Дії 16
1 І прибув він у Де́рвію й Лі́стру. І ото був там один учень, на ім'я́ Тимофій, син наве́рненої однієї юде́янки, а ба́тько був ге́ллен.
ⲁ̅ⲁⲩⲱ ⲁϥⲕⲁⲧⲁⲛⲧⲁ ⲉⲇⲉⲣⲃⲏ ⲙⲛ ⲗⲩⲥⲧⲣⲁ ⲛⲉⲩⲛ ⲟⲩⲙⲁⲑⲏⲧⲏⲥ ⲇⲉ ⲙⲙⲁⲩ ⲉⲡⲉϥⲣⲁⲛ ⲡⲉ ⲧⲓⲙⲟⲑⲉⲟⲥ ⲉⲡϣⲏⲣⲉ ⲡⲉ ⲛⲟⲩⲥϩⲓⲙⲉ ⲛⲓⲟⲩⲇⲁⲓ ⲙⲡⲓⲥⲧⲏ ⲡⲉϥⲉⲓⲱⲧ ⲇⲉ ⲟⲩⲉⲓⲉⲛⲓⲛ ⲡⲉ
2 Добре свідо́цтво про нього давали брати, що були в Лі́стрі та в Іконі́ї.
ⲃ̅ⲡⲁⲓ ⲛⲉⲩⲣⲙⲛⲧⲣⲉ ϩⲁⲣⲟϥ ⲉⲃⲟⲗ ϩⲓⲧⲛ ⲛⲉⲥⲛⲏⲩ ⲉⲧϩⲛ ⲗⲩⲥⲇⲣⲟⲥ ⲙⲛ ϩⲓⲕⲟⲛⲓⲟⲥ
3 Павло захотів його взяти з собою, — і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був ге́ллен.
ⲅ̅ⲡⲁⲓ ⲁⲡⲁⲩⲗⲟⲥ ⲟⲩⲱϣ ⲉⲧⲣⲉϥⲉⲓ ⲉⲃⲟⲗ ⲛⲙⲙⲁϥ ⲁⲩⲱ ⲁϥϫⲓⲧϥ ⲁϥⲥⲃⲃⲏⲧϥ ⲉⲧⲃⲉ ⲛⲓⲟⲩⲇⲁⲓ ⲉⲧϣⲟⲟⲡ ϩⲙ ⲡⲙⲁ ⲉⲧⲙⲙⲁⲩ ⲛⲉⲩⲥⲟⲟⲩⲛ ⲅⲁⲣ ⲧⲏⲣⲟⲩ ϫⲉ ⲟⲩⲉⲓⲉⲛⲓⲛ ⲡⲉ ⲡⲉϥⲉⲓⲱⲧ
4 Як міста ж перехо́дили, то їм передавали, щоб вони берегли оті постано́ви, які видали в Єрусалимі апо́столи та старші.
ⲇ̅ⲛⲉⲩⲛⲏⲩ ⲇⲉ ⲉⲃⲟⲗ ⲡⲉ ϩⲓⲧⲛ ⲙⲡⲟⲗⲓⲥ ⲉⲩϯ ⲉⲧⲟⲟⲧⲟⲩ ⲉⲧⲣⲉⲩϩⲁⲣⲉϩ ⲉⲛⲇⲟⲅⲙⲁ ⲛⲧⲁⲩⲕⲣⲓⲛⲉ ⲙⲙⲟⲟⲩ ⲉⲃⲟⲗ ϩⲓⲧⲛ ⲛⲁⲡⲟⲥⲧⲟⲗⲟⲥ ⲙⲛ ⲛⲉⲡⲣⲉⲥⲃⲩⲧⲉⲣⲟⲥ ⲉⲧϩⲛ ⲑⲓⲗⲏⲙ
5 А Церкви́ змі́цнювалися в вірі, і щоденно зростали кі́лькістю.
ⲉ̅ⲛⲉⲕⲕⲗⲏⲥⲓⲁ ϭⲉ ⲛⲉⲩⲧⲁϫⲣⲟ ⲡⲉ ϩⲛ ⲧⲡⲓⲥⲧⲓⲥ ⲁⲩⲱ ⲛⲉⲩⲣϩⲟⲩⲟ ϩⲛ ⲧⲏⲡⲉ ⲙⲙⲏⲛⲉ
6 А що Дух Святий їм не звелів провіщати слово в Азії, то вони перейшли через Фрігію та через країну гала́тську.
