< Дії 2 >

1 Коли ж поча́вся день П'ятдесятниці, всі вони однодушно знахо́дилися вкупі.
aparaJca nistArotsavAt paraM paJcAzattame dine samupasthite sati te sarvve ekAcittIbhUya sthAna ekasmin militA Asan|
2 І на́гло зчинився шум із не́ба, ніби буря рапто́ва зірва́лася, і перепо́внила ввесь той дім, де сиділи вони.
etasminneva samaye'kasmAd AkAzAt pracaNDAtyugravAyoH zabdavad ekaH zabda Agatya yasmin gRhe ta upAvizan tad gRhaM samastaM vyApnot|
3 І з'явилися їм язи́ки поді́лені, немов би огне́нні, та й на кожному з них по одно́му осів.
tataH paraM vahnizikhAsvarUpA jihvAH pratyakSIbhUya vibhaktAH satyaH pratijanorddhve sthagitA abhUvan|
4 Усі ж вони спо́внились Духом Святим, і почали́ говорити іншими мо́вами, як їм Дух промовляти давав.
tasmAt sarvve pavitreNAtmanA paripUrNAH santa AtmA yathA vAcitavAn tadanusAreNAnyadezIyAnAM bhASA uktavantaH|
5 Перебува́ли ж в Єрусалимі юдеї, люди побожні, від усякого наро́ду під небом.
tasmin samaye pRthivIsthasarvvadezebhyo yihUdIyamatAvalambino bhaktalokA yirUzAlami prAvasan;
6 А коли оцей го́мін зчинився, зібралася бе́зліч наро́ду, — та й диву далися, бо кожен із них тут почув, що вони розмовляли їхньою власною мовою!
tasyAH kathAyAH kiMvadantyA jAtatvAt sarvve lokA militvA nijanijabhASayA ziSyANAM kathAkathanaM zrutvA samudvignA abhavan|
7 Усі ж побенте́жилися та дивувалися, та й казали один до одно́го: „Хіба ж не галіле́яни всі ці, що гово́рять?
sarvvaeva vismayApannA AzcaryyAnvitAzca santaH parasparaM uktavantaH pazyata ye kathAM kathayanti te sarvve gAlIlIyalokAH kiM na bhavanti?
8 Як же кожен із нас чує свою́ власну мову, що ми в ній народи́лись?
tarhi vayaM pratyekazaH svasvajanmadezIyabhASAbhiH kathA eteSAM zRNumaH kimidaM?
9 Парфя́ни та мі́дяни та еламі́ти, також ме́шканці Месопота́мії, Юдеї та Каппадокі́ї, Понту та Азії,
pArthI-mAdI-arAmnaharayimdezanivAsimano yihUdA-kappadakiyA-panta-AziyA-
10 і Фрі́ґії та Памфі́лії, Єгипту й лівійських земель край Кіре́ни, і захожі римля́ни,
phrugiyA-pamphuliyA-misaranivAsinaH kurINInikaTavarttilUbIyapradezanivAsino romanagarAd AgatA yihUdIyalokA yihUdIyamatagrAhiNaH krItIyA arAbIyAdayo lokAzca ye vayam
11 юдеї й нововірці, крі́тяни й араби, — усі чуємо ми, що говорять вони про великі діла Божі мовами нашими!“
asmAkaM nijanijabhASAbhireteSAm IzvarIyamahAkarmmavyAkhyAnaM zRNumaH|
12 І всі не вихо́дили з дива, і безрадні були, і говорили один до одно́го: „Що ж то статися має?“
itthaM te sarvvaeva vismayApannAH sandigdhacittAH santaH parasparamUcuH, asya ko bhAvaH?
