Дії 20
1 А як за́колот стих, то Павло скликав учнів, і, потішивши та попрощавшись із ними, вибрався йти в Македо́нію.
When the uproar had ended, Paul sent for the disciples. And after encouraging them, he said goodbye to them and left for Macedonia.
2 Перейшовши ж ті сто́рони та підбадьо́ривши їх довгим словом, прибув до Гелла́ди,
After traveling through that area and speaking many words of encouragement, he arrived in Greece,
3 і прожив там три місяці. А як він захотів був відпли́нути в Си́рію, то змову на нього вчинили юдеї, тому він узяв думку вертатись через Македонію.
where he stayed three months. And when the Jews formed a plot against him as he was about to sail for Syria, he decided to go back through Macedonia.
4 Ра́зом із ним пішов Со́патер Піррів із Верії, Аристарх та Секунд із Солу́ня, і Гай дерв'яни́н, і Тимофій, а з азійців — Ти́хик та Трохим.
Paul was accompanied by Sopater son of Pyrrhus from Berea, Aristarchus and Secundus from Thessalonica, Gaius from Derbe, Timothy, and Tychicus and Trophimus from the province of Asia.
5 Вони відбули́ напере́д, і нас дожидали в Троаді.
These men went on ahead and waited for us in Troas.
6 А ми відпливли́ із Филипів по святах Опрі́сноків, і прибули́ днів за п'ять у Троа́ду до них, де сім день прожили́.
And after the Feast of Unleavened Bread, we sailed from Philippi, and five days later we rejoined them in Troas, where we stayed seven days.
7 А дня першого в тижні, як учні зібралися на лама́ння хліба, Павло мав промову до них, бо вранці збирався відбути, і затягнув своє слово до пі́вночі.
On the first day of the week we came together to break bread. Since Paul was ready to leave the next day, he talked to them and kept on speaking until midnight.
8 А в го́рниці, де зібралися ми, було багато світел.
Now there were many lamps in the upper room where we were gathered.
9 Юнак же один, Євти́х на ім'я́, сидів на вікні. Його обгорнув міцний сон, бо задовго Павло промовляв, і він сонний хитну́вся, і додолу упав із третього поверху, — і підняли́ його мертвого.
And a certain young man named Eutychus, seated in the window, was sinking into a deep sleep as Paul talked on and on. When he was sound asleep, he fell from the third story and was picked up dead.
10 Зійшов же Павло та до нього припав, і, обнявши його, проказав: „Заспокойтесь, бо душа його в ньому!“
But Paul went down, threw himself on the young man, and embraced him. “Do not be alarmed!” he said. “He is still alive!”
11 А вернувшись, він хліб переломив і спожив, і бе́сіду довго точив, — аж до до́світку, потім відбув.
Then Paul went back upstairs, broke bread, and ate. And after speaking until daybreak, he departed.
12 А хлопця живим привели́, — і зраділи немало.
And the people were greatly relieved to take the boy home alive.
13 А ми наперед пішли до корабля, та в Асс попливли́, щоб звідти забрати Павла, — бо він так ізвелів, сам бажаючи пішки піти.
We went on ahead to the ship and sailed to Assos, where we were to take Paul aboard. He had arranged this because he was going there on foot.
14 А коли він із нами зійшовся в Ассі, ми взяли його та прибули́ в Мітіле́ну.
And when he met us at Assos, we took him aboard and went on to Mitylene.
15 І, відплинувши звідти, ми назавтра пристали навпро́ти Хіо́су, а другого дня припливли́ до Само́су, наступного ж ми прибули́ до Мілету.
Sailing on from there, we arrived the next day opposite Chios. The day after that we arrived at Samos, and on the following day we came to Miletus.
16 Бо Павло захотів поминути Ефе́с, щоб йому не бари́тися в Азії, бо він ква́пився, коли буде можливе, бути в Єрусалимі на день П'ятдесятниці.
Paul had decided to sail past Ephesus to avoid spending time in the province of Asia, because he was in a hurry to reach Jerusalem, if possible, by the day of Pentecost.
17 А з Мілету послав до Ефесу, і прикликав пресвітерів Церкви.
From Miletus, Paul sent to Ephesus for the elders of the church.
18 І, як до нього вони прибули́, він промовив до них: „Ви знаєте, як із першого дня, відколи прибув в Азію, я з вами ввесь час перебува́в,
When they came to him, he said, “You know how I lived the whole time I was with you, from the first day I arrived in the province of Asia.