ⲋ̅ⲁⲩⲉⲓ ⲇⲉ ⲉⲃⲟⲗ ϩⲓⲧⲛ ⲧⲉⲫⲣⲩⲅⲓⲁ ⲙⲛ ⲧⲉⲭⲱⲣⲁ ⲛⲧⲅⲁⲗⲁⲧⲓⲁ ⲉⲁⲩⲕⲱⲗⲩ ⲙⲙⲟⲟⲩ ⲉⲃⲟⲗ ϩⲓⲧⲙ ⲡⲉⲡⲛⲁ ⲉⲧⲟⲩⲁⲁⲃ ⲉⲧⲙϫⲉ ⲡϣⲁϫⲉ ϩⲛ ⲧⲁⲥⲓⲁ
7 Дійшовши ж до Мі́зії, хотіли піти до Віті́нії, та їм не дозволив Дух Ісусів.
ⲍ̅ⲛⲧⲉⲣⲟⲩⲉⲓ ⲇⲉ ⲉⲧⲙⲩⲥⲓⲁ ⲁⲩⲡⲓⲣⲁⲍⲉ ⲉⲃⲱⲕ ⲉϩⲟⲩⲛ ⲉⲧⲃⲩⲑⲩⲛⲓⲁ ⲁⲩⲱ ⲙⲡϥⲕⲁⲁⲩ ⲛϭⲓ ⲡⲉⲡⲛⲁ
8 Обминувши ж Мі́зію, прибули́ до Троа́ди.
ⲏ̅ⲁⲩⲱ ⲛⲧⲉⲣⲟⲩⲥⲁⲁⲧ ⲧⲙⲩⲥⲓⲁ ⲁⲩⲉⲓ ⲉϩⲣⲁⲓ ⲉⲧⲉⲧⲣⲱⲁⲥ
9 І Павлові з'явилось видіння вночі: якийсь македо́нянин став перед ним і благав його, кажучи: „Прийди в Македо́нію, і нам поможи!“
ⲑ̅ⲁⲩϩⲟⲣⲟⲙⲁ ϭⲱⲗⲡ ⲉⲃⲟⲗ ⲙⲡⲁⲩⲗⲟⲥ ⲛⲧⲉⲩϣⲏ ⲉϣϫⲉ ⲉⲣⲉⲟⲩⲣⲱⲙⲉ ⲙⲙⲁⲕⲉⲇⲱⲛ ⲁϩⲉⲣⲁⲧϥ ⲙⲡⲉϥⲙⲧⲟ ⲉⲃⲟⲗ ⲉϥⲥⲟⲡⲥ ⲙⲙⲟϥ ⲉϥϫⲱ ⲙⲙⲟⲥ ϫⲉ ⲁⲙⲟⲩ ⲉⲧⲙⲁⲕⲉⲇⲟⲛⲓⲁ ⲛⲅⲃⲟⲏⲑⲓ ⲉⲣⲟⲛ
10 Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македо́нію, зрозумівши, що Госпо́дь нас покликав звіщати їм Єва́нгелію.
ⲓ̅ⲛⲧⲉⲣⲉϥⲧⲱⲟⲩⲛ ⲇⲉ ⲁϥϫⲱ ⲉⲣⲟⲛ ⲙⲡϩⲟⲣⲟⲙⲁ ⲛⲧⲉⲩⲛⲟⲩ ⲇⲉ ⲁⲛϣⲓⲛⲉ ⲛⲥⲁ ⲉⲓ ⲉⲃⲟⲗ ⲉⲧⲙⲁⲕⲉⲇⲟⲛⲓⲁ ⲉⲛⲧⲁⲙⲟ ⲙⲙⲟⲟⲩ ϫⲉ ⲁⲡϫⲟⲉⲓⲥ ⲧⲁϩⲙⲛ ⲉⲧⲁϣⲉⲟⲉⲓϣ ⲛⲁⲩ
11 Тож відпливши з Троа́ди, прибули́ ми навпрост у Самотра́кію, а другого дня до Неа́поля,
ⲓ̅ⲁ̅ⲛⲧⲉⲣⲉⲛⲕⲱ ⲇⲉ ⲉⲃⲟⲗ ϩⲛ ⲧⲣⲱⲁⲥ ⲁⲛⲥϭⲏⲣ ⲉⲥⲁⲙⲟⲑⲣⲁⲕⲏ ⲙⲡⲉϥⲣⲁⲥⲧⲉ ⲇⲉ ⲉⲛⲉⲁⲡⲟⲗⲓⲥ
12 звідтіля ж у Фили́пи, що є перше місто-осада в тій частині Македонії. І пробули́ ми в цім місті днів кілька.
