2 до коринтян 5
1 Знаємо бо, коли зе́мний мешка́льний наме́т наш зруйнується, то маємо будівлю від Бога на небі, - дім нерукотво́рний та вічний. (aiōnios g166)
For we know that if the earthly house of our tent is dissolved, we have a building from God, a house not made with hands, eternal, in the heavens. (aiōnios g166)
2 Тому́ то й зідхаємо, бажаючи приодягти́ся будівлею нашею, що з неба,
For most certainly in this we groan, longing to be clothed with our habitation which is from heaven,
3 коли б тільки й одя́гнені ми не знайшлися нагі́!
if indeed being clothed, we will not be found naked.
4 Бо ми, знахо́дячися в цьому наметі, зідхаємо під тягаре́м, бо не хочемо роздягти́ся, але одягти́ся, щоб смертне поже́рлось життям.
For indeed we who are in this tent do groan, being burdened, not that we desire to be unclothed, but that we desire to be clothed, that what is mortal may be swallowed up by life.
5 А Той, Хто на це саме й створив нас, то Бог, що й дав нам завда́ток Духа.
Now he who made us for this very thing is God, who also gave to us the down payment of the Spirit.
6 Отож, бувши відважні постійно, та знаючи, що, мавши дім у тілі, ми не перебуваємо в домі Господньому,
Therefore we are always confident and know that while we are at home in the body, we are absent from the Lord;
7 бо хо́димо вірою, а не виді́нням,
for we walk by faith, not by sight.
8 ми ж відважні, і бажаємо краще покинути дім тіла й мати дім у Господа.
We are courageous, I say, and are willing rather to be absent from the body and to be at home with the Lord.
9 Тому́ ми й пильнуємо, - чи зостаємося в домі тіла, чи вихо́димо з дому, - бути Йому лю́бими.
Therefore also we make it our aim, whether at home or absent, to be well pleasing to him.
10 Бо мусимо всі ми з'явитися перед судо́вим престолом Христовим, щоб кожен прийняв згідно з тим, що́ в тілі робив він, - чи добре, чи лихе́.
For we must all be revealed before the judgement seat of Christ that each one may receive the things in the body according to what he has done, whether good or bad.
11 Отже, відаючи страх Господній, ми людей переконуємо, а Богові явні; але маю надію, що й у ваших сумліннях ми явні.
Knowing therefore the fear of the Lord, we persuade men, but we are revealed to God, and I hope that we are revealed also in your consciences.
12 Бо не зно́ву себе ми дору́чуємо вам, але даємо вам привід хвали́тися нами, щоб мали ви що проти тих, що хва́ляться обличчям, а не серцем.
For we are not commending ourselves to you again, but speak as giving you occasion of boasting on our behalf, that you may have something to answer those who boast in appearance and not in heart.
13 Коли бо ми з розуму сходимо, - то Богові, коли ж при здоровому розумі, - то для вас.
For if we are beside ourselves, it is for God. Or if we are of sober mind, it is for you.
14 Бо Христова любов спону́кує нас, що ду́мають так, що коли вмер Один за всіх, то всі померли.
For the love of Christ compels us; because we judge thus: that one died for all, therefore all died.
15 А вмер Він за всіх, щоб ті, хто живе, не жили вже для себе самих, а для Того, Хто за них був умер і воскрес.
He died for all, that those who live should no longer live to themselves, but to him who for their sakes died and rose again.
16 Через те відтепе́р ми ніко́го не знаємо за тілом; коли ж і знали за тілом Христа, то тепер ми не знаємо вже!
Therefore we know no one according to the flesh from now on. Even though we have known Christ according to the flesh, yet now we know him so no more.
17 Тому́ то, коли хто в Христі, той створі́ння нове́, - стародавнє минуло, ото сталось нове́!
Therefore if anyone is in Christ, he is a new creation. The old things have passed away. Behold, all things have become new.
18 Усе ж від Бога, що нас примирив із Собою Ісусом Христом і дав нам служі́ння прими́рення,
But all things are of God, who reconciled us to himself through Jesus Christ, and gave to us the ministry of reconciliation;
19 бо Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не зважа́вши на їхні провини, і поклав у нас слово прими́рення.
namely, that God was in Christ reconciling the world to himself, not reckoning to them their trespasses, and having committed to us the word of reconciliation.
20 Оце ми як посли замість Христа, ніби Бог благає через нас, благаємо замість Христа: примиріться з Богом!
We are therefore ambassadors on behalf of Christ, as though God were entreating by us: we beg you on behalf of Christ, be reconciled to God.
21 Бо Того́, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою праведністю в Нім!
For him who knew no sin he made to be sin on our behalf, so that in him we might become the righteousness of God.
