1 до коринтян 15
1 Звіщаю ж вам, браття, Єва́нгелію, яку я вам благовісти́в, і яку прийняли́ ви, в якій і стоїте́.
Men jeg kundgør eder, Brødre, det Evangelium, som jeg Forkyndte eder, hvilket I også modtoge, i hvilket I også stå,
2 Якою й спасаєтесь, коли пам'ятаєте, яким словом я благовісти́в вам, якщо тільки ви ввірували не нао́сліп.
ved hvilket I også frelses, hvis I fastholde, med hvilket Ord jeg forkyndte eder det - ellers troede I forgæves.
3 Бо я передав вам найперш, що й прийняв, - що Христос був умер ради наших гріхів за Писа́нням,
Jeg overleverede eder nemlig som noget af det første, hvad jeg også har modtaget: at Kristus døde for vore Synder, efter Skrifterne;
4 і що Він був похо́ваний, і що третього дня Він воскрес за Писа́нням,
og at han blev begravet; og at han er bleven oprejst den tredje Dag, efter Skrifterne;
5 і що з'явився Він Ки́фі, потім Дванадцятьо́м.
og at han blev set af Kefas, derefter af de tolv;
6 А по́тім з'явився нара́з більше як п'ятистам браттям, що більшість із них живе й досі, а дехто й спочи́ли.
derefter blev han set af over fem Hundrede Brødre på een Gang, af hvilke de fleste endnu ere i Live, men nogle ere hensovede;
7 Пото́му з'явився Він Якову, опісля - усім апо́столам.
derefter blev han set af Jakob, dernæst af alle Apostlene;
8 А по всіх Він з'явився й мені, мов якому недо́родкові.
men sidst af alle blev han set også af mig som det ufuldbårne Foster;
9 Я бо найменший з апо́столів, що негі́дний зватись апо́столом, бо я переслідував був Божу Церкву.
thi jeg er den ringeste af Apostlene, jeg, som ikke er værd at kaldes Apostel, fordi jeg har forfulgt Guds Menighed.
10 Та благода́ттю Божою я те, що є, і благода́ть Його, що в мені, не даремна була́, але я працював більше всіх їх, правда - не я, але Божа благода́ть, що зо мною вона.
Men af Guds Nåde er jeg det, jeg er, og hans Nåde imod mig har ikke været forgæves; men jeg har arbejdet mere end de alle, dog ikke jeg, men Guds Nåde, som er med mig.
11 Тож чи я, чи вони, - ми так проповідуємо, і так ви ввірували.
Hvad enten det da er mig eller de andre, således prædike vi, og således troede I.
12 Коли ж про Христа проповідується, що воскрес Він із мертвих, - як же дехто між вами гово́рять, що немає воскресіння мертвих?
Men når der prædikes, at Kristus er oprejst fra de døde, hvorledes sige da nogle iblandt eder, at der ikke er dødes Opstandelse?
13 Як немає ж воскресіння мертвих, то й Христос не воскрес!
Dersom der ikke er dødes Opstandelse, da er ikke heller Kristus oprejst.
14 Коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також віра ваша!
Men er Kristus ikke oprejst, da er vor Prædiken jo tom, og eders Tro også tom.
15 Ми знайшлися б тоді неправдивими свідками Божими, бо про Бога ми сві́дчили, що воскреси́в Він Христа, Якого Він не воскресив, якщо не воскресають померлі.
Men vi blive da også fundne som falske Vidner om Gud, fordi vi have vidnet imod Gud, at han oprejste Kristus, hvem han ikke har oprejst, såfremt døde virkelig ikke oprejses.
16 Бо як мертві не воскресають, то й Христос не воскрес!
Thi dersom døde ikke oprejses, da er Kristus ikke heller oprejst.
17 Коли ж бо Христос не воскрес, тоді віра ваша даремна, - ви в своїх ще гріхах,
Men dersom Kristus ikke er oprejst, da er eders Tro forgæves; så ere I endnu i eders Synder;
18 тоді то загинули й ті, що в Христі упоко́їлись!
da gik altså også de, som ere hensovede i Kristus, fortabt.
19 Коли ми наді́ємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасні́ші від усіх людей!
Have vi alene i dette Liv sat vort Håb til Kristus, da ere vi de ynkværdigste af alle Mennesker.
20 Та нині Христос воскрес із мертвих, - пе́рвісток серед покі́йних.