ⲓ̅ⲃ̅ⲉⲃⲟⲗ ⲇⲉ ϩⲙ ⲡⲙⲁ ⲉⲧⲙⲙⲁⲩ ⲉⲛⲉⲫⲓⲗⲓⲡⲡⲟⲥ ⲟⲩⲡⲟⲗⲓⲥ ϫⲉ ⲕⲁⲗⲟⲛⲓⲁ ⲉⲧⲉ ⲧⲁⲓ ⲧⲉ ⲧϣⲟⲣⲡ ⲛⲧⲙⲉⲣⲓⲥ ⲛⲧⲙⲁⲕⲉⲇⲟⲛⲓⲁ ⲛⲉⲛϣⲟⲟⲡ ⲇⲉ ϩⲛ ⲧⲉⲓⲡⲟⲗⲓⲥ ⲛϩⲉⲛϩⲟⲟⲩ
13 Дня ж суботнього вийшли ми з міста над річку, де, за звича́єм, було місце молитви, і, посідавши, розмовляли з жінками, що посхо́дились.
ⲓ̅ⲅ̅ⲙⲡⲉϩⲟⲟⲩ ⲇⲉ ⲛⲛⲥⲁⲃⲃⲁⲧⲟⲛ ⲁⲛⲉⲓ ⲉⲃⲟⲗ ⲡⲃⲟⲗ ⲛⲧⲡⲩⲗⲏ ⲉϫⲙ ⲡⲓⲉⲣⲟ ⲉⲩⲙⲁ ⲉϣⲁⲛϣⲗⲏⲗ ⲛϩⲏⲧϥ ⲁⲩⲱ ⲁⲛϩⲙⲟⲟⲥ ⲁⲛϣⲁϫⲉ ⲙⲛ ⲛⲉϩⲓⲟⲙⲉ ⲛⲧⲁⲩⲉⲓ ⲉⲃⲟⲗ ϣⲁⲣⲟⲛ
14 Прислуха́лася й жінка одна, що звалася Лі́дія, купчиха кармази́ном з міста Тіяті́р, що Бога вона шанувала. Господь же їй серце відкрив, щоб уважати на те, що Павло говорив.
ⲓ̅ⲇ̅ⲉⲩⲛ ⲟⲩⲥϩⲓⲙⲉ ⲇⲉ ⲥⲱⲧⲙ ⲉⲡⲉⲥⲣⲁⲛ ⲡⲉ ⲗⲩⲇⲓⲁ ⲟⲩⲥⲁ ⲛϫⲏϭⲉ ⲛⲧⲉ ⲧⲡⲟⲗⲓⲥ ⲛⲑⲩⲁⲧⲓⲣⲁ ⲉⲥϣⲙϣⲉ ⲙⲡⲛⲟⲩⲧⲉ ⲧⲁⲓ ⲉⲛⲧⲁⲡϫⲟⲉⲓⲥ ⲟⲩⲱⲛ ⲙⲡⲉⲥϩⲏⲧ ⲉⲧⲣⲉⲥϯϩⲧⲏⲥ ⲉⲛⲉⲧⲉⲣⲉ ⲡⲁⲩⲗⲟⲥ ϫⲱ ⲙⲙⲟⲟⲩ
15 А коли охристилась вона й її дім, то благала нас, кажучи: „Якщо ви признали, що вірна я Господе́ві, то прийдіть до госпо́ди моєї й живіть“. І змусила нас.