13 А інші казали глузу́ючи: „Вони повпива́лись вином молодим!“
apare kecit parihasya kathitavanta ete navInadrAkSArasena mattA abhavan|
14 Ставши ж Петро із Одинадцятьма́, свій голос підніс та й промовив до них: „Мужі юдейські та ме́шканці Єрусалиму! Нехай вам оце стане відо́ме, і послухайте слів моїх!
tadA pitara ekAdazabhi rjanaiH sAkaM tiSThan tAllokAn uccaiHkAram avadat, he yihUdIyA he yirUzAlamnivAsinaH sarvve, avadhAnaM kRtvA madIyavAkyaM budhyadhvaM|
15 Бо не п'я́ні вони, як ви ду́маєте, — бо третя година дня,
idAnIm ekayAmAd adhikA velA nAsti tasmAd yUyaM yad anumAtha mAnavA ime madyapAnena mattAstanna|
16 а це те, що пророк Йоі́л передрік:
kintu yoyelbhaviSyadvaktraitadvAkyamuktaM yathA,
17 „І буде останніми днями, говорить Госпо́дь: Я виллю від Духа Свого на всяке тіло, — і будуть пророкува́ти сини ваші та ваші до́ньки, юнаки́ ж ваші бачити будуть виді́ння, а старим вашим сни будуть сни́тися.
IzvaraH kathayAmAsa yugAntasamaye tvaham| varSiSyAmi svamAtmAnaM sarvvaprANyupari dhruvam| bhAvivAkyaM vadiSyanti kanyAH putrAzca vastutaH|pratyAdezaJca prApsyanti yuSmAkaM yuvamAnavAH| tathA prAcInalokAstu svapnAn drakSyanti nizcitaM|
18 І на рабів Моїх і на рабинь Моїх за тих днів Я також виллю від Духа Свого, — і пророкувати вони бу́дуть!
varSiSyAmi tadAtmAnaM dAsadAsIjanopiri| tenaiva bhAvivAkyaM te vadiSyanti hi sarvvazaH|
19 І дам чуда на небі вгорі, а внизу на землі ці знаме́на: кров, і огонь, і ку́ряву диму.
Urddhvasthe gagaNe caiva nIcasthe pRthivItale| zoNitAni bRhadbhAnUn ghanadhUmAdikAni ca| cihnAni darzayiSyAmi mahAzcaryyakriyAstathA|
20 Переміниться сонце на те́мряву, а місяць на кров, перше ніж день Господній настане, великий та славний!
mahAbhayAnakasyaiva taddinasya parezituH| purAgamAd raviH kRSNo raktazcandro bhaviSyataH|
21 І станеться, що кожен, хто покличе Господнє Ім'я́, той спасеться“.
kintu yaH paramezasya nAmni samprArthayiSyate| saeva manujo nUnaM paritrAto bhaviSyati||
22 Мужі ізраїльські, послухайте ви оцих слів: Ісуса Назаряни́на, Мужа, що Його Бог прославив вам силою, і чудами, і тими знаме́нами, що Бог через Нього вчинив серед вас, як самі ви те знаєте,
ato he isrAyelvaMzIyalokAH sarvve kathAyAmetasyAm mano nidhaddhvaM nAsaratIyo yIzurIzvarasya manonItaH pumAn etad IzvarastatkRtairAzcaryyAdbhutakarmmabhi rlakSaNaizca yuSmAkaM sAkSAdeva pratipAditavAn iti yUyaM jAnItha|
23 Того, що був ви́даний певною волею та передба́ченням Божим, ви руками беззаконників розп'яли́ та забили.
tasmin yIzau Izvarasya pUrvvanizcitamantraNAnirUpaNAnusAreNa mRtyau samarpite sati yUyaM taM dhRtvA duSTalokAnAM hastaiH kruze vidhitvAhata|
24 Та Бог воскресив Його, пута смерти усунувши, — вона бо тримати Його не могла.
kintvIzvarastaM nidhanasya bandhanAnmocayitvA udasthApayat yataH sa mRtyunA baddhastiSThatIti na sambhavati|
25 Бо каже про Нього Давид: „Мав я Господа за́всіди перед очима своїми, бо Він по правиці моїй, щоб я не захитався.
etastin dAyUdapi kathitavAn yathA, sarvvadA mama sAkSAttaM sthApaya paramezvaraM| sthite maddakSiNe tasmin skhaliSyAmi tvahaM nahi|
26 Тому серце моє звеселилось, і зрадів мій язик, і тіло моє відпочи́не в надії.
