2 до коринтян 2
1 А я постановив у собі те, щоб до вас не прийти знов у смутку.
And I decided this to myself, not again to come in sorrow unto you,
2 Бо коли я засму́чую вас, то хто той, хто потішить мене, як не той, кого я засмути́в?
for if I make you sorry, then who is he who is making me glad, except he who is made sorry by me?
3 І це саме писав я до вас, щоб, прийшовши, я смутку не мав би від тих, що від них мені тішитися нале́жало, про всіх вас бувши певний, що радість моя — то радість усіх вас!
and I wrote to you this same thing, that having come, I may not have sorrow from them of whom it behoved me to have joy, having confidence in you all, that my joy is of you all,
4 Бо з великого горя та з ту́ги сердечної я написав вам з рясни́ми слізьми́ не на те, щоб були ви засму́чені, але щоб пізнали любов, що в мене її пребагато до вас!
for out of much tribulation and pressure of heart I wrote to you through many tears, not that ye might be made sorry, but that ye might know the love that I have more abundantly toward you.
5 А як хто засмутив, не мене засмутив, а поча́сти — щоб не пригніти́ти — і всіх вас.
And if any one hath caused sorrow, he hath not caused sorrow to me, but in part, that I may not burden you all;
6 До́сить такому кара́ння того, що від багатьох,
sufficient to such a one is this punishment, that [is] by the more part,
7 через те навпаки́, — краще простити й поті́шити, щоб смуток великий його не поже́р.
so that, on the contrary, [it is] rather for you to forgive and to comfort, lest by over abundant sorrow such a one may be swallowed up;
8 Через те вас благаю: зміцніть до нього любов!
wherefore, I call upon you to confirm love to him,
9 Бо на це я й писав, щоб пізнати ваш до́свід, чи в усім ви слухня́ні.
for, for this also did I write, that I might know the proof of you, whether in regard to all things ye are obedient.
10 А кому ви прощаєте що, тому й я; бо й я, як простив що кому, то кому я простив, зробив те через вас від Особи Христа,
And to whom ye forgive anything — I also; for I also, if I have forgiven anything, to whom I have forgiven [it], because of you — in the person of Christ — [I forgive it, ]
11 щоб нас сатана не перехитрував, — відо́мі бо нам його задуми!
that we may not be over-reached by the Adversary, for of his devices we are not ignorant.
12 А коли я прийшов до Троа́ди звіщати Христову Єва́нгелію, і були двері для мене відчинені в Господі,
And having come to Troas for the good news of the Christ, and a door to me having been opened in the Lord,
13 не мав я споко́ю для духа свого, бо я не знайшов був свого брата Тита; але, попрощавшися з ними, я пішов в Македонію.
I have not had rest to my spirit, on my not finding Titus my brother, but having taken leave of them, I went forth to Macedonia;
14 А Богові подяка, що Він постійно чинить нас переможцями в Христі, і запа́шність знання́ про Себе через нас виявляє на всякому місці!
and to God [are] thanks, who at all times is leading us in triumph in the Christ, and the fragrance of His knowledge He is manifesting through us in every place,
15 Ми бо для Бога Христова запа́шність серед тих, хто спасається, і тих, які гинуть,
because of Christ a sweet fragrance we are to God, in those being saved, and in those being lost;
16 для одних бо смертельна запа́шність на смерть, а для других запа́шність життє́ва в життя. І хто здатен на це?
to the one, indeed, a fragrance of death to death, and to the other, a fragrance of life to life; and for these things who is sufficient?
17 Бо ми не такі, як багато-хто, що Боже Слово фальшують, але ми провіщаємо, як із щирости, як від Бога, перед Богом, у Христі!
for we are not as the many, adulterating the word of God, but as of sincerity — but as of God; in the presence of God, in Christ we do speak.