ⲓ̅ⲉ̅ⲛⲧⲉⲣⲉⲥϫⲓ ⲃⲁⲡⲧⲓⲥⲙⲁ ⲇⲉ ⲛⲧⲟⲥ ⲁⲩⲱ ⲡⲉⲥⲏⲓ ⲁⲥⲥⲉⲡⲥⲱⲡⲛ ⲉⲥϫⲱ ⲙⲙⲟⲥ ϫⲉ ⲉϣϫⲉ ⲁⲧⲉⲧⲛⲕⲣⲓⲛⲉ ⲉⲁⲁ ⲙⲡⲓⲥⲧⲏ ⲙⲡϫⲟⲉⲓⲥ ⲁⲙⲏⲓⲧⲛ ⲉϩⲟⲩⲛ ⲛⲧⲉⲧⲛϣⲱⲡⲉ ϩⲙ ⲡⲁⲏⲓ ⲁⲩⲱ ⲁⲥⲥⲱⲕ ⲙⲙⲟⲛ ⲛϫⲛⲁϩ
16 І сталось, як ми йшли на молитву, то нас перестріла служни́ця одна, що мала віщу́нського духа, яка ворожби́тством давала великий прибу́ток панам своїм.
ⲓ̅ⲋ̅ⲁⲥϣⲱⲡⲉ ⲇⲉ ⲉⲛⲁⲃⲱⲕ ⲉϣⲗⲏⲗ ⲟⲩϣⲉⲉⲣⲉ ϣⲏⲙ ⲉⲣⲉⲟⲩⲡⲛⲁ ⲛⲣⲉϥϣⲓⲛⲉ ϩⲓⲱⲱⲥ ⲁⲥⲧⲱⲙⲛⲧ ⲉⲣⲟⲛ ⲧⲁⲓ ⲉⲛⲉⲥϯ ⲛϩⲉⲛⲛⲟϭ ⲛϩⲟⲙⲛⲧ ⲛⲛⲉⲥϫⲓⲥⲟⲟⲩⲉ ⲉⲥϣⲓⲛⲉ
17 Вона йшла слідкома́ за Павлом та за нами, і кричала, говорячи: „Оці люди — це раби Всеви́шнього Бога, що вам провіщають дорогу спасі́ння!“
ⲓ̅ⲍ̅ⲧⲁⲓ ⲇⲉ ⲛⲉⲁⲥⲟⲩⲁϩⲥ ⲛⲥⲁ ⲡⲁⲩⲗⲟⲥ ⲛⲙⲙⲁⲛ ⲁⲥⲁϣⲕⲁⲕ ⲉⲃⲟⲗ ⲉⲥϫⲱ ⲙⲙⲟⲥ ϫⲉ ⲛⲉⲓⲣⲱⲙⲉ ⲛϩⲙϩⲁⲗⲛⲉ ⲙⲡⲛⲟⲩⲧⲉ ⲉⲧϫⲟⲥⲉ ⲉⲩⲧⲁϣⲉⲟⲉⲓϣ ⲛⲁⲛ ⲛⲧⲉϩⲓⲏ ⲙⲡⲟⲩϫⲁⲓ
18 І багато днів вона це робила. І обуривсь Павло, і, обернувшись, промовив до духа: „У Ім'я́ Ісуса Христа велю я тобі — вийди з неї!“І того ча́су той вийшов.
ⲓ̅ⲏ̅ⲡⲁⲓ ⲇⲉ ⲉⲛⲉⲥⲉⲓⲣⲉ ⲙⲙⲟϥ ⲡⲉ ⲛϩⲁϩ ⲛϩⲟⲟⲩ ⲛⲧⲉⲣⲉϥϩⲟϫϩϫ ⲇⲉ ⲛϭⲓ ⲡⲁⲩⲗⲟⲥ ⲁϥⲕⲧⲟϥ ⲡⲉϫⲁϥ ⲙⲡⲉⲡⲛⲁ ϫⲉ ϯⲡⲁⲣⲁⲅⲅⲓⲗⲉ ⲛⲁⲕ ϩⲙ ⲡⲣⲁⲛ ⲛⲓⲥ ⲡⲉⲭⲥ ⲉⲧⲣⲉⲕⲉⲓ ⲉⲃⲟⲗ ⲛϩⲏⲧⲥ ⲁⲩⲱ ⲛⲧⲉⲩⲛⲟⲩ ⲉⲧⲙⲙⲁⲩ ⲁϥⲉⲓ ⲉⲃⲟⲗ ⲛϩⲏⲧⲥ
19 А пани її, бачивши, що пропала надія на їхній прибу́ток, схопи́ли Павла й Силу, і потягли їх на ринок до старши́х.
