1 Самуїлова 20
1 І втік Давид з Найо́ту в Рамі́, і прийшов та й сказав перед Йонатаном: „Що́ я зробив, яка провина моя й який мій гріх перед батьком твоїм, що він шукає моєї душі?“
And David fleeth from Naioth in Ramah, and cometh, and saith before Jonathan, 'What have I done? what [is] mine iniquity? and what my sin before thy father, that he is seeking my life?'
2 А той відказав: „Борони Боже, — ти не помреш! Таж ба́тько мій не робить жодної справи, великої чи справи малої, коли не відкриває на вухо мені, то чому мій батько заховає від мене цю справу? Цього не бу́де!“
And he saith to him, 'Far be it! thou dost not die; lo, my father doth not do anything great or small and doth not uncover mine ear; and wherefore doth my father hide from me this thing? this [thing] is not.'
3 А Давид іще присягнув та й сказав: „Добре пізнав твій батько, що я знайшов милість в оча́х твоїх. І сказав він: Нехай не довідається про те Йонатан, щоб не був він засму́чений. Але як живий Господь і як жива душа твоя, — між мною та смертю не більше кро́ку!“
And David sweareth again, and saith, 'Thy father hath certainly known that I have found grace in thine eyes, and he saith, Let not Jonathan know this, lest he be grieved; and yet, Jehovah liveth, and thy soul liveth, but — as a step between me and death.'
4 І сказав Йонатан до Давида: „Що́ підкаже душа твоя, те зроблю́ тобі!“
And Jonathan saith to David, 'What doth thy soul say? — and I do it for thee.'
5 І сказав Давид до Йонатана: „Ось узавтра новомі́сяччя, коли звичайно сиджу́ я з царем, щоб їсти з ним. Але ти відпусти мене, а я сховаюся в полі аж до третього вечора.
And David saith unto Jonathan, 'Lo, the new moon [is] to-morrow; and I do certainly sit with the king to eat; and thou hast sent me away, and I have been hidden in a field till the third evening;
6 Якщо дійсно згадає про мене твій батько, то скажеш, що конче жадав від мене Давид, щоб йому забігти до свого міста Віфлеєму, бо там річна́ жертва для всього роду його.
if thy father at all look after me, and thou hast said, David asked earnestly of me to run to Beth-Lehem his city, for a sacrifice of the days [is] there for all the family.
7 Якщо він скаже так: „Добре!“то мир твоєму рабові. А якщо дійсно запалає йому гнів, то знай, що постано́влене те зло від нього.
If thus he say: Good; peace [is] for thy servant; and if it be very displeasing to him — know that the evil hath been determined by him;
8 І зробиш милість своє́му рабові, бо ти ввів свого раба в Господній запові́т із собою. А якщо є на мені прови́на, — убий мене ти, а до батька твого по́що мене ве́сти?“
and thou hast done kindness, to thy servant, for into a covenant of Jehovah thou hast brought thy servant with thee; — and if there is in me iniquity, put thou me to death; and unto thy father, why is this — thou dost bring me in?'
9 І відказав Йонатан: „Борони тебе, Боже! Бо якщо справді пізна́ю, що в мого батька постановлене зло, щоб прийшло на тебе, чи ж того я не розкажу́ тобі?“
And Jonathan saith, 'Far be it from thee! for I certainly do not know that the evil hath been determined by my father to come upon thee, and I do not declare it to thee.'
10 І сказав Давид до Йонатана: „Хто повідо́мить мене, якщо батько твій відповість тобі жорсто́ке?“
And David saith unto Jonathan, 'Who doth declare to me? or what [if] thy father doth answer thee sharply?'
11 А Йонатан сказав до Давида: „Ходи ж, і ви́йдемо на поле“. І вийшли вони оби́два на поле.
And Jonathan saith unto David, 'Come, and we go out into the field;' and they go out both of them into the field.
