1 царів 3
1 І посвоя́чився Соломон із фараоном, єгипетським царем, і взяв фараонову дочку́, і ввів її до Давидового Міста, ще доки він не закінчи́в будувати свого дому й храму Господнього, та муру навколо Єрусалиму.
Solomon made a marriage alliance with Pharaoh of Egypt. He married Pharaoh's daughter and brought her to live in the City of David until he finished building his palace, the Lord's Temple, and the walls surrounding Jerusalem.
2 Та народ прино́сив жертви на па́гірках, бо не був ще збудований дім для Господнього Імени аж до тих днів.
In those days, however, the people still sacrificed on the high places because a Temple to honor the Lord hadn't yet been built.
3 І полюбив Соломон Господа, щоб ходити постановами свого батька Давида, тільки й він прино́сив жертви та кадив на па́гірках.
Solomon showed he loved the Lord by following the instructions of his father David, except that he sacrificed and burned offerings on the high places.
4 І пішов був цар до Ґів'ону, щоб прино́сити там жертви, бо то найбільший па́гірок. Тисячу цілопа́лень приніс Соломон на тому же́ртівникові.
The king went to Gibeon to sacrifice there, for it was the leading high place. Solomon presented one thousand burnt offerings on the altar there.
5 У Ґів'оні з'явився Господь до Соломона в нічно́му сні. І Бог сказав: „Проси, що Я маю дати тобі!“
The Lord appeared to Solomon in a dream at Gibeon. God said to him, “Ask what you want me to give you.”
6 А Соломон відказав: „Ти зробив був велику милість із рабом Своїм Давидом, батьком моїм, як він ходив перед лицем Твоїм правдою та праведністю, та простото́ю серця з Тобою. І зберіг Ти йому ту велику милість, і дав йому сина, що сидить на його троні, як є й цього дня.
Solomon replied, “You showed your servant David, my father, great trustworthy love because he lived his life before you with faithfulness, doing what was right and committed to principle. You have continued to show this great trustworthy love by giving him a son to sit on his throne to this day.
7 А тепер, Господи, Боже, Ти вчинив Свого раба царем замість батька мого Давида, — а я недо́росток, не знаю ви́ходу та входу.
Now, Lord God, you have made me king in place of my father David. But I am like an inexperienced young boy who doesn't know what to do.
8 А раб Твій серед народу Твого, якого Ти вибрав, — він народ числе́нний, що його не можна ані злічити, ані зрахувати через многоту́.
I, your servant, am here in among your chosen people, a great people that are so many they cannot be counted.
9 Дай же Своєму рабові серце розумне, щоб судити народ Твій, щоб розрізня́ти добре від злого, бо хто потрапить керувати цим великим народом Твоїм?“
So please give me a mind that's receptive so I can rule your people well, understanding the difference between right and wrong, for who can rule this difficult people of yours?”
10 І була́ та річ приємна в Господніх оча́х, що Соломон попросив оцю річ.
The Lord considered that what Solomon asked for was good.
11 І сказав Бог до нього: „За те, що просив ти цю річ, а не просив для себе днів довгих та багатства, і не просив душ ворогів своїх, а просив собі розуму, щоб уміти судити,
So God told him, “Because you asked for this, and you didn't ask for a long life, or wealth, or the death of your enemies, but instead you asked for understanding to know what is right,
12 то ось зроблю́ Я за словом твоїм, — ось Я даю тобі серце мудре та розумне, так що такого, як ти, не було́ перед тобою й не встане такий, як ти, по тобі.
I am giving you what you asked for. I am giving you a mind that is wise, with an understanding of what is right, more than anyone else before you or after you.
13 А також те, чого не просив ти, Я даю тобі: і бага́тство, і славу таку, що такого, як ти, не було перед тобою й не буде ніко́го серед царів усе життя твоє.
I am also giving you what you did not ask for, wealth and status—so much so that no king will compare to you for the whole of your life.
14 А якщо ти ходи́тимеш Моїми дорогами, щоб дотримувати постанови Мої та заповіді Мої, як ходив був батько твій Давид, то продо́вжу дні твої!“
And if you follow my ways by keeping my laws and my commands, as your father David did, I will give you a long life.”