ⲓ̅ⲑ̅ⲛⲧⲉⲣⲟⲩⲛⲁⲩ ⲇⲉ ⲛϭⲓ ⲛⲉⲥϫⲓⲥⲟⲟⲩⲉ ϫⲉ ⲁⲥⲃⲱⲕ ⲛⲧⲟⲟⲧⲟⲩ ⲛϭⲓ ⲑⲉⲗⲡⲓⲥ ⲙⲡⲉⲩϩⲱⲃ ⲁⲩⲁⲙⲁϩⲧⲉ ⲙⲡⲁⲩⲗⲟⲥ ⲙⲛ ⲥⲓⲗⲁⲥ ⲁⲩⲥⲱⲕ ⲙⲙⲟⲟⲩ ⲉⲧⲁⲅⲟⲣⲁ ⲛⲛⲁϩⲣⲛ ⲛⲁⲣⲭⲱⲛ
20 Коли ж їх привели́ до начальників, то сказали: „Ці люди, юдеї, наше місто бунтують,
ⲕ̅ⲁⲩⲱ ⲁⲩϫⲓⲧⲟⲩ ⲉⲣⲁⲧⲟⲩ ⲛⲛⲉⲥⲇⲣⲁⲧⲏⲅⲟⲥ ⲉⲩϫⲱ ⲙⲙⲟⲥ ϫⲉ ⲛⲉⲓⲣⲱⲙⲉ ϩⲉⲛⲓⲟⲩⲇⲁⲓ ⲛⲉ ⲥⲉϣⲧⲟⲣⲧⲣ ⲛⲧⲉⲓⲡⲟⲗⲓⲥ
21 і навчають звича́їв, яких нам, римля́нам, не годиться приймати, ані вико́нувати“.
ⲕ̅ⲁ̅ⲁⲩⲱ ⲥⲉⲧⲁϣⲉⲟⲓϣ ⲛϩⲉⲛⲥⲱⲛⲧ ⲛⲥⲧⲟ ⲛⲁⲛ ⲁⲛ ⲉϫⲓⲧⲟⲩ ⲏ ⲉⲁⲁⲩ ⲉⲁⲛⲟⲛ ϩⲉⲛϩⲣⲱⲙⲁⲓⲟⲥ
22 І на́товп піднявся на них. А начальники здерли одежу із них, та звеліли їх рі́зками сі́кти.
ⲕ̅ⲃ̅ⲁⲡⲙⲏⲏϣⲉ ⲇⲉ ⲡⲱⲧ ⲉϩⲣⲁⲓ ⲉϫⲱⲟⲩ ⲁⲩⲱ ⲛⲉⲥⲧⲣⲁⲧⲏⲅⲟⲥ ⲁⲩⲡⲉϩ ⲛⲉⲩϩⲟⲓⲧⲉ ⲁⲩⲱ ⲁⲩⲟⲩⲉϩ ⲥⲁϩⲛⲉ ⲉϩⲓⲟⲩⲉ ⲉⲣⲟⲟⲩ ⲛϩⲉⲛϭⲉⲣⲟⲟⲃ
23 І, завдавши багато їм ран, посадили в в'язницю, наказавши в'язничному дозо́рцеві, щоб їх пильно стеріг.
ⲕ̅ⲅ̅ⲁⲩⲱ ⲛⲧⲉⲣⲟⲩϫⲛⲁⲩ ϩⲁϩ ⲛⲥⲏϣⲉ ⲁⲩⲛⲟϫⲟⲩ ⲉⲡⲉϣⲧⲉⲕⲟ ⲉⲁⲩⲡⲁⲣⲁⲅⲅⲓⲗⲉ ⲙⲡⲉⲧϩⲓϫⲙ ⲡⲉϣⲧⲉⲕⲟ ⲉϩⲁⲣⲉϩ ⲉⲣⲟⲟⲩ ϩⲛ ⲟⲩⲱⲣϫ
24 Одержавши такого нака́за, той їх повкида́в до внутрішньої в'язниці, а їхні но́ги забив у коло́ди.
ⲕ̅ⲇ̅ⲛⲧⲟϥ ⲇⲉ ⲁϥϫⲓ ⲛⲟⲩⲡⲁⲣⲁⲅⲅⲉⲗⲓⲁ ⲛⲧⲉⲓⲙⲓⲛⲉ ⲁϥⲛⲟϫⲟⲩ ⲉⲡⲉϣⲧⲉⲕⲟ ⲉⲧϩⲓϩⲟⲩⲛ ⲁⲩⲱ ⲛⲉⲩⲟⲩⲉⲣⲏⲧⲉ ⲁϥⲧⲁϫⲣⲟⲟⲩ ϩⲛ ⲟⲩϣⲉ
25 А півні́чної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали, а ув'я́знені слухали їх.
