Дії 20
1 А як за́колот стих, то Павло скликав учнів, і, потішивши та попрощавшись із ними, вибрався йти в Македо́нію.
But after the tumult had ceased, Paul having called the disciples to [him] and embraced [them], went away to go to Macedonia.
2 Перейшовши ж ті сто́рони та підбадьо́ривши їх довгим словом, прибув до Гелла́ди,
And having passed through those parts, and having exhorted them with much discourse, he came to Greece.
3 і прожив там три місяці. А як він захотів був відпли́нути в Си́рію, то змову на нього вчинили юдеї, тому він узяв думку вертатись через Македонію.
And having spent three months [there], a treacherous plot against him having been set on foot by the Jews, as he was going to sail to Syria, [the] resolution was adopted of returning through Macedonia.
4 Ра́зом із ним пішов Со́патер Піррів із Верії, Аристарх та Секунд із Солу́ня, і Гай дерв'яни́н, і Тимофій, а з азійців — Ти́хик та Трохим.
And there accompanied him as far as Asia, Sopater [son] of Pyrrhus, a Berean; and of Thessalonians, Aristarchus and Secundus, and Gaius and Timotheus of Derbe, and of Asia, Tychicus and Trophimus.
5 Вони відбули́ напере́д, і нас дожидали в Троаді.
These going before waited for us in Troas;
6 А ми відпливли́ із Филипів по святах Опрі́сноків, і прибули́ днів за п'ять у Троа́ду до них, де сім день прожили́.
but we sailed away from Philippi after the days of unleavened bread, and we came to them to Troas in five days, where we spent seven days.
7 А дня першого в тижні, як учні зібралися на лама́ння хліба, Павло мав промову до них, бо вранці збирався відбути, і затягнув своє слово до пі́вночі.
And the first day of the week, we being assembled to break bread, Paul discoursed to them, about to depart on the morrow. And he prolonged the discourse till midnight.
8 А в го́рниці, де зібралися ми, було багато світел.
And there were many lights in the upper room where we were assembled.
9 Юнак же один, Євти́х на ім'я́, сидів на вікні. Його обгорнув міцний сон, бо задовго Павло промовляв, і він сонний хитну́вся, і додолу упав із третього поверху, — і підняли́ його мертвого.
And a certain youth, by name Eutychus, sitting at the window-opening, overpowered by deep sleep, while Paul discoursed very much at length, having been overpowered by the sleep, fell from the third story down to the bottom, and was taken up dead.
10 Зійшов же Павло та до нього припав, і, обнявши його, проказав: „Заспокойтесь, бо душа його в ньому!“
But Paul descending fell upon him, and enfolding [him] [in his arms], said, Be not troubled, for his life is in him.
11 А вернувшись, він хліб переломив і спожив, і бе́сіду довго точив, — аж до до́світку, потім відбув.
And having gone up, and having broken the bread, and eaten, and having long spoken until daybreak, so he went away.
12 А хлопця живим привели́, — і зраділи немало.
And they brought [away] the boy alive, and were no little comforted.
13 А ми наперед пішли до корабля, та в Асс попливли́, щоб звідти забрати Павла, — бо він так ізвелів, сам бажаючи пішки піти.
And we, having gone before on board ship, sailed off to Assos, going to take in Paul there; for so he had directed, he himself being about to go on foot.
14 А коли він із нами зійшовся в Ассі, ми взяли його та прибули́ в Мітіле́ну.
And when he met with us at Assos, having taken him on board, we came to Mitylene;
15 І, відплинувши звідти, ми назавтра пристали навпро́ти Хіо́су, а другого дня припливли́ до Само́су, наступного ж ми прибули́ до Мілету.
and having sailed thence, on the morrow arrived opposite Chios, and the next day put in at Samos; and having stayed at Trogyllium, the next day we came to Miletus:
16 Бо Павло захотів поминути Ефе́с, щоб йому не бари́тися в Азії, бо він ква́пився, коли буде можливе, бути в Єрусалимі на день П'ятдесятниці.
for Paul thought it desirable to sail by Ephesus, so that he might not be made to spend time in Asia; for he hastened, if it was possible for him, to be the day of Pentecost at Jerusalem.
17 А з Мілету послав до Ефесу, і прикликав пресвітерів Церкви.
But from Miletus having sent to Ephesus, he called over [to him] the elders of the assembly.
