escaped, then they knew that the isle was called Melita.
2 Тубі́льці ж нам виявили надзвичайну лю́дяність, бо вони запалили огонь, — ішов бо дощ і був холод, — і прийняли́ нас усіх.
And the barbarous people showed us no little kindness: for they kindled a fire, and received us every one, because of the present rain, and because of the cold.
3 Як Павло ж назбирав купу хмизу та й покла́в на огонь, змія́ вискочила через жар, — і почепилась на руку йому.
And when Paul had gathered a bundle of sticks, and laid them on the fire, there came a viper out of the heat, and fastened on his hand.
4 Як тубільці ж угледіли, що змія́ почепилась на руку йому, зачали́ говори́ти один о́дному: „Либонь цей чоловік душогуб, що йому, від моря врятованому, По́мста жити не дозволила!“
And when the barbarians saw the venomous creature hanging from his hand, they said among themselves, No doubt this man is a murderer, whom, though he hath escaped the sea, yet Vengeance alloweth not to live.
5 Він струснув ту звірюку в огонь, — і ніякої шко́ди не зазнав!
And he shook off the creature into the fire, and felt no harm.
6 А вони сподівалися, що він спухне або впаде́ мертвий уми́ть. Коли ж довго чекали того та побачили, що нія́кого лиха не сталося з ним, думку змінили й казали, що він бог.
Yet they looked when he should have swollen, or fallen down dead suddenly: but after they had looked a great while, and saw no harm come to him, they changed their minds, and said that he was a god.
7 Навкруги ж того місця знахо́дились до́бра начальника о́строва, на ім'я́ Пу́блія, — він прийняв нас, і три дні ласка́во гости́в.
In the same quarters were possessions of the chief man of the isle, whose name was Publius; who received us, and lodged us three days courteously.
8 І сталось, що Пу́бліїв ба́тько лежав, слабий на пропа́сницю та на черві́нку. До нього Павло ввійшов і помолився, і, руки на нього поклавши, уздоро́вив його.
And it came to pass, that the father of Publius lay sick with a fever and a bloody flux: to whom Paul entered in, and prayed, and laid his hands on him, and healed him.
9 Якже трапилось це, то й інші на о́строві, що мали хвороби, прихо́дили та вздоровля́лись.
So when this was done, others also, who had diseases in the isle, came, and were healed:
10 Вони нас вшанували й великими по́честями, а як ми від'їжджали, понаклада́ли, чого було треба.
Who also honoured us with many honours; and when we departed, they supplied us with such things as were necessary.
11 А по трьох місяцях ми відпливли́ на олександрійському кораблі, що мав знака братів Діоску́рів, і що на о́строві він перези́мував.
And after three months we departed in a ship of Alexandria, which had wintered in the isle, whose sign was Castor and Pollux.
12 І, як ми допливли́ в Сіраку́зи, пробули там три дні.
And landing at Syracuse, we tarried there three days.
13 А звідти, пливучи́ понад берегом, прибули́ ми до Ре́ґії, а що вітер південний повіяв за день, то другого дня прибули в Путео́лі,
And from there we sailed around, and came to Rhegium: and after one day the south wind blew, and we came the next day to Puteoli:
14 де знайшли ми братів, вони ж нас ублагали сім день позостатися в них. І ось так прибули́ ми до Риму.
Where we found brethren, and were desired to tarry with them seven days: and so we went toward Rome.
15 А звідти брати, прочувши про нас, назустріч нам вийшли аж до Аппіфо́ру та до Тритаве́рни. Побачивши їх, Павло дякував Богові та посмілі́шав.
And from there, when the brethren heard of us, they came to meet us as far as Appii forum, and The three taverns: whom when Paul saw, he thanked God, and took courage.
16 А коли прибули́ ми до Риму, Павло́ві дозволено жити осібно, ураз із вояко́м, що його сторожи́в.
And when we came to Rome, the centurion delivered the prisoners to the captain of the guard: but Paul was permitted to dwell by himself with a soldier that kept him.