12 І сказав Йоната́н до Давида: „ Свідок Господь, Бог Ізраїлів, що післязавтра цього ча́су ви́відаю я батька свого. Нехай скарає мене Бог, якщо тоді не пошлю́ до тебе, і не сповіщу́ тебе, —
And Jonathan saith unto David, 'Jehovah, God of Israel — when I search my father, about [this] time to-morrow [or] the third [day], and lo, good [is] towards David, and I do not then send unto thee, and have uncovered thine ear —
13 так нехай зробить Госпо́дь Йонатану, і так нехай додасть! А якщо моєму ба́тькові вгодно зробити зло тобі, то сповіщу́ тебе, і відішлю́ тебе, і ти пі́деш у мирі, а Господь буде з тобою, як Він був із моїм ба́тьком.
thus doth Jehovah do to Jonathan, and thus doth He add; when the evil concerning thee is good to my father, then I have uncovered thine ear, and sent thee away, and thou hast gone in peace, and Jehovah is with thee, as he was with my father;
14 І ти, якщо я бу́ду ще живий, хіба не зро́биш зо мною Господньої ми́лости? Коли ж я помру́,
and not only while I am alive dost thou do with me the kindness of Jehovah, and I die not,
15 то не відбирай своєї ми́лости від дому мого навіки, а навіть тоді, як Господь понищить усіх Давидових ворогів із поверхні землі.
but thou dost not cut off thy kindness from my house unto the age, nor in Jehovah's cutting off the enemies of David, each one from off the face of the ground.'
16 І нехай пошукає Господь душі́ від Давидових ворогів!“І склав Йонатан умову з Давидовим домом.
And Jonathan covenanteth with the house of David, and Jehovah hath sought [it] from the hand of the enemies of David;
17 І Йонатан далі присягався Давидові в своїй любові до нього, бо він покохав його, як свою душу.
and Jonathan addeth to cause David to swear, because he loveth him, for with the love of his own soul he hath loved him.
18 І сказав йому Йонатан: „Узавтра новомісяччя, і ти будеш зга́даний, бо буде порожнє твоє місце.
And Jonathan saith to him, 'To-morrow [is] new moon, and thou hast been looked after, for thy seat is looked after;
19 А третього дня скоро зі́йдеш, і при́йдеш до місця, де ти ховався у день твого чину, і сядеш при камені Азе́л.
and on the third day thou dost certainly come down, and hast come in unto the place where thou wast hidden in the day of the work, and hast remained near the stone Ezel.
20 А я пущу́ три стрілі́ набік, ніби стріляючи собі до мети.
'And I shoot three of the arrows at the side, sending out for myself at a mark;
21 І ось пошлю́ я слугу: „Іди, знайди ті стрі́ли!“Якщо, говорячи, скажу́ я до хлопця: „Он ті стрі́ли тут перед тобою, візьми їх“, то прихо́дь, бо мир тобі, і нема нічого злого, як живий Господь!“
and lo, I send the youth: Go, find the arrows. If I at all say to the youth, Lo, the arrows [are] on this side of thee — take them, — then come thou, for peace [is] for thee, and there is nothing; Jehovah liveth.
22 А якщо я скажу́ до того юнака́ так: „Он ті стріли за тобою далі“, то втікай, бо Господь відпускає тебе.
And if thus I say to the young man, Lo, the arrows [are] beyond thee, — go, for Jehovah hath sent thee away;
23 А та річ, що про неї говорили ми, я та ти, — ось Господь буде свідком між мною та між тобою аж навіки!“
as to the thing which we have spoken, I and thou, lo, Jehovah [is] between me and thee — unto the age.'
24 І сховався Давид у полі. І було новомі́сяччя, а цар засів до ї́жі.
And David is hidden in the field, and it is the new moon, and the king sitteth down by the food to eat,
25 І сів цар на стільці́ своїм, як раз-у-раз, на стільці́ при стіні. І встав Йонатан, а Авне́р сів збо́ку Саула, а Давидове місце було порожнє.
and the king sitteth on his seat, as time by time, on a seat by the wall, and Jonathan riseth, and Abner sitteth at the side of Saul, and David's place is looked after.
26 Та Саул нічого не говорив того дня, бо сказав собі: „Це випа́док, Давид не чистий, бо не очистився“.
And Saul hath not spoken anything on that day, for he said, 'It [is] an accident; he is not clean — surely not clean.'
27 І сталося другого дня, на другий день новомісяччя, — було́ порожнє Давидове місце. І сказав Саул до сина свого Йонатана: „Чому́ не прийшов на хліб Єссеїв син і вчора, і сьогодні?“
And it cometh to pass on the second morrow of the new moon, that David's place is looked after, and Saul saith unto Jonathan his son, 'Wherefore hath the son of Jesse not come in, either yesterday or to-day, unto the food?'
28 І відповів Йонатан Саулові: „Дійсно просився Давид у мене до Віфлеєму.