Men nu er Kristus oprejst fra de døde, som Førstegrøde af de hensovede.
21 Смерть бо через люди́ну, і через Люди́ну воскресіння мертвих.
Thi efterdi Død kom ved et Menneske, er også dødes Opstandelse kommen ved et Menneske.
22 Бо так, як в Ада́мі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть,
Thi ligesom alle dø i Adam, således skulle også alle levendegøres i Kristus.
23 кожен у своєму порядку: пе́рвісток Христос, по́тім ті, що Христові, під час Його при́ходу.
Dog hver i sit Hold: som Førstegrøde Kristus, dernæst de, som tilhøre Kristus, ved hans Tilkommelse.
24 А пото́му кінець, коли Він передасть царство Богові й Отцеві, коли Він зруйнує всякий уря́д, і вла́ду всяку та силу.
Derpå kommer Enden, når han overgiver Gud og Faderen Riget, når han har tilintetgjort hver Magt og hver Myndighed og Kraft.
25 Бо належить Йому царювати, аж доки Він не „покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми!“
Thi han bør være Konge, indtil han får lagt alle Fjenderne under sine Fødder.
26 Як ворог останній - смерть зни́щиться,
Den sidste Fjende, som tilintetgøres, er Døden.
27 бо „під ноги Його Він усе впокори́в“. Коли ж каже, що впоко́рено все, то ясно, що все, окрім Того, Хто впокори́в Йому все.
Han har jo "lagt alle Ting under hans Fødder." Men når han" siger: "Alt er underlagt" - åbenbart med Undtagelse af den, som underlagde ham alt -
28 А коли Йому все Він упоко́рить, тоді й Сам Син упоко́риться Тому́, Хто все впокори́в Йому, щоб Бог бу́в у всьому все.
når da alle Ting ere blevne ham underlagte, da skal også Sønnen selv underlægge sig ham, som har underlagt ham alle Ting, for at Gud kan være alt i alle.
29 Бо що зроблять ті, хто христяться ради мертвих? Коли мертві не воскресають зовсім, то на́що вони ради мертвих і христяться?
Hvad ville ellers de udrette, som lade sig døbe for de døde? Dersom døde overhovedet ikke oprejses, hvorfor lade de sig da døbe for dem?
30 Для чого й ми повсякча́с наражаємось на небезпе́ки?
Hvorfor udsætte da også vi os hver Time for Fare?
31 Я щодень умираю. Так свідчу, браття, вашою хвалою, що маю її в Христі Ісусі, Господі нашім.
Jeg dør daglig, så sandt jeg har eder, Brødre, at rose mig af i Kristus Jesus, vor Herre.
32 Коли я зо звіра́ми боровся в Ефе́сі, яка мені по-лю́дському ко́ристь, коли мертві не воскресають? „Будем їсти та пити, бо ми взавтра вмрем!“
Hvis jeg som et almindeligt Menneske har kæmpet med vilde Dyr i Efesus, hvad Gavn har jeg så deraf? Dersom døde ikke oprejses, da "lader os spise og drikke, thi i Morgen dø vi."
33 Не дайте себе зве́сти, — товари́ство лихе псує добрі звича́ї!
Farer ikke vild; slet Omgang fordærver gode Sæder!
34 Протверезі́ться правдиво, та й не грішіть, бо деякі Бога не знають, — говорю́ вам на сором!
Vorder ædrue, som det bør sig, og synder ikke; thi nogle kende ikke Gud; til Skam for eder siger jeg det.
35 Але дехто скаже: „Як мертві воскреснуть? І в якім тілі при́йдуть?“
Men man vil sige: "Hvorledes oprejses de døde? hvad Slags Legeme komme de med?"
36 Нерозумний, — що́ ти сієш, те не оживе, як не вмре.
Du Dåre! det, som du sår, bliver ikke levendegjort, dersom det ikke dør.
37 І коли сієш, то сієш не тіло майбутнє, але голе зе́рно, яке тра́питься, — пшениці або чого іншого,
Og hvad du end sår, da sår du ikke det Legeme, der skal vorde, men et nøgent Korn, være sig af Hvede eller af anden Art.
38 і Бог йому тіло дає, як захоче, і кожному зе́рняті тіло його.
Men Gud giver det et Legeme, således som han har villet, og hver Sædart sit eget Legeme.
39 Не кожне тіло однакове тіло, але ж інше в люде́й, та інше тіло в скотини, та інше тіло в пташо́к, та інше у риб.
