Дії 20
1 А як за́колот стих, то Павло скликав учнів, і, потішивши та попрощавшись із ними, вибрався йти в Македо́нію.
When the uproar had ceased, Paul sent for the disciples, and, with encouraging words, bade them goodbye, and started on his journey to Macedonia.
2 Перейшовши ж ті сто́рони та підбадьо́ривши їх довгим словом, прибув до Гелла́ди,
After going through those districts and speaking many encouraging words to the disciples, he went into Greece, where he stayed three months.
3 і прожив там три місяці. А як він захотів був відпли́нути в Си́рію, то змову на нього вчинили юдеї, тому він узяв думку вертатись через Македонію.
He was about to sail to Syria, when he learned that a plot had been laid against him by several of the Jewish leaders; so he decided to return by way of Macedonia.
4 Ра́зом із ним пішов Со́патер Піррів із Верії, Аристарх та Секунд із Солу́ня, і Гай дерв'яни́н, і Тимофій, а з азійців — Ти́хик та Трохим.
He was accompanied by Sopater the son of Pyrrhus, of Beroea, Aristarchus and Secundus from Thessalonica, Gaius of Derbe, and Timothy, as well as by Tychicus and Trophimus of Roman Asia.
5 Вони відбули́ напере́д, і нас дожидали в Троаді.
These people went to Troas and waited for us there;
6 А ми відпливли́ із Филипів по святах Опрі́сноків, і прибули́ днів за п'ять у Троа́ду до них, де сім день прожили́.
while we ourselves sailed from Philippi after the Passover, and joined them five days later at Troas, where we stayed for a week.
7 А дня першого в тижні, як учні зібралися на лама́ння хліба, Павло мав промову до них, бо вранці збирався відбути, і затягнув своє слово до пі́вночі.
On the first day of the week, when we had met for the breaking of bread, Paul, who was intending to leave the next day, began to address those who were present, and prolonged his address until midnight.
8 А в го́рниці, де зібралися ми, було багато світел.
There were a good many lamps in the upstairs room, where we had met;
9 Юнак же один, Євти́х на ім'я́, сидів на вікні. Його обгорнув міцний сон, бо задовго Павло промовляв, і він сонний хитну́вся, і додолу упав із третього поверху, — і підняли́ його мертвого.
and a young man named Eutychus, sitting at the window, was gradually overcome with great drowsiness, as Paul continued his address. At last, quite overpowered by his drowsiness, he fell from the third story to the ground, and was picked up for dead.
10 Зійшов же Павло та до нього припав, і, обнявши його, проказав: „Заспокойтесь, бо душа його в ньому!“
But Paul went down, threw himself on him, and put his arms around him. “Do not be alarmed,” he said, “he is still alive.”
11 А вернувшись, він хліб переломив і спожив, і бе́сіду довго точив, — аж до до́світку, потім відбув.
Then he went upstairs; and, after breaking and partaking of the bread, he talked with them at great length until daybreak, and then left.
12 А хлопця живим привели́, — і зраділи немало.
Meanwhile they had taken the lad away alive, and were greatly comforted.
13 А ми наперед пішли до корабля, та в Асс попливли́, щоб звідти забрати Павла, — бо він так ізвелів, сам бажаючи пішки піти.
We started first, went on board ship, and sailed for Assos, intending to take Paul on board there. This was by his own arrangement, as he intended to go by land himself.
14 А коли він із нами зійшовся в Ассі, ми взяли його та прибули́ в Мітіле́ну.
So, when he met us at Assos, we took him on board and went on to Mitylene.
15 І, відплинувши звідти, ми назавтра пристали навпро́ти Хіо́су, а другого дня припливли́ до Само́су, наступного ж ми прибули́ до Мілету.
The day after we had sailed from there, we arrived off Chios, touched at Samos the following day, and the next day reached Miletus;
16 Бо Павло захотів поминути Ефе́с, щоб йому не бари́тися в Азії, бо він ква́пився, коли буде можливе, бути в Єрусалимі на день П'ятдесятниці.
for Paul had decided to sail past Ephesus, so as to avoid spending much time in Roman Asia. He was making haste to reach Jerusalem, if possible, by the Festival at the close of the Harvest.
17 А з Мілету послав до Ефесу, і прикликав пресвітерів Церкви.
From Miletus, however, he sent to Ephesus and invited the church elders to meet him;
18 І, як до нього вони прибули́, він промовив до них: „Ви знаєте, як із першого дня, відколи прибув в Азію, я з вами ввесь час перебува́в,
and, when they came, he said to them, “You know well the life that I always led among you from the very first day that I set foot in Roman Asia,
19 і служив Господе́ві з усією покорою, і з рясни́ми слізьми́ та напа́стями, що спіткали мене від юдейської змови,
serving the Lord, as I did, in all humility, amid the tears and trials which fell to my lot through the plots of some of the Jewish leaders.
