1 Самуїлова 18
1 І сталося, як скінчи́в він говорити до Саула, то Йоната́нова душа зв'яза́лася з душею Давидовою, — і полюбив його Йонатан, як душу свою.
And it came to pass, when he had made an end of speaking unto Saul, that, the soul of Jonathan, was knit with, the soul of David, so that Jonathan loved him, as his own soul.
2 І того дня взяв його Сау́л, і не пустив його вернутися до дому його ба́тька.
And Saul took him, that day, —and suffered him not to return unto the house of his father.
3 І склав Йоната́н із Давидом умову, бо полюбив його, як душу свою.
And Jonathan and David solemnised a covenant, —because he loved him as his own soul.
4 І зняв Йоната́н із себе плаща́, що був на ньому, та й дав його Давидові, і вбрання́ своє, і все аж до меча свого, і аж до лу́ка свого, і аж до по́яса свого.
And Jonathan stripped himself of the robe which was upon him, and gave it to David, —and his equipments, even to his sword, and to his bow, and to his girdle.
5 І ходив Давид скрізь, куди посилав його Саул, і робив мудро. І настанови́в його Саул над вояка́ми, і він подо́бався усьому наро́дові, а також Сауловим рабам.
And David went forth—whithersoever Saul sent him, he behaved himself prudently, so Saul set him over the men of war, —and he became a favourite in the eyes of all the people, yea even in the eyes of the servants of Saul.
6 І сталося, як вони йшли, коли Давид вертався, побивши филисти́млянина, то повихо́дили жінки́ зо всіх Ізраїлевих міст, — щоб співати та танцюва́ти назустріч царя Саула, із бу́бнами, із радістю, та з цимба́лами.
But so it was, when they came in on the return of David from the smiting of the Philistine, that the women went forth out of all the cities of Israel, singing and dancing, to meet Saul the king, —with timbrels, with rejoicing, and with instruments of three strings.
7 І викрикували ті жінки́, що грали, та й казали: „Саул повбива́в свої тисячі, а Давид — десятки тисяч свої!“
And the women that made merry responded to each other in song, and said, —Saul, hath smitten, his thousands, but, David, his, tens of thousands.
8 І дуже запалився Саулів гнів, і та річ була неприє́мна йому, і він сказав: „Давидові дали́ десятки тисяч, а мені дали тисячі, — йому бракує ще тільки царюва́ння!“
Then was Saul exceeding angry, and this saying was offensive in his eyes, and he said, —They have ascribed, to David, ten thousands, but, to me, have they ascribed thousands, —What, more, then, can he have but, the kingdom?
9 І від того дня й далі Саул дивився за́здрісним оком на Давида.
And Saul was eyeing David from that day forward.
10 І сталося другого дня, і напав злий дух від Бога на Саула, і він став несамови́тий в себе вдома, а Давид грав своєю рукою, як щоденно, а в Сауловій руці був спис.
And, when it came to pass, on the morrow, that a superhuman spirit of sadness came suddenly upon Saul, and he was moved to raving in the midst of the house, —and, David, began playing with his hand, as he had done day by day, that a spear being in Saul’s hand,
11 І кинув Саул списа, кажучи про себе: „Уда́рю в Давида, і приб'ю його до стіни́! Та Давид два ра́зи ухили́вся від нього.
Saul hurled the spear, and said to himself—I will smite David, even to the wall! But David moved round from before him, twice.
12 І боявся Саул Давида, бо з ним був Госпо́дь, а від Саула Він відступи́в.
And Saul feared because of David, —for Yahweh was with him, whereas, from Saul, he had departed.
13 І віддали́в його Саул від себе, і настанови́в його собі тисячником, і він вихо́див на війни, і верта́вся перед наро́дом.
So Saul removed him from him, and appointed him to be for him the captain of a thousand, —and he went out and came in before the people.
14 І мав Давид пово́дження в усіх дорогах своїх, і з ним був Господь.
And it came to pass that David, in all his ways, acted prudently, —and, Yahweh, was with him.
15 І побачив Саул, що той має велике пово́дження, і налякався його.
And, when Saul saw that, he, was acting very prudently, he was afraid of him.
16 А ввесь Ізраїль та Юда любили Давида, бо він вихо́див на війни, і верта́вся перед ними.
But, all Israel and Judah, were in love with David, —for he was going out and coming in before them.