Ikke alt Kød er det samme Kød, men eet er Menneskers, et andet Kvægs Kød, et andet Fugles Kød, et andet Fisks.
40 Є небесні тіла й тіла зе́мні, але ж інша слава небесним, а інша зе́мним.
Og der er himmelske Legemer og jordiske Legemer; men een er de himmelskes Herlighed, en anden de jordiskes.
41 Інша слава для сонця, та інша слава для місяця, та інша слава для зір, — бо зоря́ від зорі́ відрізня́ється славою!
Een er Solens Glans og en anden Månens Glans og en anden Stjernernes Glans; thi den ene Stjerne er forskellig fra den anden i Glans.
42 Так само й воскресіння мертвих: сіється в тління, — в нетління встає,
Således er det også med de dødes Opstandelse: det såes i Forkrænkelighed, det oprejses i Uforkrænkelighed;
43 сіється в неславу, — у славі встає, сіється в немочі, — у силі встає,
det såes i Vanære, det oprejses i Herlighed; det såes i Skrøbelighed, det oprejses i Kraft;
44 сіється тіло звичайне, — встає тіло духовне. Є тіло звичайне, є й тіло духовне.
der såes et sjæleligt Legeme, der oprejses et åndeligt Legeme. Når der gives et sjæleligt Legeme, gives der også et åndeligt.
45 Так і написано: „Перша люди́на Ада́м став душею живою“, а останній Ада́м — то дух оживляючий.
Således er der også skrevet: "Det første Menneske, Adam, blev til en levende Sjæl;"den sidste Adam blev til en levendegørende Ånd.
46 Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне.
Men det åndelige er ikke det første, men det sjælelige; derefter det åndelige.
47 Перша люди́на — з землі, зе́мна, друга Люди́на — із неба Госпо́дь.
Det første Menneske var af Jord, jordisk; det andet Menneske er fra Himmelen.
48 Який зе́мний, такі й земні, і Який небесний, такі й небесні.
Sådan som den jordiske var, sådanne ere også de jordiske; og sådan som den himmelske er, sådanne ere også de himmelske.
49 І, як носили ми образ зе́много, так і образ небесного бу́демо носити.
Og ligesom vi have båret den jordiskes Billede, således skulle vi også bære den himmelskes Billede!
50 І це скажу́, браття, що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде.
Men dette siger jeg, Brødre! at Kød og Blod kan ikke arve Guds Rige, ej heller arver Forkrænkeligheden Uforkrænkeligheden.
51 Ось кажу́ я вам таємни́цю: не всі ми засне́мо, та всі перемінимось, —
Se, jeg siger eder en Hemmelighed: Alle skulle vi ikke hensove, men vi skulle alle forvandles
52 раптом, як оком змигну́ти, при останній сурмі́: бо засурми́ть вона — і мертві воскреснуть, а ми перемінимось!
i et Nu, i et Øjeblik, ved den sidste Basun; thi Basunen skal lyde, og de døde skulle oprejses uforkrænkelige, og vi skulle forvandles.
53 Мусить бо тлінне оце зодягну́тись в нетління, а смертне оце зодягтися в безсмертя.
Thi dette forkrænkelige må iføre sig Uforkrænkelighed, og dette dødelige iføre sig Udødelighed.
54 А коли оце тлінне в нетління зодя́гнеться, і оце смертне в безсмертя зодя́гнеться, тоді збудеться слово написане: „Поглинута смерть перемогою“!
Men når dette forkrænkelige har iført sig Uforkrænkelighed, og dette dødelige har iført sig Udødelighed, da skal det Ord opfyldes, som er skrevet: "Døden er opslugt til Sejr."
"Død, hvor er din Sejr? Død, hvor er din Brod?" (Hadēs g86)
56 Жало́ ж смерти — то гріх, а сила гріха — то Зако́н.
Men Dødens Brod er Synden, og Syndens Kraft er Loven.
57 А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав.
Men Gud ske Tak, som giver os Sejren ved vor Herre Jesus Kristus!
58 Отож, брати любі мої, будьте міцні, непохитні, збагачуйтесь за́вжди в Господньому ділі, знаючи, що ваша праця не марно́тна у Господі!
Derfor, mine elskede Brødre! bliver faste, urokkelige, altid rige i Herrens Gerning, vidende, at eders Arbejde er ikke forgæves i Herren.