19 і служив Господе́ві з усією покорою, і з рясни́ми слізьми́ та напа́стями, що спіткали мене від юдейської змови,
I served the Lord with great humility and with tears, especially in the trials that came upon me through the plots of the Jews.
20 як нічо́го кори́сного я не минув, щоб його вам звістити й навчити вас прилюдно і в дома́х.
I did not shrink back from declaring anything that was helpful to you as I taught you publicly and from house to house,
21 І я сві́дчив юдеям та ге́лленам, щоб вони перед Богом покаялись, та вві́рували в Господа нашого Ісуса Христа.
testifying to Jews and Greeks alike about repentance to God and faith in our Lord Jesus Christ.
22 І ось тепер, побуджений Духом, подаю́сь я в Єрусалим, не ві́даючи, що там трапитись має мені,
And now, compelled by the Spirit, I am going to Jerusalem, not knowing what will happen to me there.
23 тільки Дух Святий в кожному місті засвідчує, кажучи, що кайда́ни та муки чекають мене.
I only know that in town after town the Holy Spirit warns me that chains and afflictions await me.
24 Але я ні про що не турбуюсь, і свого життя не вважаю для себе цінним, аби но скінчи́ти доро́гу свою та служі́ння, яке я оде́ржав від Господа Ісуса, — щоб засві́дчити Єва́нгелію благода́ті Божої.
But I consider my life of no value to me, if only I may finish my course and complete the ministry I have received from the Lord Jesus—the ministry of testifying to the good news of God’s grace.
25 І ось я знаю тепер, що обличчя мого́ більш не будете бачити всі ви, між якими ходив я, проповідуючи Царство Боже.
Now I know that none of you among whom I have preached the kingdom will see my face again.
26 Тому́ дня сьогоднішнього вам свідку́ю, що я чистий від крови всіх,
Therefore I testify to you this day that I am innocent of the blood of all men.
27 бо я не вхилявсь об'являти вам усю волю Божу!
For I did not shrink back from declaring to you the whole will of God.
28 Пильнуйте себе та всієї ота́ри, в якій Святий Дух вас поставив єпи́скопами, щоб пасти́ Церкву Божу, яку власною кров'ю набув Він.
Keep watch over yourselves and the entire flock of which the Holy Spirit has made you overseers. Be shepherds of the church of God, which He purchased with His own blood.
29 Бо я знаю, що як я відійду́, то вві́йдуть між вас вовки люті, що ота́ри щадити не бу́дуть.
I know that after my departure, savage wolves will come in among you and will not spare the flock.
30 Із вас самих навіть мужі постануть, що будуть казати перекру́чене, аби тільки учнів тягну́ти за собою.
Even from your own number, men will rise up and distort the truth to draw away disciples after them.
31 Тому́ то пильнуйте, пам'ятаючи, що я кожного з вас день і ніч безпере́стань навчав зо слізьми́ ось три роки.
Therefore be alert and remember that for three years I never stopped warning each of you night and day with tears.
32 А тепер доручаю вас Богові та слову благода́ті Його, Який має силу будувати та дати спа́дщину, серед усіх освячених.
And now I commit you to God and to the word of His grace, which can build you up and give you an inheritance among all who are sanctified.
33 Ні срібла, ані золота, ні одежі чиєїсь я не побажав.
I have not coveted anyone’s silver or gold or clothing.
34 Самі знаєте, що ці руки мої послужили потребам моїм та отих, хто був зо мною.
You yourselves know that these hands of mine have ministered to my own needs and those of my companions.
35 Я вам усе показав, що, працюючи так, треба поміч давати слаби́м, та пам'ятати слова́ Господа Ісуса, бо Він Сам проказав: „Блаже́нніше давати, ніж брати!“
In everything, I showed you that by this kind of hard work we must help the weak, remembering the words of the Lord Jesus Himself: ‘It is more blessed to give than to receive.’”
36 Проказавши ж оце, він навко́лішки впав, та й із ними всіма́ помолився.
When Paul had said this, he knelt down with all of them and prayed.
37 І знявсь між усіма́ плач великий, і вони припадали на Па́влову шию, і його цілували.
They all wept openly as they embraced Paul and kissed him.
38 А найтяжче вони сумували з-за сло́ва, яке він прорік, що не ба́читимуть більш обличчя його́. І вони провели́ його до корабля.
They were especially grieved by his statement that they would never see his face again. Then they accompanied him to the ship.