17 І сказав Саул до Давида: „Ось моя найстарша дочка́ Мерав, — її я дам тобі за жінку. Тільки будь мені хоробрим та воюй Господні ві́йни!“А про себе Саул сказав: „Нехай не буде на ньому моя рука, — а нехай буде на ньому рука филисти́млян!“
So then Saul said unto David—Lo! my elder daughter Merab, her, will I give thee to wife, only, approve thyself unto me as a son of valour and fight the battles of Yahweh. Saul, however, had said to himself—Let not, my own hand, be upon him, but let, the hand of the Philistines, be upon him.
18 А Давид сказав до Саула: „Хто я, і яке життя моє та рід мого батька в Ізраїлі, що я стану зя́тем цареві?“
And David said unto Saul—Who am, I, or who are my kinsfolk, the family of my father, in Israel, —that I should become son-in-law, to the king?
19 І сталося, коли настав час дати Давидові Мерав, Саулову дочку́, то вона була ви́дана за жінку мехолатитянинові Адріїлові,
But it came to pass, within the time for giving Merab daughter of Saul to David, that, she, was given to Adriel the Meholathite, to wife.
20 а Давида покохала Мелхо́ла, друга Саулова дочка́. І розповіли́ про це Саулові, і ця річ була слу́шна в оча́х його.
Then did Michal, Saul’s daughter, love David, —and it was told Saul, and the thing was right in his eyes.
21 І сказав Саул про себе: Дам я її йому, і нехай вона стане йому за па́стку, — і нехай буде на ньому рука филисти́млян!“А до Давида Саул сказав удруге: „Посвоя́чишся сьогодні зо мною“.
And Saul said to himself—I will give her unto him, that she may prove to him a snare, and that, the hand of the Philistines, may be upon him. So then Saul said unto David, A second time, mayest thou become my son-in-law to-day.
22 І наказав Саул своїм рабам: „Промовляйте до Давида поти́ху, говорячи: Ось цар уподо́бав тебе собі, а всі його раби полюбили тебе, а тепер ти посвоя́чишся з царем“.
And Saul commanded his servants—Speak ye unto David quietly saying, Lo! the king delighteth in thee, and, all his servants, love thee, —now, therefore, become thou son-in-law to the king.
23 І Саулові раби говорили ці слова до Давидових ушей. А Давид сказав: „Чи то легко в ваших оча́х посвоя́читися з царем? Таж я люди́на вбога та маловажна!“
And the servants of Saul spake, in the ears of David, these words. And David said—Seemeth it a light thing, in your eyes, to become son-in-law to the king, seeing that, I, am a poor man and lightly esteemed?
24 І розповіли́ це раби Саула йому, говорячи: „Отак говорив Давид“.
So the servants of Saul told him, saying, —According to these words, spake David,
25 І сказав Саул: „Так скажете Давидові: Не бажає цар заплати за молоду́, а бажає тільки сто крайніх плотів филистимських, щоб пімститися на не́приятелях царя“. А Саул ду́мав тим зробити, щоб Давид попав до руки филисти́млян.
Then said Saul—Thus, shall ye say unto David—The king hath no delight in purchase-price, but rather in a hundred foreskins of Philistines, by avenging himself on the enemies of the king. But, Saul, thought to let David fall by the hand of the Philistines.
26 І його раби переказали ці слова Давидові, і ця річ була мила в Давидових очах, щоб посвоя́читися з царем. І в недовгому ча́сі
So, when his servants told David these words, the thing was right in the eyes of David, to become son-in-law unto the king, —and the days had not expired.
27 встав Давид, та й пішов він та його люди, і забив серед филисти́млян двісті чоловіка. І Давид приніс їхні крайні плоті, і дав їх у повному числі цареві, щоб посвоя́читися з царем. І Саул дав йому за жінку дочку́ свою Мелхо́лу.
Wherefore David arose, and went—he and his men, and smote among the Philistines two hundred men, and David brought in their foreskins, and gave them in full tale unto the king, that he might become son-in-law unto the king, and Saul gave him Michal his daughter, to wife.
28 І побачив Саул, і пізнав, що Господь із Давидом, а Мелхо́ла, Саулова дочка́, полюбила його.
And Saul saw and knew that, Yahweh, was with David, and that, all Israel, loved him.
29 А Саул ще й далі боявся Давида. І Саул нена́видів Давида по всі дні.
So then Saul went on to fear because of David, yet more, —and it came to pass that Saul was hostile to David, all the days.
30 І вихо́дили воювати филистимські провідники́, і бувало — скільки вони вихо́дили, то Давид мав найбільше пово́дження від усіх Саулових рабів. І стало ім'я́ його дуже шановане.
And, when the princes of the Philistines came forth, so it was, that, as often as they came forth, David was more circumspect than any of the servants of Saul, so that his name was, precious exceedingly.