20 як нічо́го кори́сного я не минув, щоб його вам звістити й навчити вас прилюдно і в дома́х.
I never shrank from telling you anything that could be helpful to you, or from teaching you both in public and in private.
21 І я сві́дчив юдеям та ге́лленам, щоб вони перед Богом покаялись, та вві́рували в Господа нашого Ісуса Христа.
I earnestly pointed both Jews and Greeks to the repentance that leads to God, and to faith in Jesus, our Lord.
22 І ось тепер, побуджений Духом, подаю́сь я в Єрусалим, не ві́даючи, що там трапитись має мені,
And now, under spiritual constraint, I am here on my way to Jerusalem, not knowing what will happen to me there,
23 тільки Дух Святий в кожному місті засвідчує, кажучи, що кайда́ни та муки чекають мене.
except that in town after town the Holy Spirit plainly declares to me that imprisonment and troubles await me.
24 Але я ні про що не турбуюсь, і свого життя не вважаю для себе цінним, аби но скінчи́ти доро́гу свою та служі́ння, яке я оде́ржав від Господа Ісуса, — щоб засві́дчити Єва́нгелію благода́ті Божої.
But I count my life of no value to myself, if only I may complete the course marked out for me, and the task that was allotted me by the Lord Jesus – which was to declare the good news of the love of God.
25 І ось я знаю тепер, що обличчя мого́ більш не будете бачити всі ви, між якими ходив я, проповідуючи Царство Боже.
And now, I tell you, I know that none of you will ever see my face again – you among whom I have gone about proclaiming the kingdom.
26 Тому́ дня сьогоднішнього вам свідку́ю, що я чистий від крови всіх,
Therefore I declare to you this day, that my conscience is clear in regard to the fate of any of you,
27 бо я не вхилявсь об'являти вам усю волю Божу!
for I have not shrunk from announcing the whole purpose of God regarding you.
28 Пильнуйте себе та всієї ота́ри, в якій Святий Дух вас поставив єпи́скопами, щоб пасти́ Церкву Божу, яку власною кров'ю набув Він.
Be watchful over yourselves, and over the whole flock, of which the Holy Spirit has placed you in charge, to shepherd the church of God, which he won for himself at the cost of his life.
29 Бо я знаю, що як я відійду́, то вві́йдуть між вас вовки люті, що ота́ри щадити не бу́дуть.
I know that, after my departure, merciless wolves will get in among you, who will not spare the flock;
30 Із вас самих навіть мужі постануть, що будуть казати перекру́чене, аби тільки учнів тягну́ти за собою.
and from among yourselves, too, people will arise, who will teach perversions of truth, so as to draw away the disciples after them.
31 Тому́ то пильнуйте, пам'ятаючи, що я кожного з вас день і ніч безпере́стань навчав зо слізьми́ ось три роки.
Therefore, be on your guard, remembering how for three years, night and day, I never ceased, even with tears, to warn each one of you.
32 А тепер доручаю вас Богові та слову благода́ті Його, Який має силу будувати та дати спа́дщину, серед усіх освячених.
And now I commend you to the Lord and to the message of his love – a message which has the power to build up your characters, and to give you your place among all those who have become Christ’s people.
33 Ні срібла, ані золота, ні одежі чиєїсь я не побажав.
I have never coveted anyone’s gold or silver or clothing.
34 Самі знаєте, що ці руки мої послужили потребам моїм та отих, хто був зо мною.
You, yourselves, know that these hands of mine provided not only for my own wants, but for my companions also.
35 Я вам усе показав, що, працюючи так, треба поміч давати слаби́м, та пам'ятати слова́ Господа Ісуса, бо Він Сам проказав: „Блаже́нніше давати, ніж брати!“
I left nothing undone to show you that, laboring as I labored, you ought to help the weak, and to remember the words of the Lord Jesus, how he said himself – ‘It is more blessed to give than to receive.’”
36 Проказавши ж оце, він навко́лішки впав, та й із ними всіма́ помолився.
When Paul had finished speaking, he knelt down and prayed with them all.
37 І знявсь між усіма́ плач великий, і вони припадали на Па́влову шию, і його цілували.
All were in tears; and throwing their arms around Paul’s neck, they kissed him again and again,
38 А найтяжче вони сумували з-за сло́ва, яке він прорік, що не ба́читимуть більш обличчя його́. І вони провели́ його до корабля.
grieving most of all over what he had said – that they would never see his face again. Then they escorted him to the ship.