18 І, як до нього вони прибули́, він промовив до них: „Ви знаєте, як із першого дня, відколи прибув в Азію, я з вами ввесь час перебува́в,
And when they were come to him, he said to them, Ye know how I was with you all the time from the first day that I arrived in Asia,
19 і служив Господе́ві з усією покорою, і з рясни́ми слізьми́ та напа́стями, що спіткали мене від юдейської змови,
serving the Lord with all lowliness, and tears, and temptations, which happened to me through the plots of the Jews;
20 як нічо́го кори́сного я не минув, щоб його вам звістити й навчити вас прилюдно і в дома́х.
how I held back nothing of what is profitable, so as not to announce [it] to you, and to teach you publicly and in every house,
21 І я сві́дчив юдеям та ге́лленам, щоб вони перед Богом покаялись, та вві́рували в Господа нашого Ісуса Христа.
testifying to both Jews and Greeks repentance towards God, and faith towards our Lord Jesus Christ.
22 І ось тепер, побуджений Духом, подаю́сь я в Єрусалим, не ві́даючи, що там трапитись має мені,
And now, behold, bound in my spirit I go to Jerusalem, not knowing what things shall happen to me in it;
23 тільки Дух Святий в кожному місті засвідчує, кажучи, що кайда́ни та муки чекають мене.
only that the Holy Spirit testifies to me in every city, saying that bonds and tribulations await me.
24 Але я ні про що не турбуюсь, і свого життя не вважаю для себе цінним, аби но скінчи́ти доро́гу свою та служі́ння, яке я оде́ржав від Господа Ісуса, — щоб засві́дчити Єва́нгелію благода́ті Божої.
But I make no account of [my] life [as] dear to myself, so that I finish my course, and the ministry which I have received of the Lord Jesus, to testify the glad tidings of the grace of God.
25 І ось я знаю тепер, що обличчя мого́ більш не будете бачити всі ви, між якими ходив я, проповідуючи Царство Боже.
And now, behold, I know that ye all, among whom I have gone about preaching the kingdom [of God], shall see my face no more.
26 Тому́ дня сьогоднішнього вам свідку́ю, що я чистий від крови всіх,
Wherefore I witness to you this day, that I am clean from the blood of all,
27 бо я не вхилявсь об'являти вам усю волю Божу!
for I have not shrunk from announcing to you all the counsel of God.
28 Пильнуйте себе та всієї ота́ри, в якій Святий Дух вас поставив єпи́скопами, щоб пасти́ Церкву Божу, яку власною кров'ю набув Він.
Take heed therefore to yourselves, and to all the flock, wherein the Holy Spirit has set you as overseers, to shepherd the assembly of God, which he has purchased with the blood of his own.
29 Бо я знаю, що як я відійду́, то вві́йдуть між вас вовки люті, що ота́ри щадити не бу́дуть.
[For] I know [this, ] that there will come in amongst you after my departure grievous wolves, not sparing the flock;
30 Із вас самих навіть мужі постануть, що будуть казати перекру́чене, аби тільки учнів тягну́ти за собою.
and from among your own selves shall rise up men speaking perverted things to draw away the disciples after them.
31 Тому́ то пильнуйте, пам'ятаючи, що я кожного з вас день і ніч безпере́стань навчав зо слізьми́ ось три роки.
Wherefore watch, remembering that for three years, night and day, I ceased not admonishing each one [of you] with tears.
32 А тепер доручаю вас Богові та слову благода́ті Його, Який має силу будувати та дати спа́дщину, серед усіх освячених.
And now I commit you to God, and to the word of his grace, which is able to build [you] up and give [to you] an inheritance among all the sanctified.
33 Ні срібла, ані золота, ні одежі чиєїсь я не побажав.
I have coveted [the] silver or gold or clothing of no one.
34 Самі знаєте, що ці руки мої послужили потребам моїм та отих, хто був зо мною.
Yourselves know that these hands have ministered to my wants, and to those who were with me.
35 Я вам усе показав, що, працюючи так, треба поміч давати слаби́м, та пам'ятати слова́ Господа Ісуса, бо Він Сам проказав: „Блаже́нніше давати, ніж брати!“
I have shewed you all things, that thus labouring [we] ought to come in aid of the weak, and to remember the words of the Lord Jesus, that he himself said, It is more blessed to give than to receive.
36 Проказавши ж оце, він навко́лішки впав, та й із ними всіма́ помолився.
And having said these things, he knelt down and prayed with them all.
37 І знявсь між усіма́ плач великий, і вони припадали на Па́влову шию, і його цілували.
And they all wept sore; and falling upon the neck of Paul they ardently kissed him,
38 А найтяжче вони сумували з-за сло́ва, яке він прорік, що не ба́читимуть більш обличчя його́. І вони провели́ його до корабля.
specially pained by the word which he had said, that they would no more see his face. And they went down with him to the ship.
