Дії 15
1 А дехто, що з Юдеї прийшли, навчали братів: „Якщо ви не обріжетеся за звича́єм Мойсеєвим, то спастися не можете“.
And certain men which came down from Judæa taught the brethren, [and said], Except ye be circumcised after the manner of Moses, ye cannot be saved.
2 Коли ж суперечка повстала й чимале змага́ння в Павла́ та в Варнави з ними, то постановили, щоб Павло́ та Варнава, та дехто ще інший із них, пішли в справі цій до апо́столів й старших у Єрусалим.
When therefore Paul and Barnabas had no small dissension and disputation with them, they determined that Paul and Barnabas, and certain other of them, should go up to Jerusalem unto the apostles and elders about this question.
3 Тож вони, відпроваджені Церквою, ішли через Фінікі́ю та Самарі́ю, розповідаючи про поганське наве́рнення, і радість велику чинили всім браттям.
And being brought on their way by the church, they passed through Phenice and Samaria, declaring the conversion of the Gentiles: and they caused great joy unto all the brethren.
4 Коли ж в Єрусалим прибули́ вони, були прийняті Церквою, та апо́столами, та старши́ми, і вони розповіли́, як багато вчинив Бог із ними.
And when they were come to Jerusalem, they were received of the church, and [of] the apostles and elders, and they declared all things that God had done with them.
5 Але дехто, що вві́рували з фарисейської партії, устали й сказали, що потрібно поганів обрі́зувати й наказати, щоб Зако́на Мойсеєвого берегли.
But there rose up certain of the sect of the Pharisees which believed, saying, That it was needful to circumcise them, and to command [them] to keep the law of Moses.
6 І зібрались апо́столи й старші, щоб розглянути справу оцю.
And the apostles and elders came together for to consider of this matter.
7 Як велике ж змага́ння повстало, Петро встав і промовив до них: „Мужі-браття, ви знаєте, що з давнішніх днів вибрав Бог поміж нами мене́, щоб погани почули слово Єва́нгелії через у́ста мої, та й увірували.
And when there had been much disputing, Peter rose up, and said unto them, Men [and] brethren, ye know how that a good while ago God made choice among us, that the Gentiles by my mouth should hear the word of the gospel, and believe.
8 І засві́дчив їм Бог Серцезнавець, давши їм Духа Святого, як і нам,
And God, which knoweth the hearts, bare them witness, giving them the Holy Ghost, even as [he did] unto us;
9 і між нами та ними різни́ці Він жодної не вчинив, очистивши вірою їхні серця.
And put no difference between us and them, purifying their hearts by faith.
10 Отож, чого Бога тепер споку́шуєте, щоб учням на шию покласти ярмо́, якого ані наші отці, ані ми не здола́ли поне́сти?
Now therefore why tempt ye God, to put a yoke upon the neck of the disciples, which neither our fathers nor we were able to bear?
11 Та ми віруємо, що спасе́мося благода́ттю Господа Ісуса так само, як і вони“.
But we believe that through the grace of the Lord Jesus Christ we shall be saved, even as they.
12 І вся громада замовкла, і слухали пильно Варнаву й Павла, що розповідали, які то знаме́на та чу́да вчинив через них Бог між поганами!
Then all the multitude kept silence, and gave audience to Barnabas and Paul, declaring what miracles and wonders God had wrought among the Gentiles by them.
13 Як замовкли ж вони, то Яків озвався й промовив: „Мужі-браття, послухайте також мене.
And after they had held their peace, James answered, saying, Men [and] brethren, hearken unto me:
14 Си́мон ось розповів, як зглянувся Бог від поча́тку, щоб вибрати люд із поганів для Йме́ння Свого.
Simeon hath declared how God at the first did visit the Gentiles, to take out of them a people for his name.
15 І пророчі слова́ з цим погоджуються, як написано:
And to this agree the words of the prophets; as it is written,
16 „Пото́му вернуся, і відбуду́ю Давидову ски́нію занепалу, і відбудую руїни її, і наново поставлю її,
After this I will return, and will build again the tabernacle of David, which is fallen down; and I will build again the ruins thereof, and I will set it up:
17 щоб шукали Господа люди зосталі та всі наро́ди, над якими Ім'я́ Моє кликано, — говорить Господь, що чинить це все!
That the residue of men might seek after the Lord, and all the Gentiles, upon whom my name is called, saith the Lord, who doeth all these things.
Known unto God are all his works from the beginning of the world. (aiōn g165)
19 Тому ду́маю я, щоб не турбувати поган, що до Бога наверта́ються,
Wherefore my sentence is, that we trouble not them, which from among the Gentiles are turned to God:
20 але написати до них, щоб стри́мувались від занечи́щення і́дольського, та від блу́ду, і задушени́ни, і від кро́ви.
But that we write unto them, that they abstain from pollutions of idols, and [from] fornication, and [from] things strangled, and [from] blood.
