< Дії 14 >
1 І трапилось, що в Іконі́ї вкупі ввійшли вони до синагоги юдейської, і промовили так, що бе́зліч юдеїв й огре́чених увірували.
Дэ Иконии Павло тай Варнава їтханэ заджиле дэ иудеенгири синагога тай дэдумане кади, со патине фартэ бут иудеен тай греконэн.
2 Невірні ж юдеї підбу́рили та роз'ятри́ли душі поган на братів.
Ай иудея, савэ отпхэндэпэ лэнди тэ патя, ваздэне тай мижардэ пэ пхралэн наиудеен.
3 Та проте довгий час пробули́ вони там, промовляючи мужньо про Господа, що свідо́цтво давав слову благода́ті Своєї і робив, щоб знаме́на та чу́да чинились їхніми руками.
Нэ вса ж Павло тай Варнава сле котэ бут вряма. Вонэ бидаракоро дэдумане пала Рае, Саво допхэнэлас лав пала Лэхкоро мищимо и дэлас лэнди зор тэ терэ допхэнимо тай дывуря.
4 А в місті наро́д поділився, — і пристали одні до юдеїв, а інші тримались апо́столів.
Кодэла, ко джювэнас дэ форо, розмардэпэ по епаш. Екх мануша подрицарэнас иудеен, ай авэр — апостолонэн.
5 Коли ж кинулися ті погани й юдеї з своїми старши́ми, щоб зневажити їх та камінням побити,
Нэ кала наиудея тай иудея їтханэ пэхкэрэ пхурэдэрэнца закамле тэ прытховэ зор тай тэ помарэ лэн барэнца,
6 то, дізнавшись про це, вони повтікали до міст лікао́нських, до Лі́стри та Де́рвії, та в околиці їхні,
вонэ уджянгле пала кода, нашле тай проджиле пхув Ликаония, форуля Листра тай Дервия и пхуя, савэ сле пашэ лэн,
7 і Єва́нгелію там звіща́ли.
тев дурэдэр розпхэнэнас Бахтало Лав.
8 А в Лі́стрі сидів один чоловік, безвладний на ноги, що кривий був з утроби своєї матері, і ніко́ли ходити не міг.
Дэ Листра джювда бизоракоро мануш, саво пэхкэрэ бэнимастар на пхирэлас пурэнца. Екхвар, кала вов бэшэлас,
9 Він слухав, як Павло́ говорив, який пильно на нього споглянув, і побачив, що має він віру вздоровленим бути,
вов шунда Павлохкоро лав. Павло же подыкхля пэр лэстэ тай полиля, со лэстэ исин патявимо, соб тэ састярэпэ.
10 то голосом гучни́м промовив: „Устань просто на ноги свої!“А той скочив, і ходити почав.
— Вщи пэ тирэ пурэ тай пхир! — зоралэ ґласоґа пхэнда Павло. Кодэва всхукля тай ачиля тэ пхирэ.
11 А люди, побачивши, що́ Павло́ вчинив, підне́сли свій голос, говорячи по-лікао́нському: „Боги людям вподі́бнились, та до нас ось зійшли!“
Мануша удыкхле, со терда Павло тай типисиле пав ликаонско чиб: — Амэндэ сджиле дэвэла, поджилэ пэ манушэн!
12 І Варнаву вони звали Зе́всом, а Герме́сом Павла, бо він провід мав у слові.
Вонэ пхэнэнас пэ Варнава «Зевсо», а пэ Павло — «Гермесо», колэсти со вов будэр дэдумэлас.
13 А жрець Зе́вса, що святиня його перед містом була, припрова́див бики та вінки до воріт, та й з наро́дом прино́сити жертву хотів.
Англа форо сля храмо, тев тэлёнас Зевсости, тай лэхкоро рашай анда форохкэрэ вударэндэ гурувэн тай винци, колэсти со камля їтханэ манушэнца тэ анэ лэнди жэртва.
14 Та коли про це почули апо́столи Варнава й Павло, то роздерли одежі свої, та й кинулися між наро́д, кричачи
Кала апостолуря Павло тай Варнава ушундэ пала кода, вонэ розчиндэ пэхкири їда, чутэпэ машкар манушэн тай ачиле тэ типисявэ:
15 та говорячи: „Що́ це робите, люди? Таж і ми такі самі смерте́льні, подібні вам люди, і благовістимо́ вам, — від оцих ось марно́т наверну́тись до Бога Живого, що створив небо й землю, і море, і все, що в них є.