And Jonathan answereth Saul, 'David hath been earnestly asked of me unto Beth-Lehem,
29 І він говорив: Пусти мене, бо в тому місті для нас родова́ жертва, і запросив мене брат мій. А тепер, якщо знайшов я милість в оча́х твоїх, нехай я побіжу́ та побачу братів моїх. Тому́ не прийшов він до царсько́го столу“.
and he saith, Send me away, I pray thee, for a family sacrifice we have in the city, and my brother himself hath given command to me, and now, if I have found grace in thine eyes, let me go away, I pray thee, and see my brethren; therefore he hath not come unto the table of the king.'
30 І запалав Саулів гнів на Йонатана, і він сказав йому: „Негідний і неслухня́ний си́ну! Чи ж не знаю я, що ти вибрав Єссеєвого сина на свій сором та на сором і неславу своєї матері?
And the anger of Saul burneth against Jonathan, and he saith to him, 'Son of a perverse rebellious woman! have I not known that thou art fixing on the son of Jesse to thy shame, and to the shame of the nakedness of thy mother?
31 Бо всі дні, поки Єссеїв син живий на землі, не будеш міцно стояти ані ти, ані царство твоє. А тепер пошли, і приведи́ його до мене, бо він призначений на смерть“.
for all the days that the son of Jesse liveth on the ground thou art not established, thou and thy kingdom; and now, send and bring him unto me, for he [is] a son of death.'
32 І відповів Йонатан своєму батькові Саулові та й сказав йому: „Чому́ він буде забитий? Що́ він зробив?“
And Jonathan answereth Saul his father, and saith unto him, 'Why is he put to death? what hath he done?'
33 Тоді Саул кинув списа на нього, щоб убити його. І пізнав Йонатан, що то постановлене від батька, щоб убити Давида.
And Saul casteth the javelin at him to smite him, and Jonathan knoweth that it hath been determined by his father to put David to death.
34 І встав Йонатан від сто́лу, розпалений гнівом, і не їв хліба і дру́гого дня новомісяччя, бо був засмучений за Давида, бо його обра́зив його батько.
And Jonathan riseth from the table in the heat of anger, and hath not eaten food on the second day of the new moon, for he hath been grieved for David, for his father put him to shame.
35 І сталося вранці, і вийшов Йонатан на поле, на умо́влений з Давидом час, а з ним був мали́й хлопець.
And it cometh to pass in the morning, that Jonathan goeth out into the field for the appointment with David, and a little youth [is] with him.
36 І сказав він до хлопця свого: „Побіжи, знайди ті стріли, що я ви́стріляю“. Хлопець побіг, а він пустив стрілу́ поза нього.
And he saith to his youth, 'Run, find, I pray thee, the arrows which I am shooting;' the youth is running, and he hath shot the arrow, causing [it] to pass over him.
37 І прийшов хлопець до місця стріли́, що пустив Йонатан, а Йонатан кликнув за хлопцем і сказав: „Он та стріла за тобою далі!“
And the youth cometh unto the place of the arrow which Jonathan hath shot, and Jonathan calleth after the youth, and saith, 'Is not the arrow beyond thee?'
38 І кликнув Йонатан за хлопцем: „Скоро, поспіши, не ставай!“І зібрав Йонатанів хлопець стрі́ли, та й прийшов до свого пана.
and Jonathan calleth after the youth, 'Speed, haste, stand not;' and Jonathan's youth gathereth the arrows, and cometh unto his lord.
39 А той хлопець нічого не знав, — тільки Йонатан та Давид знали ту справу.
And the youth hath not known anything, only Jonathan and David knew the word.
40 І віддав Йоната́н свою зброю юнако́ві, якого мав, та й сказав йому: „Іди, занеси це до міста!“
And Jonathan giveth his weapons unto the youth whom he hath, and saith to him, 'Go, carry into the city.'
41 Той юна́к пішов, а Давид устав із південного бо́ку, і впав на обличчя своє на землю, та й поклонився три рази. І поцілували вони один о́дного, і оплакували один о́дного, а Давид гірко плакав.
The youth hath gone, and David hath risen from Ezel, at the south, and falleth on his face to the earth, and boweth himself three times, and they kiss one another, and they weep one with another, till David exerted himself;
42 І сказав Йонатан до Давида: „Іди з миром! А що присягнули ми двоє в Господнє Ім'я́, говорячи: Господь нехай буде свідком між мною та між тобою, і між насінням моїм та насінням твоїм, — нехай буде аж навіки!“І встав Давид і пішов, а Йонатан пішов до міста.
and Jonathan saith to David, 'Go in peace, in that we have sworn — we two — in the name of Jehovah, saying, Jehovah is between me and thee, and between my seed and thy seed — unto the age;' and he riseth and goeth; and Jonathan hath gone in to the city.