AnandiSyati taddheto rmAmakInaM manastu vai| AhlAdiSyati jihvApi madIyA tu tathaiva ca| pratyAzayA zarIrantu madIyaM vaizayiSyate|
27 Бо не позоставши Ти в аду́ моєї душі, і не даси Ти Своєму Святому побачити тління! (Hadēs g86)
paraloke yato hetostvaM mAM naiva hi tyakSyasi| svakIyaM puNyavantaM tvaM kSayituM naiva dAsyasi| evaM jIvanamArgaM tvaM mAmeva darzayiSyasi| (Hadēs g86)
28 Ти дороги життя об'явив мені, Ти мене перепо́вниш утіхою перед обличчям Своїм“!
svasammukhe ya Anando dakSiNe svasya yat sukhaM| anantaM tena mAM pUrNaM kariSyasi na saMzayaH||
29 Мужі-браття! Нехай буде вільно мені сміло сказати вам про патріярха Давида, що помер і похований, і знахо́диться гріб його в нас аж до цього дня.
he bhrAtaro'smAkaM tasya pUrvvapuruSasya dAyUdaH kathAM spaSTaM kathayituM mAm anumanyadhvaM, sa prANAn tyaktvA zmazAne sthApitobhavad adyApi tat zmazAnam asmAkaM sannidhau vidyate|
30 А бувши ж пророком, та відаючи, що „Бог клятвою клявся йому посади́ти на престолі його від плоду його сте́гон“,
phalato laukikabhAvena dAyUdo vaMze khrISTaM janma grAhayitvA tasyaiva siMhAsane samuveSTuM tamutthApayiSyati paramezvaraH zapathaM kutvA dAyUdaH samIpa imam aGgIkAraM kRtavAn,
31 у передба́ченні він говорив про Христове воскре́сення, що „не буде зоставлений в аду́“, ані тіло Його „не зазнає зотління“. (Hadēs g86)
iti jJAtvA dAyUd bhaviSyadvAdI san bhaviSyatkAlIyajJAnena khrISTotthAne kathAmimAM kathayAmAsa yathA tasyAtmA paraloke na tyakSyate tasya zarIraJca na kSeSyati; (Hadēs g86)
32 Бог Ісуса Цього воскресив, чого свідки всі ми!
ataH paramezvara enaM yIzuM zmazAnAd udasthApayat tatra vayaM sarvve sAkSiNa Asmahe|
33 А отож, як правицею Божою був Він возне́сений, і обі́тницю Духа Святого прийняв від Отця, то й злив Він оте, що ви бачите й чуєте.
sa Izvarasya dakSiNakareNonnatiM prApya pavitra Atmina pitA yamaGgIkAraM kRtavAn tasya phalaM prApya yat pazyatha zRNutha ca tadavarSat|
34 Не зійшов бо на небо Давид, але сам він говорить: „Промовив Госпо́дь Господе́ві моєму: Сядь право́руч Мене,
yato dAyUd svargaM nAruroha kintu svayam imAM kathAm akathayad yathA, mama prabhumidaM vAkyamavadat paramezvaraH|
35 доки не покладу́ Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!“
tava zatrUnahaM yAvat pAdapIThaM karomi na| tAvat kAlaM madIye tvaM dakSavArzva upAviza|
36 Ото ж, нехай ввесь Ізраїлів дім твердо знає, що і Господом, і Христом учинив Бог Його, Того Ісуса, що Його розп'яли́ ви!“
ato yaM yIzuM yUyaM kruze'hata paramezvarastaM prabhutvAbhiSiktatvapade nyayuMkteti isrAyelIyA lokA nizcitaM jAnantu|
37 Як почули ж оце, вони серцем розжа́лобились, та й сказали Петрові та іншим апо́столам: „Що ж ми маємо робити, мужі-браття?“
etAdRzIM kathAM zrutvA teSAM hRdayAnAM vidIrNatvAt te pitarAya tadanyapreritebhyazca kathitavantaH, he bhrAtRgaNa vayaM kiM kariSyAmaH?