— Муршалэ, со тумэ терэн? Амэ — кацавэ ж мануша, сар и тумэ! Амэ андэ тумэнди Бахтало Лав тай камах, соб тумэ тэ отпхэнэнпэ хохавнэ дэвлэндар и обрисиле джювдэ Дэвлэстэ, Саво стерда болыбэн, пхув, море и вса, со дэ лэн исин.
16 За минулих родів попустив Він усім народам, щоб ходили стежка́ми своїми,
Дэ думутни вряма Вов помукэлас всавэрэ манушэнгэрэ родонэнди тэ пхирэ лэнгэрэ дромэнца,
17 але́ не зоставив Себе Він без свідчення, добро чинячи: подавав нам із неба дощі та врожайні часи́, та напо́внював їжею й радощами серця наші“.
нэ на пэрэачелас тэ допхэнэ пала Пэ, кала терэлас мищимо тай бичалэлас тумэнди брышынд болыбнастар и вряма тэ стидэ плодуря, кала дэлас тумэнди хамо тай пхэрдярэлас тумарэ їлэ лошаґа.
18 І, говорячи це, зале́две спинили наро́д не приносити їм же́ртов.
Тай кацик кадэлэ лавэнца вонэ допхэндэ манушэнди, соб важ лэн тэ на анэн жэртва.
19 А з Антіохі́ї та з Іконі́ї посхо́дились юдеї, і, підбуривши на́товп, камінням побили Павла, та й за місто геть виволікли, мавши думку, що вмер він.
Иудея, савэ авиле Антиохиятар тай Икониестар, пэрэцырдэне гроза манушэн пэ пэхкири риг. Павло помардэ барэнца тай выцырдэне пала форо. Вонэ думисардэ, со вов муля.
20 Коли ж учні його оточили, то він устав, та й вернувся до міста. А наступного дня він відбув із Варнавою в Де́рвію.
Нэ кала сиклярнэ стидэнепэ паша лэ, вов ущиля тай упалэ джиля дэ форо. Пэ авэр диво вов тай Варнава джиле дэ Дервия.
21 І, як звістили Єва́нгелію тому містові, і учнів багато придбали, вони повернулися в Лі́стру, та в Іконі́ю, та в Антіохі́ю,
Вонэ дэдумане Бахтало Лав дэ кадэва форо тай тердэ сиклярнэнца бут манушэн. Тунчи вонэ упалэ проджиле Листра, Иконии тай Антиохия.
22 душі учнів зміцняючи, просячи перебувати в вірі, та навча́ючи, що через великі у́тиски треба нам вхо́дити у Боже Царство.
Котэ вонэ подрицарэнас сиклярнэнгоро фано тай прыакхарэнас, соб кодэла тэ аченпэ дэ патявима. — Англа колэ, сар тэ заджя дэ Дэвлэхкоро Тхагаримо, амэнди трэбуни тэ прылэ бут грыжа, — пхэнэнас вонэ.
23 І рукопокла́ли їм пресві́терів по Церквах, і помолилися з по́стом та й їх передали Господе́ві, в Якого ввірували.
Павло тай Варнава дэ кожно кхандири возтховэнас васта пэ манушэн тай терэнас лэндар пхурэдэрэн. Тунчи лиле посто тай поманглепэ, и пэрэдэне лэн Раести, дэ Савэ вонэ упатине.
24 Як вони ж перейшли Пісіді́ю, прибули в Памфілі́ю;
Тунчи вонэ проджиле Писидия тай авиле дэ Памфилия.
25 і, звістивши Господнє Слово в Пергі́ї, вони в Атталі́ю ввійшли,
Кала ж вонэ пхэндэ лав дэ Перга, котарь авиле дэ Атталия.
26 а звідти поплинули в Антіохі́ю, звідки були благода́ті Божій віддані на ді́ло, що його й закінчи́ли.
Котарь вонэ лагле пав пане дэ Антиохия, тев, пав Дэвлэхкоро мищимо, лэн майанглал вытидэне пэ бути, сави вонэ и тердэ.
27 А прибувши та скликавши Церкву, вони розповіли, як багато вчинив Бог із ними, і що відкрив двері віри поганам.
А кала вонэ авиле дэ Антиохия, тунчи стидэне кхандири тай розпхэндэ пала вса, со Дэвэл терда лэнгэрэ вастэнца, и сар Вов оттерда вудара патявимастэ наиудеенди.
28 І перебува́ли вони немали́й час із учнями.
Тай бут вряма просле котэ їтханэ сиклярнэнца.