21 Бо своїх проповідників має Мойсей по містах здавенда́вна, і щосуботи читають його в синагогах“.
For Moses of old time hath in every city them that preach him, being read in the synagogues every sabbath day.
22 Тоді постановили апо́столи й старші з ці́лою Церквою вибрати му́жів із них, і послати до Антіохі́ї з Павло́м та Варна́вою Юду, що зветься Варса́вва, і Силу, му́жів проводирів між братами,
Then pleased it the apostles and elders, with the whole church, to send chosen men of their own company to Antioch with Paul and Barnabas; [namely], Judas surnamed Barsabas, and Silas, chief men among the brethren:
23 написавши свої́ми руками оце́: „Апостоли й старші брати до братів, що з поган в Антіохі́ї, і Си́рії, і Кілікі́ї: Вітаємо вас!
And they wrote [letters] by them after this manner; The apostles and elders and brethren [send] greeting unto the brethren which are of the Gentiles in Antioch and Syria and Cilicia:
24 Через те, що ми чули, що деякі з вас, яким ми того не дору́чували, стурбували наукою вас, і захитали вам душі,
Forasmuch as we have heard, that certain which went out from us have troubled you with words, subverting your souls, saying, [Ye must] be circumcised, and keep the law: to whom we gave no [such] commandment:
25 то ми постановили однодушно, зібравшися, щоб о́браних мужів послати до вас із коханими нашими — Варнавою та Павло́м,
It seemed good unto us, being assembled with one accord, to send chosen men unto you with our beloved Barnabas and Paul,
26 людьми́ тими, що ду́ші свої віддали́ за Ім'я́ Господа нашого Ісуса Христа.
Men that have hazarded their lives for the name of our Lord Jesus Christ.
27 Тож ми Юду та Силу послали, що вияснять усно те саме.
We have sent therefore Judas and Silas, who shall also tell [you] the same things by mouth.
28 Бо зво́лилось Духові Святому і нам, — тягару́ вже нія́кого не наклада́ти на вас, окрім цього необхідного:
For it seemed good to the Holy Ghost, and to us, to lay upon you no greater burden than these necessary things;
29 стри́муватися від ідольських жертов та крови, і задушени́ни, та від блу́ду. Оберегаючися від того, ви зробите добре. Бувайте здорові!“
That ye abstain from meats offered to idols, and from blood, and from things strangled, and from fornication: from which if ye keep yourselves, ye shall do well. Fare ye well.
30 Посланці́ ж прийшли в Антіохі́ю, і, зібравши наро́д, доручили листа.
So when they were dismissed, they came to Antioch: and when they had gathered the multitude together, they delivered the epistle:
31 А перечитавши, раділи з поті́шення того.
[Which] when they had read, they rejoiced for the consolation.
32 А Юда та Сила, самі бувши пророками, частим словом підбадьо́рували та зміцняли братів.
And Judas and Silas, being prophets also themselves, exhorted the brethren with many words, and confirmed [them].
33 А як перебули́ вони там якийсь час, то брати їх відпустили з миром до тих, хто їх вислав.
And after they had tarried [there] a space, they were let go in peace from the brethren unto the apostles.
34 Але Сила схотів лиши́тися там, а Юда вернувся до Єрусалиму.
Notwithstanding it pleased Silas to abide there still.
35 А Павло з Варнавою в Антіохії жили́, навчаючи та благові́стячи ра́зом із іншими багатьома́ Слово Господнє.
Paul also and Barnabas continued in Antioch, teaching and preaching the word of the Lord, with many others also.
36 А по декількох днях промовив Павло́ до Варнави: „Ходімо знов, і відвідаймо наших братів у кожному місті, де ми провіщали Слово Господнє, — як вони пробува́ють“.
And some days after Paul said unto Barnabas, Let us go again and visit our brethren in every city where we have preached the word of the Lord, [and see] how they do.
37 А Варнава хотів був узяти з собою Івана, що зва́ний був Ма́рком.
And Barnabas determined to take with them John, whose surname was Mark.
38 Та Павло́ вважав за потрібне не брати з собою того, хто від них відлучився з Памфілії, та з ними на працю не йшов.
But Paul thought not good to take him with them, who departed from them from Pamphylia, and went not with them to the work.
39 І повстала незгода, і розлучились вони між собою. Тож Варнава взяв Ма́рка, і попли́нув до Кіпру.
And the contention was so sharp between them, that they departed asunder one from the other: and so Barnabas took Mark, and sailed unto Cyprus;
40 А Павло вибрав Силу й пішов, Божій благода́ті братами доручений.
And Paul chose Silas, and departed, being recommended by the brethren unto the grace of God.
41 І проходив він Си́рію та Кілікі́ю, Церкви́ зміцнюючи.
And he went through Syria and Cilicia, confirming the churches.