15 І прокинувся Соломон, аж ось — це був сон. І ввійшов він до Єрусалиму, та й став перед ковчегом Господнього заповіту, і приніс цілопа́лення та вчинив жертви мирні. І зробив він гостину для всіх своїх слуг.
Then Solomon woke up and realized he'd had a dream. He went back to Jerusalem, and stood in front of the Ark of the Lord's Agreement and he presented burnt offerings and friendship offerings, and he held a feast for all his officials.
16 І прийшли до царя дві жі́нки блудни́ці, та й стали перед обличчям його.
Later two prostitutes came to the king and stood before him for judgment.
17 І сказала одна жінка: „Прошу́, пане мій, — я та ця жінка сидимо́ в одно́му домі. І породила я при ній у цьому домі.
One of the women spoke up, saying, “If it please Your Majesty: I share a house with this woman. I had a baby while she was living in the house.
18 І сталося третього дня по по́роді моїм, і породила теж оця жінка. А ми були́ ра́зом, ніко́го чужого в домі з нами не було́, тільки двоє нас було в домі.
Three days after the birth of my baby, this woman also had a baby. We were together; there was no one else in the house, just the two of us.
19 А вночі помер син цієї жінки, бо вона налягла на нього.
During the night this woman's son died because she rolled over on him.
20 І встала вона серед ночі, і взяла́ мого сина від мене, — а невільниця твоя спала, — і поклала його при своєму лоні, а свого померлого сина поклала при лоні моїм.
She got up in the middle of the night and took my son from beside me while I was sleeping. She lay him close beside her to cuddle him, and she lay her dead son close beside me.
21 І встала я рано, щоб погодува́ти сина свого, аж ось — помер він! І придивилася я до нього рано, а ото — не був це син мій, що я породила“...
When I got up in the morning to nurse my son I saw that he was dead. When I looked closely at him in the light I realized it wasn't my son.”
22 А інша жінка відказала: „Ні, то мій син — живий, а твій син — мертвий!“А та говорила: „Ні, то твій син — мертвий, а мій син — живий!“І так спереча́лись вони перед царем.
The other woman argued, “No! My son is the one that's alive. Your son is the one that's dead.” The first woman objected, “No! Your son is the one that's dead. My son is the one that's alive.” They went on quarrelling in front of the king.
23 І сказав цар: „Ця говорить: Це мій син живий, а син твій — мертвий, а та говорить: Ні, то син твій — мертвий, а мій син — живий“.
The king intervened, saying, “So this woman says ‘My son is the one that's alive. Your son is the one that's dead,’ while the other woman says, ‘No! Your son is the one that's dead. My son is the one that's alive.’”
24 І сказав цар: „Подайте мені меча́!“І прине́сли меча перед цареве обличчя.
“Bring me a sword,” the king ordered. So they brought him a sword.
25 І сказав цар: „Розітні́ть це живе дитя надво́є, і дайте половину одній, а половину дру́гій!“
“Cut the child that's alive in two, and give half to one woman and half to another,” he commanded.
26 І сказала до царя жінка, що син її — той живий, бо запалилася любов її до сина свого, — і сказала вона: „Прошу́, пане мій, дайте їй немовлятко живим, а забити — не забивайте його́!“А та каже: „Хай не буде ні мені, ні тобі, — розтинайте!“
But the woman whose son was alive had so much love for him as a mother that she cried out to the king, “Please, Your Majesty, give her the boy! Don't kill him!” But the other woman said, “He won't be mine or yours—cut him in two!”
27 А цар відповів та й сказав: „Дайте їй це живе немовлятко, а вбивати — не вбивайте його. Вона його мати!“
The king gave his verdict. “Give the child that's alive to the first woman,” he ordered. “On no account kill him, for she is his real mother.”
28 І почув увесь Єрусалим про той суд, що цар розсудив, і стали боятися царя, бо бачили, що в ньому Божа мудрість, щоб чинити суд.
When everyone in Israel heard about the verdict the king had delivered, they had great respect for the king, because they recognized the wisdom God had given him to judge rightly.
