2 до коринтян 2
1 А я постановив у собі те, щоб до вас не прийти знов у смутку.
But I determined this with myself, that I would not come again to you in heaviness.
2 Бо коли я засму́чую вас, то хто той, хто потішить мене, як не той, кого я засмути́в?
For if I make you sorry, who is he then that maketh me glad, but the same who is made sorry by me?
3 І це саме писав я до вас, щоб, прийшовши, я смутку не мав би від тих, що від них мені тішитися нале́жало, про всіх вас бувши певний, що радість моя — то радість усіх вас!
And I wrote this same to you, lest, coming I should have sorrow from them by whom I ought to rejoice; having confidence in you all, that my joy is [the joy] of you all.
4 Бо з великого горя та з ту́ги сердечної я написав вам з рясни́ми слізьми́ не на те, щоб були ви засму́чені, але щоб пізнали любов, що в мене її пребагато до вас!
For out of much affliction and anguish of heart I wrote to you with many tears; not that ye should be grieved, but that ye might know the love which I have more abundantly to you.
5 А як хто засмутив, не мене засмутив, а поча́сти — щоб не пригніти́ти — і всіх вас.
But if any hath caused grief, he hath not grieved me, but in part: that I may not overcharge you all.
6 До́сить такому кара́ння того, що від багатьох,
Sufficient to such a man [is] this punishment, which [was inflicted] by many.
7 через те навпаки́, — краще простити й поті́шити, щоб смуток великий його не поже́р.
So that on the other hand, ye [ought] rather to forgive [him], and comfort [him], lest perhaps such one should be swallowed up with excessive sorrow.
8 Через те вас благаю: зміцніть до нього любов!
Wherefore I beseech you that ye would confirm [your] love towards him.
9 Бо на це я й писав, щоб пізнати ваш до́свід, чи в усім ви слухня́ні.
For to this end also I wrote, that I might know the proof of you, whether ye are obedient in all things.
10 А кому ви прощаєте що, тому й я; бо й я, як простив що кому, то кому я простив, зробив те через вас від Особи Христа,
To whom ye forgive any thing, I [forgive] also: for if I forgave any thing, to whom I forgave [it], for your sakes [I forgave it], in the person of Christ;
11 щоб нас сатана не перехитрував, — відо́мі бо нам його задуми!
Lest Satan should get an advantage of us: for we are not ignorant of his devices.
12 А коли я прийшов до Троа́ди звіщати Христову Єва́нгелію, і були двері для мене відчинені в Господі,
Furthermore, when I came to Troas to [preach] the gospel of Christ, and a door was opened to me by the Lord,
13 не мав я споко́ю для духа свого, бо я не знайшов був свого брата Тита; але, попрощавшися з ними, я пішов в Македонію.
I had no rest in my spirit, because I found not Titus my brother; but taking my leave of them, I went from thence into Macedonia.
14 А Богові подяка, що Він постійно чинить нас переможцями в Христі, і запа́шність знання́ про Себе через нас виявляє на всякому місці!
Now thanks [be] to God, who always causeth us to triumph in Christ, and maketh manifest the savor of his knowledge by us in every place.
15 Ми бо для Бога Христова запа́шність серед тих, хто спасається, і тих, які гинуть,
For we are to God a sweet savor of Christ, in them that are saved, and in them that perish:
16 для одних бо смертельна запа́шність на смерть, а для других запа́шність життє́ва в життя. І хто здатен на це?
To the one [we are] the savor of death to death; and to the other the savor of life to life. And who [is] sufficient for these things?
17 Бо ми не такі, як багато-хто, що Боже Слово фальшують, але ми провіщаємо, як із щирости, як від Бога, перед Богом, у Христі!
For we are not as many, who corrupt the word of God: but as from sincerity, but as from God, in the sight of God we speak in Christ.