ⲕ̅ⲉ̅ϩⲛ ⲧⲡⲁϣⲉ ⲇⲉ ⲛⲧⲉⲩϣⲏ ⲡⲁⲩⲗⲟⲥ ⲙⲛ ⲥⲓⲗⲁⲥ ⲛⲉⲩϣⲗⲏⲗ ⲡⲉ ⲁⲩⲱ ⲛⲉⲩⲥⲙⲟⲩ ⲉⲡⲛⲟⲩⲧⲉ ⲛⲉⲩⲥⲱⲧⲙ ⲇⲉ ⲉⲣⲟⲟⲩ ⲛϭⲓ ⲛⲉⲧⲙⲏⲣ
26 І ось на́гло повстало велике трясі́ння землі, аж основи в'язни́чні були захита́лися! І повідчинялися зараз усі двері, а кайда́ни з усіх поспада́ли.
ⲕ̅ⲋ̅ⲁⲩⲱ ϩⲛ ⲟⲩϣⲥⲛⲉ ⲁⲩⲛⲟϭ ⲛⲕⲙⲧⲟ ϣⲱⲡⲉ ϩⲱⲥⲧⲉ ⲛⲥⲉⲛⲟⲉⲓⲛ ⲛϭⲓ ⲛⲥⲛⲧⲉ ⲙⲡⲉϣⲧⲉⲕⲟ ⲁⲛⲣⲟ ⲇⲉ ⲧⲏⲣⲟⲩ ⲟⲩⲱⲛ ⲛⲧⲉⲩⲛⲟⲩ ⲁⲩⲱ ⲙⲙⲣⲣⲉ ⲛⲟⲩⲟⲛ ⲛⲓⲙ ⲁⲩⲃⲱⲗ ⲉⲃⲟⲗ
27 Як прокинувся ж сторож в'язничний, і побачив відчинені двері в'язниці, то витяг меча та й хотів себе вбити, мавши думку, що повтікали ув'я́знені.
ⲕ̅ⲍ̅ⲁϥⲧⲱⲟⲩⲛ ⲇⲉ ⲛϭⲓ ⲡⲉⲧϩⲓϫⲙ ⲡⲉϣⲧⲉⲕⲟ ⲁⲩⲱ ⲛⲧⲉⲣⲉϥⲛⲁⲩ ⲉⲛⲣⲟ ⲙⲡⲉϣⲧⲉⲕⲟ ⲉⲩⲟⲩⲏⲛ ⲁϥⲧⲉⲕⲙ ⲧⲉϥⲥⲏϥⲉ ⲁϥⲉⲓ ⲉϥⲛⲁϩⲟⲧⲃⲉϥ ⲉϥⲙⲉⲉⲩⲉ ϫⲉ ⲁⲛⲉⲧⲙⲏⲣ ⲡⲱⲧ ⲉⲃⲟⲗ
28 А Павло́ скрикнув голосом гучни́м, говорячи: „Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут!“
ⲕ̅ⲏ̅ⲡⲁⲩⲗⲟⲥ ⲇⲉ ⲁϥⲙⲟⲩⲧⲉ ⲉⲣⲟϥ ϩⲛ ⲟⲩⲛⲟϭ ⲛⲥⲙⲏ ⲉϥϫⲱ ⲙⲙⲟⲥ ϫⲉ ⲙⲡⲣⲣⲗⲁⲁⲩ ⲛⲁⲕ ⲙⲡⲉⲑⲟⲟⲩ ⲧⲛⲙⲡⲉⲓⲙⲁ ⲅⲁⲣ ⲧⲏⲣⲛ
29 Зажадавши ж той світла, уско́чив, і тремтячий припав до Павла та до Сили.
