< 2 до коринтян 5 >
1 Знаємо бо, коли зе́мний мешка́льний наме́т наш зруйнується, то маємо будівлю від Бога на небі, - дім нерукотво́рний та вічний. (aiōnios )
We know that if the earthly dwelling that we live in is destroyed, we have a building from God. It is a house not made by human hands, but an eternal house, in heaven. (aiōnios )
2 Тому́ то й зідхаємо, бажаючи приодягти́ся будівлею нашею, що з неба,
For in this tent we groan, longing to be clothed with our heavenly dwelling.
3 коли б тільки й одя́гнені ми не знайшлися нагі́!
We long for this because by putting it on we will not be found to be naked.
4 Бо ми, знахо́дячися в цьому наметі, зідхаємо під тягаре́м, бо не хочемо роздягти́ся, але одягти́ся, щоб смертне поже́рлось життям.
For indeed while we are in this tent, we groan, being burdened. We do not want to be unclothed. Instead, we want to be clothed, so that what is mortal may be swallowed up by life.
5 А Той, Хто на це саме й створив нас, то Бог, що й дав нам завда́ток Духа.
The one who prepared us for this very thing is God, who gave us the Spirit as a guarantee of what is to come.
6 Отож, бувши відважні постійно, та знаючи, що, мавши дім у тілі, ми не перебуваємо в домі Господньому,
Therefore always be confident. Be aware that while we are at home in the body, we are away from the Lord.
7 бо хо́димо вірою, а не виді́нням,
For we walk by faith, not by sight.
8 ми ж відважні, і бажаємо краще покинути дім тіла й мати дім у Господа.
So we have confidence. We would rather be away from the body and at home with the Lord.
9 Тому́ ми й пильнуємо, - чи зостаємося в домі тіла, чи вихо́димо з дому, - бути Йому лю́бими.
So we make it our goal, whether we are at home or away, to please him.
10 Бо мусимо всі ми з'явитися перед судо́вим престолом Христовим, щоб кожен прийняв згідно з тим, що́ в тілі робив він, - чи добре, чи лихе́.
For we must all appear before the judgment seat of Christ, so that each one may receive what is due for the things done in the body, whether for good or for bad.
11 Отже, відаючи страх Господній, ми людей переконуємо, а Богові явні; але маю надію, що й у ваших сумліннях ми явні.
Therefore, knowing the fear of the Lord, we persuade people. What we are is clearly seen by God. I expect that it is also clear to your conscience.
12 Бо не зно́ву себе ми дору́чуємо вам, але даємо вам привід хвали́тися нами, щоб мали ви що проти тих, що хва́ляться обличчям, а не серцем.
We are not trying to persuade you again to view us as sincere. Instead, we are giving you a reason to be proud of us, so you may have an answer for those who boast about appearances but not about what is in the heart.
13 Коли бо ми з розуму сходимо, - то Богові, коли ж при здоровому розумі, - то для вас.
For if we are out of our minds, it is for God; and if we are in our right minds, it is for your sake.
14 Бо Христова любов спону́кує нас, що ду́мають так, що коли вмер Один за всіх, то всі померли.
For the love of Christ compels us, because we are certain of this: That one person died for all, and that therefore all have died.
15 А вмер Він за всіх, щоб ті, хто живе, не жили вже для себе самих, а для Того, Хто за них був умер і воскрес.
He died for all, so that those who live should live no longer for themselves but for him who for their sake died and was raised.
16 Через те відтепе́р ми ніко́го не знаємо за тілом; коли ж і знали за тілом Христа, то тепер ми не знаємо вже!
For this reason, from now on we do not judge anyone according to human standards, even though we once regarded Christ in this way. But now we do not judge anyone in this way any longer.
17 Тому́ то, коли хто в Христі, той створі́ння нове́, - стародавнє минуло, ото сталось нове́!
Therefore, if anyone is in Christ, he is a new creation. The old things have passed away. See, they have become new.
18 Усе ж від Бога, що нас примирив із Собою Ісусом Христом і дав нам служі́ння прими́рення,
All these things are from God. He reconciled us to himself through Christ, and has given us the ministry of reconciliation.
19 бо Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не зважа́вши на їхні провини, і поклав у нас слово прими́рення.
That is, in Christ God is reconciling the world to himself, not counting their trespasses against them. He is entrusting to us the message of reconciliation.
20 Оце ми як посли замість Христа, ніби Бог благає через нас, благаємо замість Христа: примиріться з Богом!
So we are appointed as representatives of Christ, as though God were making his appeal through us. We plead with you, for the sake of Christ: “Be reconciled to God!”
21 Бо Того́, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою праведністю в Нім!
He made Christ become the sacrifice for our sin. He is the one who never sinned. He did this so that we might become the righteousness of God in him.