38 А Петро до них каже: „Покайтеся, і нехай же охриститься кожен із вас у Ім'я́ Ісуса Христа на відпу́щення ваших гріхів, — і да́ра Духа Святого ви при́ймете!
tataH pitaraH pratyavadad yUyaM sarvve svaM svaM manaH parivarttayadhvaM tathA pApamocanArthaM yIzukhrISTasya nAmnA majjitAzca bhavata, tasmAd dAnarUpaM paritram AtmAnaM lapsyatha|
39 Бо для вас ця обі́тниця, і для ваших дітей, і для всіх, що „дале́ко знаходяться, кого б тільки покликав Госпо́дь, Бог наш“.
yato yuSmAkaM yuSmatsantAnAnAJca dUrasthasarvvalokAnAJca nimittam arthAd asmAkaM prabhuH paramezvaro yAvato lAkAn AhvAsyati teSAM sarvveSAM nimittam ayamaGgIkAra Aste|
40 І іншими багатьома́ словами він засвідчував та вмовляв їх, говорячи: „Рятуйтесь від цього лукавого роду!“
etadanyAbhi rbahukathAbhiH pramANaM datvAkathayat etebhyo vipathagAmibhyo varttamAnalokebhyaH svAn rakSata|
41 Отож ті, хто прийняв його слово, охристилися. І пристало до них того дня душ тисяч зо три!
tataH paraM ye sAnandAstAM kathAm agRhlan te majjitA abhavan| tasmin divase prAyeNa trINi sahasrANi lokAsteSAM sapakSAH santaH
42 І вони перебува́ли в науці апо́стольській, та в спільно́ті брате́рській, і в лама́нні хліба, та в моли́твах.
preritAnAm upadeze saGgatau pUpabhaJjane prArthanAsu ca manaHsaMyogaM kRtvAtiSThan|
43 І був о́страх у кожній душі, бо багато чинили апо́столи чуд та знаме́н.
preritai rnAnAprakAralakSaNeSu mahAzcaryyakarmamasu ca darziteSu sarvvalokAnAM bhayamupasthitaM|
44 А всі віруючі були вкупі, і мали все спі́льним.
vizvAsakAriNaH sarvva ca saha tiSThanataH| sveSAM sarvvAH sampattIH sAdhAraNyena sthApayitvAbhuJjata|
45 І вони продавали маєтки та до́бра, і всім їх ділили, як кому чого треба було́.
phalato gRhANi dravyANi ca sarvvANi vikrIya sarvveSAM svasvaprayojanAnusAreNa vibhajya sarvvebhyo'dadan|
46 І кожного дня перебува́ли вони однодушно у храмі, і, ломлячи хліб по домах, поживу приймали із радістю та в сердечній просто́ті,
sarvva ekacittIbhUya dine dine mandire santiSThamAnA gRhe gRhe ca pUpAnabhaJjanta Izvarasya dhanyavAdaM kurvvanto lokaiH samAdRtAH paramAnandena saralAntaHkaraNena bhojanaM pAnaJcakurvvan|
47 вихваляючи Бога та маючи ласку в усього народу. І щоденно до Церкви Госпо́дь додава́в тих, що спасалися.
paramezvaro dine dine paritrANabhAjanai rmaNDalIm avarddhayat|

< Дії 2 >