ⲕ̅ⲑ̅ⲁϥϫⲓ ⲇⲉ ⲛⲟⲩⲕⲱϩⲧ ⲁϥⲡⲱⲧ ⲉϩⲟⲩⲛ ⲁⲩⲱ ⲁϥⲡⲁϩⲧϥ ϩⲁⲣⲁⲧϥ ⲙⲡⲁⲩⲗⲟⲥ ⲙⲛ ⲥⲓⲗⲁⲥ ⲉϥⲥⲧⲱⲧ
30 І вивів їх звідти й спитав: „Добро́дії! Що треба робити мені, щоб спасти́ся?“
ⲗ̅ⲁⲩⲱ ⲁϥⲛⲧⲟⲩ ⲉⲃⲟⲗ ⲡⲉϫⲁϥ ⲛⲁⲩ ϫⲉ ⲛⲁϫⲓⲥⲟⲟⲩⲉ ⲟⲩ ⲡⲉⲧⲉϣϣⲉ ⲉⲣⲟⲓ ⲉⲁⲁϥ ϫⲉ ⲉⲓⲉⲟⲩϫⲁⲓ
31 А вони відказали: „Віруй в Господа Ісуса, — і будеш спасе́ний ти сам та твій дім“.
ⲗ̅ⲁ̅ⲛⲧⲟⲟⲩ ϭⲉ ⲡⲉϫⲁⲩ ϫⲉ ⲡⲓⲥⲧⲉⲩⲉ ⲉⲡϫⲟⲉⲓⲥ ⲓⲥ ⲡⲉⲭⲥ ⲁⲩⲱ ⲕⲛⲁⲟⲩϫⲁⲓ ⲛⲧⲟⲕ ⲁⲩⲱ ⲡⲉⲕⲏⲓ
32 І Слово Господнє звіщали йому та й усім, хто був у домі його.
ⲗ̅ⲃ̅ⲁⲩⲱ ⲁⲩϫⲱ ⲉⲣⲟϥ ⲙⲡϣⲁϫⲉ ⲙⲡϫⲟⲉⲓⲥ ⲙⲛ ⲟⲩⲟⲛ ⲛⲓⲙ ⲉⲧϩⲙ ⲡⲉϥⲏⲓ
33 І сторож забрав їх того ж ча́су вночі, їхні рани обмив, — і охристився негайно він сам та його всі домашні.
ⲗ̅ⲅ̅ⲁϥϫⲓⲧⲟⲩ ⲇⲉ ⲙⲡⲛⲁⲩ ⲉⲧⲙⲙⲁⲩ ⲛⲧⲉⲩϣⲏ ⲁϥϫⲟⲕⲙⲟⲩ ⲉⲃⲟⲗ ϩⲛ ⲛⲉⲩⲥⲏϣⲉ ⲁⲩⲱ ⲛⲧⲉⲩⲛⲟⲩ ⲁϥϫⲓ ⲃⲁⲡⲧⲓⲥⲙⲁ ⲛⲧⲟϥ ⲙⲛ ⲛⲉⲧⲉⲛⲟⲩϥ ⲧⲏⲣⲟⲩ ⲛⲉ
34 І він їх запровадив до дому свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога.
ⲗ̅ⲇ̅ⲁϥϫⲓⲧⲟⲩ ⲇⲉ ⲉϩⲣⲁⲓ ⲉⲡⲉϥⲏⲓ ⲁϥⲕⲱ ϩⲁⲣⲱⲟⲩ ⲛⲟⲩⲧⲣⲁⲡⲉⲍⲁ ⲁⲩⲱ ⲛⲉϥⲧⲉⲗⲏⲗ ⲡⲉ ⲉⲁϥⲡⲓⲥⲧⲉⲩⲉ ⲉⲡϫⲟⲉⲓⲥ ⲙⲛ ⲡⲉϥⲏⲓ ⲧⲏⲣϥ
35 А коли настав день, то прислали начальники слуг поліційних, наказуючи: „Відпусти тих людей!“
ⲗ̅ⲉ̅ⲛⲧⲉⲣⲉϩⲧⲟⲟⲩⲉ ⲇⲉ ϣⲱⲡⲉ ⲁⲛⲉⲥⲧⲣⲁⲧⲏⲅⲟⲥ ϫⲟⲟⲩ ⲛϩⲉⲛϥⲁⲓϣⲃⲱⲧ ⲉⲩϫⲱ ⲙⲙⲟⲥ ϫⲉ ⲕⲁ ⲛⲉⲓⲣⲱⲙⲉ ⲉⲃⲟⲗ
