1 до коринтян 13
1 Коли я говорю́ мовами лю́дськими й а́нгольськими, та любови не маю, — то став я як мідь та дзвінка́ або бу́бон гудя́чий!
Si yo hablase en lenguas de hombres y de ángeles, y no tuviese caridad, soy hecho como metal que resuena, o platillo que retiñe.
2 І коли маю дара пророкува́ти, і знаю всі таємни́ці й усе знання́, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставля́ти, та любови не маю, — то я ніщо!
Y si tuviese el don de profecía, y entendiese todos los misterios, y toda ciencia; y si tuviese toda la fe, de manera que pudiese traspasar las montañas, y no tuviera caridad, nada soy.
3 І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я відда́м своє тіло на спа́лення, та любови не маю, — то пожитку не матиму жа́дного!
Y si repartiese toda mi hacienda para dar de comer a pobres; y si entregase mi cuerpo para ser quemado, y no tuviere caridad, de nada me sirve.
4 Любов довготе́рпить, любов милосе́рдствує, не за́здрить, любов не величається, не надима́ється,
La caridad es sufrida, es benigna: la caridad no tiene envidia: la caridad no es jactanciosa, no es hinchada,
5 не пово́диться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не ду́має лихо́го,
No se comporta indecorosamente, no busca lo que es suyo, no se irrita, no piensa mal,
6 не радіє з неправди, але тішиться правдою,
No se huelga en la injusticia, mas huélgase en la verdad:
7 усе зно́сить, вірить у все, сподіва́ється всього, усе те́рпить!
Todo lo sufre, todo lo cree, todo lo espera, todo lo soporta.
8 Ніко́ли любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, — та припи́няться, хоч мови існують, — замо́вкнуть, хоч існує знання́, — та скасу́ється.
La caridad nunca se acaba: aunque las profecías se han de acabar, y cesar las lenguas, y desaparecer la ciencia.
9 Бо ми знаємо части́нно, і пророкуємо частинно;
Porque en parte conocemos, y en parte profetizamos.
10 коли ж досконале настане, тоді зупиниться те, що частинне.
Mas después que venga lo que es lo perfecto, entonces lo que es en parte será abolido.
11 Коли я дити́ною був, то я говорив, як дити́на, як дити́на я ду́мав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитя́че.
Cuando yo era niño, hablaba como niño, pensaba como niño, sabía como niño; mas cuando ya fui hombre hecho, puse a un lado las cosas de niño.
12 Отож, тепер бачимо ми ніби у дзе́ркалі, у за́гадці, але по́тім — обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а по́тім пізна́ю, як і пі́знаний я.
Porque ahora vemos por espejo oscuramente; mas entonces, cara a cara. Ahora conozco en parte; mas entonces conoceré como soy conocido.
13 А тепер залиша́ються віра, надія, любов, — оці три. А найбільша між ними — любов!
Y ahora permanece la fe, la esperanza, y la caridad, estas tres; empero la mayor de ellas es la caridad.
