< 2 до коринтян 5 >
1 Знаємо бо, коли зе́мний мешка́льний наме́т наш зруйнується, то маємо будівлю від Бога на небі, - дім нерукотво́рний та вічний. (aiōnios )
For we know that if our tent – that earthly body which is now our home – is taken down, we have a house of God’s building, a home not made by hands, imperishable, in heaven. (aiōnios )
2 Тому́ то й зідхаємо, бажаючи приодягти́ся будівлею нашею, що з неба,
Even while in our present body we sigh, longing to put over it our heavenly house,
3 коли б тільки й одя́гнені ми не знайшлися нагі́!
sure that, when we have put it on, we will never be found naked.
4 Бо ми, знахо́дячися в цьому наметі, зідхаємо під тягаре́м, бо не хочемо роздягти́ся, але одягти́ся, щоб смертне поже́рлось життям.
For we who are in this tent sigh under our burden, unwilling to take it off, yet wishing to put our heavenly body over it, so that all that is mortal may be absorbed in life.
5 А Той, Хто на це саме й створив нас, то Бог, що й дав нам завда́ток Духа.
And he who has prepared us for this change is God, who has also given us his Spirit as a pledge.
6 Отож, бувши відважні постійно, та знаючи, що, мавши дім у тілі, ми не перебуваємо в домі Господньому,
Therefore we are always confident, knowing that, while our home is in the body, we are absent from our home with the Lord.
7 бо хо́димо вірою, а не виді́нням,
For we guide our lives by faith, and not by what we see.
8 ми ж відважні, і бажаємо краще покинути дім тіла й мати дім у Господа.
And in this confidence we would gladly leave our home in the body, and make our home with the Lord.
9 Тому́ ми й пильнуємо, - чи зостаємося в домі тіла, чи вихо́димо з дому, - бути Йому лю́бими.
Therefore, whether in our home or absent from our home, our one ambition is to please him.
10 Бо мусимо всі ми з'явитися перед судо́вим престолом Христовим, щоб кожен прийняв згідно з тим, що́ в тілі робив він, - чи добре, чи лихе́.
For at the court of the Christ we must all appear in our true characters, so that each may reap the results of the life which he has lived in the body, in accordance with his actions – whether good or worthless.
11 Отже, відаючи страх Господній, ми людей переконуємо, а Богові явні; але маю надію, що й у ваших сумліннях ми явні.
Therefore, because we know the fear inspired by the Lord, it is true that we are trying to win people over, but our motives are plain to God; and I hope that in your inmost hearts they are plain to you also.
12 Бо не зно́ву себе ми дору́чуємо вам, але даємо вам привід хвали́тися нами, щоб мали ви що проти тих, що хва́ляться обличчям, а не серцем.
We are not “commending ourselves” again to you, but rather are giving you cause for pride in us, so that you may have an answer ready for those who pride themselves on appearances and not on character.
13 Коли бо ми з розуму сходимо, - то Богові, коли ж при здоровому розумі, - то для вас.
For, if we were “beside ourselves,” it was in God’s service! If we are not in our senses, it is in yours!
14 Бо Христова любов спону́кує нас, що ду́мають так, що коли вмер Один за всіх, то всі померли.
It is the love of the Christ which compels us, when we reflect that, as one died for all, therefore all died;
15 А вмер Він за всіх, щоб ті, хто живе, не жили вже для себе самих, а для Того, Хто за них був умер і воскрес.
and that he died for all, so that the living should no longer live for themselves, but for him who died and rose for them.
16 Через те відтепе́р ми ніко́го не знаємо за тілом; коли ж і знали за тілом Христа, то тепер ми не знаємо вже!
For ourselves, then, from this time forward, we refuse to regard anyone from the world’s standpoint. Even if we once thought of Christ from the standpoint of the world, yet now we do so no longer.
17 Тому́ то, коли хто в Христі, той створі́ння нове́, - стародавнє минуло, ото сталось нове́!
Therefore, if anyone is in union with Christ, he is a new being! His old life has passed away; a new life has begun!
18 Усе ж від Бога, що нас примирив із Собою Ісусом Христом і дав нам служі́ння прими́рення,
But all this is the work of God, who reconciled us to himself through Christ, and gave us the ministry of reconciliation –
19 бо Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не зважа́вши на їхні провини, і поклав у нас слово прими́рення.
To proclaim that God, in Christ, was reconciling the world to himself, not reckoning people’s offenses against them, and that he had entrusted us with the message of this reconciliation.
20 Оце ми як посли замість Христа, ніби Бог благає через нас, благаємо замість Христа: примиріться з Богом!
It is, then, on Christ’s behalf that we are acting as ambassadors, God, as it were, appealing to you through us. We implore you on Christ’s behalf – Be reconciled to God.
21 Бо Того́, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою праведністю в Нім!
For our sake God made Christ, who was innocent of sin, one with our sinfulness, so that in him we might be made one with the righteousness of God.