2 до коринтян 1
1 Павло, з волі Божої апо́стол Христа Ісуса, та брат Тимофій, до Божої Церкви в Коринті, з усіма́ святими в ці́лій Аха́ї, —
Paul, an apostle of Christ Jesus by the will of God, and Timothy our brother, To the church of God in Corinth, together with all the saints throughout Achaia:
2 благода́ть вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!
Grace and peace to you from God our Father and the Lord Jesus Christ.
3 Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя й Бог потіхи всілякої,
Blessed be the God and Father of our Lord Jesus Christ, the Father of compassion and the God of all comfort,
4 що в усякій скорбо́ті Він нас потішає, щоб змогли потішати й ми тих, що в усякій скорбо́ті знахо́дяться, тією потіхою, якою потішує Бог нас самих.
who comforts us in all our troubles, so that we can comfort those in any trouble with the comfort we ourselves have received from God.
5 Бо поскільки намно́жуються в нас терпіння Христові, — так через Христа й поті́шення наше намножується.
For just as the sufferings of Christ overflow to us, so also through Christ our comfort overflows.
6 Бо як те́рпимо скорбо́ти, то на вашу потіху й спасі́ння; коли потішаємось, то на вашу потіху в терпінні тих самих стражда́нь, які те́рпимо й ми.
If we are afflicted, it is for your comfort and salvation; if we are comforted, it is for your comfort, which accomplishes in you patient endurance of the same sufferings we experience.
7 А наша надія певна про вас, бо ми знаємо, що ви спільники як у терпіннях, так само і в потісі.
And our hope for you is sure, because we know that just as you share in our sufferings, so also you will share in our comfort.
8 Бо не хочемо, браття, щоб не відали ви про нашу скорбо́ту, що в Азії трапилась нам, бо над міру й над силу були́ ми обтяжені, так що ми не наді́ялися навіть жити.
We do not want you to be unaware, brothers, of the hardships we encountered in the province of Asia. We were under a burden far beyond our ability to endure, so that we despaired even of life.
9 Та самі ми в собі мали при́суд на смерть, щоб нам не покладати надії на себе, а на Бога, що воскрешує мертвих,
Indeed, we felt we were under the sentence of death, in order that we would not trust in ourselves, but in God, who raises the dead.
10 що від смерти такої нас визволив і визволяє, і на Нього й поклада́ємося, що й ще визволить Він,
He has delivered us from such a deadly peril, and He will deliver us. In Him we have placed our hope that He will yet again deliver us,
11 як поможете ра́зом і ви молитвою за нас, щоб за дар ласки, що нам виявлений багатьма́, багато-хто дяку складали за нас.
as you help us by your prayers. Then many will give thanks on our behalf for the favor shown us in answer to their prayers.
12 Бо це нам хвала́, — сві́дчення нашого сумління, що в святості й чистості Божій, не в тілесній мудрості, але в Божій благода́ті жили́ ми на світі, особливо ж у вас.
And this is our boast: Our conscience testifies that we have conducted ourselves in the world, and especially in relation to you, in the holiness and sincerity that are from God—not in worldly wisdom, but in the grace of God.
13 Бо іншого вам ми не пишемо, тільки те, що читаєте та розумієте, а сподіва́юсь, що ви й до кінця зрозумієте,
For we do not write you anything that is beyond your ability to read and understand. And I hope that you will understand us completely,
14 як части́нно нас ви й зрозуміли, що ми вам похвала́, як і ви нам, у день Господа нашого Ісуса.
as you have already understood us in part, so that you may boast of us just as we will boast of you in the day of our Lord Jesus.
15 І з певністю цією хотів я давніше прибути до вас, щоб мали ви благода́ть удру́ге,
Confident of this, I planned to visit you first, so that you might receive a double blessing.
16 і через вас перейти в Македонію, а з Македонії зно́ву прибути до вас, а ви щоб в Юдею мене відпрова́дили.
I wanted to visit you on my way to Macedonia, and to return to you from Macedonia, and then to have you help me on my way to Judea.
17 Маючи за́дум такий, чи я чини́в легковажно? Чи те, що заду́мую, за тілом задумую, щоб було в мене і „Так, так“, і „Ні, ні?“
When I planned this, did I do it carelessly? Or do I make my plans by human standards, so as to say “Yes, yes” when I really mean “No, no”?
18 Але вірний Бог, що наше слово до вас не було „Так“і „Ні“.
But as surely as God is faithful, our message to you is not “Yes” and “No.”
19 Бо Син Божий Ісус Христос, що ми Його вам проповідували, я й Силуа́н, і Тимофій, не був „Так“і „Ні“, але в Нім було „Так“.
For the Son of God, Jesus Christ, who was proclaimed among you by me and Silvanus and Timothy, was not “Yes” and “No,” but in Him it has always been “Yes.”
20 Скільки бо Божих обі́тниць, то в Ньому „Так“, і в Ньому „Амінь“, — Богові на славу через нас.
For all the promises of God are “Yes” in Christ. And so through Him, our “Amen” is spoken to the glory of God.
21 А Той, Хто нас із вами в Христа утверджує, і Хто нас намасти́в, — то Бог,
Now it is God who establishes both us and you in Christ. He anointed us,
22 Який і запечатав нас, і в наші серця дав завда́ток Духа.
placed His seal on us, and put His Spirit in our hearts as a pledge of what is to come.
23 А я кличу Бога на свідка на душу мою, що я, щадячи́ вас, не прийшов у Кори́нт дотепе́р,
I call God as my witness that it was in order to spare you that I did not return to Corinth.
24 не тому́, ніби ми беремо́ вла́ду над вашою вірою, але вашої радости помічники ми, — бо ви всто́яли вірою!
Not that we lord it over your faith, but we are fellow workers with you for your joy, because it is by faith that you stand firm.
