2 Самуїлова 22
1 І промовив Давид до Господа слова́ оцієї пісні того дня, як Господь урятува́в був його з руки́ всіх його ворогів та з доло́ні Саулової,
David kvad dette kvædet åt Herren då Herren hadde frelst honom frå alle uvenerne sine, og frå Saul:
2 та й сказав: „Госпо́дь моя ске́ля й тверди́ня моя, і для мене Спаси́тель Він мій!
«Herren er mitt berg og mi festning og min frelsar.
3 Мій Бог — моя ске́ля, сховаюсь я в ній, Він щит мій і ріг Він спасі́ння мого́, Він ба́шта моя та моє пристано́вище! Спаси́телю мій, — Ти врятуєш мене від наси́лля!
Gud er mitt berg som eg flyr til! Min skjold og mitt frelseshorn Mi høge borg! mi livd! Frelsaren min som friar meg ifrå vald!
4 Я кли́чу: Преславний Госпо́дь, і я ви́зволений від своїх ворогів!
Eg kallar på Herren, den høglova: Frå fiendarne mine frelsar han meg.
5 Бо хви́лі смерте́льні мене оточи́ли, потоки велійяа́ла лякають мене.
Daudens brot og brand kringsette meg. Straumar av vondskap skræmde meg.
Helheims reip var snørde ikring meg. Daudsens snaror fanga meg. (Sheol h7585)
7 В тісноті́ своїй кличу до Господа, і до Бога свого́ я вола́ю, — І Він почує мій голос із храму Свого́, і в ушах Його — зойк мій.
Men Herren kalla eg på i mi trengsla, eg ropa til min Gud. Han høyrde frå templet sitt røysti mi, mitt rop rakk fram til øyro hans.
8 Захита́лась земля й затремті́ла, затрясли́ся й хитались небесні підва́лини, — бо Він запалився від гніву!
Jordi skok seg og skalv, himmelens grunnvollar dirra, Dei skok seg, for harmen hans loga upp:
9 Із ні́здер Його бу́хнув дим, з Його ж уст — пожиру́щий огонь, запаливсь жар від Нього!
Røyk steig upp frå nasen hans, eld frå munnen hans åt ikring seg, gloande kol loga frå honom.
10 Він небо простя́г — і спустився, а хмара густа́ під нога́ми Його.
Han lægde himmelen og steig ned, med kolmyrker under føterne sine.
11 Усівся Він на херуви́ма — й летів, і явився на ві́тряних кри́лах.
Han for fram på kerub og flaug og sveiv på vengjerne åt vinden.
12 А навколо Себе поклав те́мряву, мов куріні́, збір води, густі хмари висо́кі.
Myrkret gjorde han til åklæde kring seg, tjeldet hans var myrke vatn, tjukke skyer.
13 Від бли́ску, що був перед Ним, запали́лось вугі́лля горю́че.
Frå glansen fyre andlitet hans brann gloande kol.
14 Госпо́дь загримів у небеса́х, і Свій голос Всевишній подав.
Herren tora i himmelen, den Høgste let høyra si røyst:
15 Він послав Свої стріли та їх розпоро́шив, послав бли́скавку й їх побенте́жив.
Pilerne sine skaut han og spreidde deim, eldingar sende han og fortulla deim.
16 І показа́лися рі́чища во́дні, і відкрились основи вселе́нної, — від сва́ру Твойо́го, о Господи, від по́диху вітру із ні́здер Його.
Djupålarne i havet kom upp i dagen, grunnvollarne i jordi vart berrsynte ved Herrens trugsmål, ved andepusten frå hans nase.
17 Він послав із високо́сти, узяв Він мене, витяг мене з вод великих.
Han rette ut handi frå høgdi og greip meg, han drog meg upp or store vatn.
18 Він мене врятував від мойого поту́жного ворога, від моїх ненави́сників, — бо сильніші від ме́не вони.
Han frelste meg frå min megtige fiende, frå uvenern’ mine, dei var meg for sterke.
19 Напали на мене вони в день нещастя мого́, — та Господь був моїм опертя́м.
Dei for imot meg på motgangsdagen; men Herren vart studnaden min.
20 І на місце широке Він вивів мене, Він мене врятува́в, — бо вподо́бав мене!
Han førde meg ut i vidt rom. Han frelste meg, for han hadde hugnad i meg.
21 Нехай Господь зробить мені по моїй справедли́вості, хай заплатить мені згідно з чи́стістю рук моїх!
Herren gjorde med meg etter rettferdi mi, han lønte meg etter reinleiken i henderne mine.
22 Бо беріг я доро́ги Господні, і від Бога свойо́го я не відступи́в,
For eg tok vare på Herrens vegar, fall ikkje i vondskap frå min Gud.
23 бо всі Його при́суди передо мною, постано́ви ж Його́, — не вступлю́ся від них!
Nei, alle hans rettar hadde eg for auga, bodordi hans veik eg ikkje ifrå.
24 І був я Йому непоро́чним, і стерігся своєї провини.
So var eg ulastande for honom og tok meg i vare for mi synd.
25 І Госпо́дь заплатив був мені по моїй справедли́вості, за чистото́ю моє́ю перед очима Його́.
Og Herren lønte meg etter mi rettferd, etter reinleiken min for hans augo.
