2 до коринтян 3
1 Чи нам знов зачинати дору́чувати самих себе́? Чи ми потребуємо, як дехто, листів доруча́льних до вас чи від вас?
Are we beginning again to commend ourselves? We do not need, as do some, letters of commendation to you or from you, do we?
2 Ви наш лист, написаний у наших серцях, якого всі люди знають і читають!
You are our letter, written in our hearts, known and read by everyone;
3 Виявляєте ви, що ви — лист Христів, нами вислужений, що написаний не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на табли́цях камінних, але на тіле́сних табли́цях серця.
being revealed that you are a letter of Christ, served by us, written not with ink, but with the Spirit of the living God; not in tablets of stone, but in tablets that are hearts of flesh.
4 Таку ж певність до Бога ми маємо через Христа,
Such confidence we have through Christ toward God;
5 не тому́, що ми здібні поми́слити щось із се́бе, як від себе, але наша здібність від Бога.
not that we are sufficient of ourselves, to account anything as from ourselves; but our sufficiency is from God;
6 І Він нас зробив бути здатними служи́телями Ново́го Заповіту, не букви, а Духа, — бо буква вбиває, а Дух оживля́є.
who also made us sufficient as servants of a new covenant; not of the letter, but of the Spirit. For the letter kills, but the Spirit gives life.
7 Коли ж служі́ння смерті, вирізане на каменях буквами, було таке славне, що Ізра́їлеві сини не могли дивитись на обличчя Мойсея, через славу мину́щу обличчя його,
But if the service of death, written engraved on stones, came with glory, so that the children of Israel could not look steadfastly on the face of Moses for the glory of his face; which was passing away:
8 скільки ж більш буде в славі те служі́ння Духа!
won't service of the Spirit be with much more glory?
9 Бо як служі́ння о́суду — слава, то служіння праведности тим більше багате на славу!
For if the service of condemnation has glory, the service of righteousness exceeds much more in glory.
10 Не просла́вилося бо прославлене, у цій частині, ради слави, що вона переважує,
For truly that which has been made glorious has not been made glorious in this respect, by reason of the glory that surpasses.
11 бо коли славне те, що минає, то багато більш у славі те, що триває!
For if that which passes away was with glory, much more that which remains is in glory.
12 Тож, мавши надію таку, ми вживаємо великої сміли́вости,
Having therefore such a hope, we use great boldness of speech,
13 а не як Мойсей, що покрива́ло клав на обличчя своє, щоб Ізраїлеві сини не дивилися на кінець того, що минає.
and not as Moses, who put a veil on his face, that the children of Israel would not look steadfastly on the end of that which was passing away.
14 Але засліпилися їхні думки́, бо те саме покрива́ло аж до сьогодні лишилось незняте в чита́нні Старо́го Заповіту, бо зникає воно Христо́м.
But their minds were hardened, for until this very day at the reading of the old covenant the same veil remains, because in Christ it passes away.
15 Але аж до сьогодні, як читають Мойсея, на їхньому серці лежить покрива́ло,
But to this day, when Moses is read, a veil lies on their heart.
16 „коли ж вони наве́рнуться до Господа, тоді покрива́ло здіймається“.
But whenever one turns to the Lord, the veil is taken away.
17 Госпо́дь же — то Дух, а де Дух Господній, — там воля.
Now the Lord is the Spirit and where the Spirit of the Lord is, there is liberty.
18 Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і зміняємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього.
But we all, with unveiled face looking as in a mirror the glory of the Lord, are transformed into the same image from glory to glory, even as from the Lord, the Spirit.