17 І сталось, по трьох днях Павло скликав знатніших з юдеїв. Як зійшлися ж вони, він промовив до них: „Мужі-браття! Не вчинив я нічого проти люду чи звича́їв отцівських, та проте́ мене ви́дано з Єрусалиму ув'я́зненого в руки римля́н.
And it came to pass, that after three days Paul called together the chief of the Jews: and when they were assembled, he said to them, Men, brethren, though I have committed nothing against the people, or customs of our fathers, yet I was delivered prisoner from Jerusalem into the hands of the Romans.
18 Вони мене вислухали та й хотіли пустити, бож провини смертельної ні однієї в мені не було́.
Who, when they had examined me, would have let me go, because there was no cause of death in me.
19 Та юдеї противилися, тому змушений був я відкли́катися на суд ке́сарів, але не для того, щоб наро́д свій у чо́мусь оска́ржити.
But when the Jews spoke against it, I was constrained to appeal to Caesar; not that I had any thing to accuse my nation of.
20 Тож із цієї причини покликав я вас, щоб побачити й порозмовляти, — бо то за надію Ізраїлеву я обку́тий цими кайда́нами“.
For this cause therefore have I called for you, to see you, and to speak with you: because that for the hope of Israel I am bound with this chain.
21 А вони відказали йому: „Не оде́ржали ми ні листів із Юдеї про тебе, ані жоден із братів не прийшов, і не звістив, і не казав чого злого про тебе.
And they said to him, We have neither received letters from Judaea concerning thee, neither have any of the brethren that came shown or spoken any harm of thee.
22 Але прагнемо ми, щоб почути від тебе, яку думку ти маєш, бо відо́мо про секту цю нам, що їй скрізь спротивляються“
But we desire to hear from thee what thou thinkest: for as concerning this sect, we know that every where it is spoken against.
23 А коли вони визначили йому день, то дуже багато прийшло їх до нього в госпо́ду. А він їм від ра́нку до вечора розповідав, та про Божеє Царство свідо́цтва давав, і переконував їх про Ісуса Зако́ном Мойсея й Пророками.
And when they had appointed him a day, there came many to him into his lodging; to whom he expounded and testified the kingdom of God, persuading them concerning Jesus, both out of the law of Moses, and out of the prophets, from morning till evening.
24 І одні вірили в те, про що він говорив, а інші не вірили.
And some believed the things which were spoken, and some believed not.
25 Вони між собою незгідні були́ й повихо́дили, як промовив Павло одне слово, що добре прорік Дух Святий отцям нашим через пророка Ісаю,
And when they agreed not among themselves, they departed, after Paul had spoken one word, Well spoke the Holy Spirit by Isaiah the prophet to our fathers,
26 промовляючи: „Піди до наро́ду цього та й скажи: Ви вухом почуєте, та розуміти не бу́дете, дивитися бу́дете оком, але не побачите!
Saying, Go to this people, and say, Hearing ye shall hear, and shall not understand; and seeing ye shall see, and not perceive:
27 Затовсті́ло бо серце людей цих, тяжко чують на ву́ха вони, і зажмурили очі свої, щоб якось не побачити очима, і не почути ву́хами, і не зрозуміти їм серцем, і не навернутись, щоб Я їх уздоро́вив!“
For the heart of this people has become dull, and their ears are hard of hearing, and their eyes have they closed; lest they should see with their eyes, and hear with their ears, and understand with their heart, and should be converted, and I should heal them.
28 Тож нехай для вас буде відо́ме, що послано Боже спасіння оце до поган, — і почують вони!“
Be it known therefore to you, that the salvation of God is sent to the Gentiles, and they will hear it.
29 Як промовив він це, розійшлися юдеї, велику суперечку провадивши поміж собою.
And when he had said these words, the Jews departed, and had great dispute among themselves.
30 І ці́лих два роки Павло пробув у найнятім домі своїм, і приймав усіх, хто прихо́див до нього,
And Paul dwelt two whole years in his own hired house, and received all that came in to him,
31 і проповідував він Боже Царство, та з відвагою повною беззаборо́нно навчав про Господа Ісуса Христа!
Preaching the kingdom of God, and teaching those things which concern the Lord Jesus Christ, with all confidence, no man forbidding him.