26 З справедли́вим Ти справедли́во пово́дишся, із чесним — по-че́сному,
Mot den godlyndte syner du deg godlyndt, mot ulastande kjempa ulastande.
27 із чистим — пово́дишся чисто, а з лукавим — за лука́вством його́!
Mot den reine syner du deg rein, mot den rangsnudde syner du deg rang.
28 І народ із біди Ти спасаєш, а очі Твої — на зухва́лих, яких Ти принижуєш.
For du frelsar arme folk, men augo dine er mot dei ovmodige til å tvinga deim ned.
29 Бо світильник Ти, Господи, мій, і осві́тить Господь мою те́мряву!
For du er mi lampa, Herre, og Herren gjer myrkret mitt bjart.
30 Бо з Тобою поб'ю́ я ворожого відділа, із Богом своїм проберу́сь через мур!
Ved deg eg renner mot herflokkar, ved min Gud stormar eg murar.
31 Бог — непорочна доро́га Його, слово Господнє очи́щене, щит Він для всіх, хто вдається до Ньо́го!
Gud, ulastande er hans veg; Herrens ord er skirt, han er ein skjold for alle deim som flyr til honom.
32 Бо хто Бог, окрім Господа? І хто скеля, крім нашого Бога?
For kven er Gud forutan Herren? Kven er eit berg utan vår Gud?
33 Бог — сильне моє пристано́вище, і дорогу мою Непоро́чний вивідував.
Gud, han som gyrder meg med kraft, og leider den ulastande på hans veg,
34 Він чинить ноги мої, як оле́нячі, і ставить мене на висо́тах моїх,
som gjev meg føter liksom hindarne, og set meg upp på høgderne mine,
35 Мої руки навчає до бо́ю, і на раме́на мої лука мі́дяного напина́є.
som lærer henderne mine upp til strid, so armarne spenner koparbogen.
36 І дав Ти мені щит спасі́ння Свого́, і чинить великим мене Твоя поміч!
Du gav meg frelsa di til skjold, og småminkingi di ho gjorde meg stor.
37 Ти чиниш широким мій крок підо мною, — і сто́пи мої не спіткну́ться.
Du gjorde rom for stigi mine, og oklo mine vagga ikkje.
38 Жену́ я своїх ворогів, і повигу́блюю їх, і не верну́ся, аж поки не ви́нищу їх!
Eg forfylgde fiendarne mine og tynte deim. Eg vende ikkje um fyrr eg fekk gjort ende på deim.
39 Я їх повигу́блюю й їх потрощу́, — і не встануть вони, і повпадають під ноги мої.
Eg gjorde ende på deim og slo deim i knas, so dei vann ikkje reisa seg. Dei fall under føterne mine.
40 Ти ж для бо́ю мене підпері́зуєш силою, ва́лиш під мене моїх ворохо́бників.
Du gyrde meg med kraft til striden. Du bøygde motmennern’ mine under meg.
41 Поверну́в Ти плечима до мене моїх ворогів, моїх ненави́сників, — й я їх пони́щу!
Fiendarne mine let du snu ryggen til meg, deim som hatar meg, rudde eg ut.
42 Озирались вони — та немає спаси́теля, кли́кали до Господа — і не відповів їм!
Dei såg seg um - men ingen frelste - til Herren, men han svara deim ikkje.
43 І я їх зітру́, як той по́рох землі, як болото на ву́лицях — їх розітру́ й розтопчу́ їх!
Eg smuldra deim som dust på jordi; som søyla på gator krasa eg deim; eg trakka deim ned.
44 Ти ж від бунту наро́ду мойо́го мене бережеш, на го́лову лю́ду мене стереже́ш, мені бу́дуть служити наро́ди, яких я й не знав!
Du frelste meg ut or mitt folks ufred, til hovud for heidningar vara du meg; folk som eg ikkje kjende, tente meg.
45 Передо мною чужи́нці підле́щуються, на вістку про мене — слухня́ні мені.
Ukjende folk smeikte for meg, ved gjetordet um meg lydde dei meg.
46 В'януть чужи́нці, і тремтя́ть у тверди́нях своїх.
Ja, framandfolk visna av, gjekk skjelvande ut or borgerne sine.
47 Живий Господь, — і благословенна будь, Скеле моя, і нехай піднесе́ться Бог скелі спасі́ння мого́!
Herren liver! lova vere han, mitt berg! Ja, upphøgd vere Gud, mitt frelse-berg,
48 Бог, що по́мсти за ме́не дає, і що народи під мене позни́жував,
Gud som gjev meg hemn, legg folkeslag under meg
49 що рятує мене від моїх ворогі́в, — Ти звели́чив мене над повста́нців на мене, спасаєш мене від насильника!
og fører meg ut frå fiendarne mine! Ja - du som lyfter meg høgt yver motmennern’ mine og bergar meg undan frå valdsmanns hand!
50 Тому́ то хвалю́ Тебе, Господи, серед народів, Іме́нню Твоє́му співаю!
Difor, Herre, vil eg prisa deg millom heidningarn’, og lovsyngja ditt namn.
51 Ти башта спасі́ння Свойо́го царя, і милість вчиняєш Своєму пома́занцеві, — Давиду й насінню його аж навіки!“
For han gjer kongen sin sigersæl, gjer miskunn mot honom han salva, mot David og ætti hans til æveleg tid.»