36 І сказав той в'язничний дозорець слова́ ці Павлові: що прислали начальники, щоб вас відпустити. „Отож, вийдіть тепер та й з ми́ром ідіть!“
ⲗ̅ⲋ̅ⲁⲩⲱ ⲁⲡⲉⲧϩⲓϫⲙ ⲡⲉϣⲧⲉⲕⲟ ⲧⲁⲙⲉ ⲡⲁⲩⲗⲟⲥ ⲉⲛⲉⲓϣⲁϫⲉ ϫⲉ ⲁⲛⲉⲥⲧⲣⲁⲧⲏⲅⲟⲥ ⲧⲁⲩⲟⲟⲩ ⲉⲕⲁⲧⲏⲩⲧⲛ ⲉⲃⲟⲗ ⲧⲉⲛⲟⲩ ϭⲉ ⲁⲙⲏⲓⲧⲛ ⲃⲱⲕ ϩⲛ ⲟⲩⲉⲓⲣⲏⲛⲏ
37 А Павло відказав їм: „Нас, римля́н, незасуджених, рі́зками сікли прилю́дно, і до в'язниці всадили, а тепер нас таємно виводять? Але ні! Хай вони самі при́йдуть, та й виведуть нас!“
ⲗ̅ⲍ̅ⲡⲁⲩⲗⲟⲥ ⲇⲉ ⲡⲉϫⲁϥ ⲛⲁⲩ ϫⲉ ⲁⲩϩⲓⲟⲩⲉ ⲉⲣⲟⲛ ⲇⲏⲙⲟⲥⲓⲁ ⲉⲁⲛⲟⲛ ϩⲉⲛⲣⲱⲙⲉ ⲛϩⲣⲱⲙⲁⲓⲟⲥ ⲉⲙⲛ ⲛⲟⲃⲉ ⲉⲣⲟⲛ ⲁⲩⲛⲟϫⲛ ⲉⲡⲉϣⲧⲉⲕⲟ ⲧⲉⲛⲟⲩ ϭⲉ ⲥⲉⲛⲟⲩϫⲉ ⲙⲙⲟⲛ ⲉⲃⲟⲗ ⲛϫⲓⲟⲩⲉ ⲙⲙⲟⲛ ⲁⲗⲗⲁ ⲙⲁⲣⲟⲩⲉⲓ ⲛⲧⲟⲟⲩ ⲛⲥⲉⲛⲧⲛ ⲉⲃⲟⲗ
38 Ці ж слова поліційні слуги доне́сли начальникам. А ті налякались, почувши, що римля́ни вони.
ⲗ̅ⲏ̅ⲁⲛⲁⲛⲟⲩⲣϣⲉ ⲇⲉ ⲧⲁⲙⲉ ⲛⲉⲥⲧⲣⲁⲧⲏⲅⲟⲥ ⲉⲛⲉⲓϣⲁϫⲉ ⲁⲩⲱ ⲁⲩⲣ ϩⲟⲧⲉ ⲛⲧⲉⲣⲟⲩⲥⲱⲧⲙ ϫⲉ ϩⲉⲛϩⲣⲱⲙⲁⲓⲟⲥ ⲛⲉ
39 І прийшли, та їх перепросили, а вивівши, благали, щоб із міста пішли.
ⲗ̅ⲑ̅ⲁⲩⲉⲓ ⲇⲉ ⲁⲩⲡⲁⲣⲁⲕⲁⲗⲉⲓ ⲙⲙⲟⲟⲩ ⲁⲩⲱ ⲛⲧⲉⲣⲟⲩⲛⲧⲟⲩ ⲉⲃⲟⲗ ⲁⲩⲥⲉⲡⲥⲱⲡⲟⲩ ⲉⲃⲱⲕ ⲉⲃⲟⲗ ϩⲛ ⲧⲡⲟⲗⲓⲥ
40 І, вийшовши з в'язниці, прибули́ вони до Лі́дії, а з братами побачившись, потішили їх та й пішли.
ⲙ̅ⲛⲧⲉⲣⲟⲩⲉⲓ ⲇⲉ ⲉⲃⲟⲗ ϩⲙ ⲡⲉϣⲧⲉⲕⲟ ⲁⲩⲃⲱⲕ ⲉϩⲟⲩⲛ ϣⲁ ⲗⲩⲇⲓⲁ ⲁⲩⲱ ⲛⲧⲉⲣⲟⲩⲛⲁⲩ ⲉⲛⲉⲥⲛⲏⲩ ⲁⲩⲥⲉⲡⲥⲱⲡⲟⲩ ⲁⲩⲉⲓ ⲉⲃⲟⲗ
