2 до коринтян 5
1 Знаємо бо, коли зе́мний мешка́льний наме́т наш зруйнується, то маємо будівлю від Бога на небі, - дім нерукотво́рний та вічний. (aiōnios g166)
For we know that if our earthly house of this tabernacle were dissolved, we have a building of God, an house not made with hands, eternal in the heavens. (aiōnios g166)
2 Тому́ то й зідхаємо, бажаючи приодягти́ся будівлею нашею, що з неба,
For in this we groan, earnestly desiring to be clothed with our house which is from heaven:
3 коли б тільки й одя́гнені ми не знайшлися нагі́!
If so be that being clothed we shall not be found naked.
4 Бо ми, знахо́дячися в цьому наметі, зідхаємо під тягаре́м, бо не хочемо роздягти́ся, але одягти́ся, щоб смертне поже́рлось життям.
For we that are in this tabernacle do groan, being burdened: not because we would be unclothed, but clothed, that mortality might be swallowed up in life.
5 А Той, Хто на це саме й створив нас, то Бог, що й дав нам завда́ток Духа.
Now he that hath wrought us for this very thing is God, who also hath given to us the earnest of the Spirit.
6 Отож, бувши відважні постійно, та знаючи, що, мавши дім у тілі, ми не перебуваємо в домі Господньому,
Therefore we are always confident, knowing that, while we are at home in the body, we are absent from the Lord:
7 бо хо́димо вірою, а не виді́нням,
( For we walk by faith, not by sight: )
8 ми ж відважні, і бажаємо краще покинути дім тіла й мати дім у Господа.
We are confident, I say, and willing rather to be absent from the body, and to be present with the Lord.
9 Тому́ ми й пильнуємо, - чи зостаємося в домі тіла, чи вихо́димо з дому, - бути Йому лю́бими.
Therefore we labour, that, whether present or absent, we may be accepted by him.
10 Бо мусимо всі ми з'явитися перед судо́вим престолом Христовим, щоб кожен прийняв згідно з тим, що́ в тілі робив він, - чи добре, чи лихе́.
For we must all appear before the judgment seat of Christ; that every one may receive the things done in his body, according to what he hath done, whether good or bad.
11 Отже, відаючи страх Господній, ми людей переконуємо, а Богові явні; але маю надію, що й у ваших сумліннях ми явні.
Knowing therefore the terror of the Lord, we persuade men; but we are made manifest to God; and I trust also are made manifest in your consciences.
12 Бо не зно́ву себе ми дору́чуємо вам, але даємо вам привід хвали́тися нами, щоб мали ви що проти тих, що хва́ляться обличчям, а не серцем.
For we commend not ourselves again to you, but give you occasion to glory on our behalf, that ye may have somewhat to answer them who glory in appearance, and not in heart.
13 Коли бо ми з розуму сходимо, - то Богові, коли ж при здоровому розумі, - то для вас.
For whether we are beside ourselves, it is to God: or whether we are of sound mind, it is for your cause.
14 Бо Христова любов спону́кує нас, що ду́мають так, що коли вмер Один за всіх, то всі померли.
For the love of Christ constraineth us; because we thus judge, that if one died for all, then were all dead:
15 А вмер Він за всіх, щоб ті, хто живе, не жили вже для себе самих, а для Того, Хто за них був умер і воскрес.
And that he died for all, that they who live should not henceforth live to themselves, but to him who died for them, and rose again.
16 Через те відтепе́р ми ніко́го не знаємо за тілом; коли ж і знали за тілом Христа, то тепер ми не знаємо вже!
Therefore henceforth we know no man according to the flesh: though indeed, we have known Christ according to the flesh, yet now henceforth we know him no more.
17 Тому́ то, коли хто в Христі, той створі́ння нове́, - стародавнє минуло, ото сталось нове́!
Therefore if any man is in Christ, he is a new creation: old things have passed away; behold, all things have become new.
18 Усе ж від Бога, що нас примирив із Собою Ісусом Христом і дав нам служі́ння прими́рення,
And all things are from God, who hath reconciled us to himself by Jesus Christ, and hath given to us the ministry of reconciliation;
19 бо Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не зважа́вши на їхні провини, і поклав у нас слово прими́рення.
That is, that God was in Christ, reconciling the world to himself, not imputing their trespasses to them; and hath committed to us the word of reconciliation.
20 Оце ми як посли замість Христа, ніби Бог благає через нас, благаємо замість Христа: примиріться з Богом!
Now then we are ambassadors for Christ, as though God did beseech you by us: we pray you in Christ’s stead, be ye reconciled to God.
21 Бо Того́, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою праведністю в Нім!
For he hath made him to be sin for us, who knew no sin; that we might be made the righteousness of God in him.
