1 до коринтян 13
1 Коли я говорю́ мовами лю́дськими й а́нгольськими, та любови не маю, — то став я як мідь та дзвінка́ або бу́бон гудя́чий!
martyasvargIyANAM bhASA bhASamANo'haM yadi premahIno bhaveyaM tarhi vAdakatAlasvarUpo ninAdakAribherIsvarUpazca bhavAmi|
2 І коли маю дара пророкува́ти, і знаю всі таємни́ці й усе знання́, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставля́ти, та любови не маю, — то я ніщо!
aparaJca yadyaham IzvarIyAdezADhyaH syAM sarvvANi guptavAkyAni sarvvavidyAJca jAnIyAM pUrNavizvAsaH san zailAn sthAnAntarIkarttuM zaknuyAJca kintu yadi premahIno bhaveyaM tarhyagaNanIya eva bhavAmi|
3 І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я відда́м своє тіло на спа́лення, та любови не маю, — то пожитку не матиму жа́дного!
aparaM yadyaham annadAnena sarvvasvaM tyajeyaM dAhanAya svazarIraM samarpayeyaJca kintu yadi premahIno bhaveyaM tarhi tatsarvvaM madarthaM niSphalaM bhavati|
4 Любов довготе́рпить, любов милосе́рдствує, не за́здрить, любов не величається, не надима́ється,
prema cirasahiSNu hitaiSi ca, prema nirdveSam azaThaM nirgarvvaJca|
5 не пово́диться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не ду́має лихо́го,
aparaM tat kutsitaM nAcarati, AtmaceSTAM na kurute sahasA na krudhyati parAniSTaM na cintayati,
6 не радіє з неправди, але тішиться правдою,
adharmme na tuSyati satya eva santuSyati|
7 усе зно́сить, вірить у все, сподіва́ється всього, усе те́рпить!
tat sarvvaM titikSate sarvvatra vizvasiti sarvvatra bhadraM pratIkSate sarvvaM sahate ca|
8 Ніко́ли любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, — та припи́няться, хоч мови існують, — замо́вкнуть, хоч існує знання́, — та скасу́ється.
premno lopaH kadApi na bhaviSyati, IzvarIyAdezakathanaM lopsyate parabhASAbhASaNaM nivarttiSyate jJAnamapi lopaM yAsyati|
9 Бо ми знаємо части́нно, і пророкуємо частинно;
yato'smAkaM jJAnaM khaNDamAtram IzvarIyAdezakathanamapi khaNDamAtraM|
10 коли ж досконале настане, тоді зупиниться те, що частинне.
kintvasmAsu siddhatAM gateSu tAni khaNDamAtrANi lopaM yAsyante|
11 Коли я дити́ною був, то я говорив, як дити́на, як дити́на я ду́мав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитя́че.
bAlyakAle'haM bAla ivAbhASe bAla ivAcintayaJca kintu yauvane jAte tatsarvvaM bAlyAcaraNaM parityaktavAn|
12 Отож, тепер бачимо ми ніби у дзе́ркалі, у за́гадці, але по́тім — обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а по́тім пізна́ю, як і пі́знаний я.
idAnIm abhramadhyenAspaSTaM darzanam asmAbhi rlabhyate kintu tadA sAkSAt darzanaM lapsyate| adhunA mama jJAnam alpiSThaM kintu tadAhaM yathAvagamyastathaivAvagato bhaviSyAmi|
13 А тепер залиша́ються віра, надія, любов, — оці три. А найбільша між ними — любов!
idAnIM pratyayaH pratyAzA prema ca trINyetAni tiSThanti teSAM madhye ca prema zreSThaM|
