Від Марка 9
1 І рече їм: Істино глаголю вам: Що є деякі між стоячими тут, котрі не вкусять смерти, поки побачять царство Боже, що прийде в потузі.
І сказав Він до них: „Поправді кажу́ вам, що деякі з тут-о прия́вних не скушту́ють смерти, аж поки не ба́читимуть Царства Божого, що прийшло́ воно в силі“.
2 А через шість день бере Ісус Петра, та Якова, та Йоана, й веде їх на гору високу окреме самих; і переобразивсь перед ними.
А через шість день забирає Ісус Петра, і Якова, і Івана, та й веде їх осібно на го́ру високу самих. І Він переобрази́всь перед ними.
3 І стала одежа Його осяйна, вельми біла мов сніг, якої біляр на землі не може вбілити.
І стала одежа Його осяйна́, дуже біла, як сніг, якої біли́льник не зміг би так ви́білити на землі!
4 І явив ся їм Ілия з Мойсейом, і розмовляли з Ісусом.
І з'явивсь їм Ілля́ та Мойсей, і розмовляли з Ісусом.
5 І озвавшись Петр, каже до Ісуса: Учителю, добре нам тут бути; зробимо три намети, Тобі один, і Мойсейові один, і Ілиї один.
І озвався Петро та й сказав до Ісуса: „Учителю, до́бре бути нам тут! Поставмо ж собі три шатра: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі“.
6 Не знав бо, що казати: були бо полякані.
Бо не знав, що́ казати, бо були́ перелякані.
7 І постала хмара отіняюча їх, і вийшов голос із хмари глаголючи: Се Син мій любий; Його слухайте.
Та хмара ось їх заслони́ла, і голос почувся із хмари: „Це Син Мій Улю́блений, — Його слухайтеся!“
8 І зараз озирнувшись, уже нїкого не бачили, тільки Ісуса одного з собою.
І зараз, звівши очі свої, вони вже ніко́го з собою не бачили, крім Самого Ісуса.
9 Як же вони сходили з гори, наказав їм, щоб нікому не казали, що бачили, аж поки Син чоловічий з мертвих воскресне.
А коли з гори схо́дили, Він їм наказав, щоб ніко́му того не казали, що́ бачили, аж поки Син Лю́дський із мертвих воскресне.
10 І задержали вони се слово в себе, перепитуючись, що се єсть: із мертвих воскреснути.
І вони заховали те слово в собі, сперечаючися, що́ то є: „воскреснути з мертвих“.
11 І питали Його, говорячи: Що се кажуть письменники, що Ілия мусить прийти перше?
І вони запитали Його та сказали: „Що́ це книжники кажуть, ніби треба Іллі перш прийти?“
12 Він же, озвавшись, рече їм: Ілия, прийшовши перше, налагодить усе; і як писано про Сина чоловічого, щоб Він багато витерпів і був погорджений.
А Він відказав їм: „Тож Ілля́, коли при́йде попе́реду, усе приготу́є. Та я́к же про Лю́дського Сина написано, що мусить багато Він ви́терпіти, і буде знева́жений?
13 Тільки ж глаголю вам: Що Ілия прийшов, і зробили йому, що схотіли, як писано про него.
Але вам кажу́, що й Ілля́ був прийшов, — та зробили йому, що́ тільки хотіли, як про нього написано“.
14 І, прийшовши до учеників, побачив багато народу кругом них, і письменників, що перепитують ся з ними.
А коли поверну́лись до учнів, коло них вони вгле́діли бе́зліч наро́ду та книжників, що сперечалися з ними.
15 І зараз увесь народ, побачивши Його, вельми сполохнув ся, і прибігаючи витали Його.
І негайно ввесь на́товп, як побачив Його, сполохну́вся із дива, і назу́стріч побіг, і став вітати Його.
16 І питав Він письменників: Про що ви перепитуєте ся з ними?
І запитався Він їх: „Про що спереча́єтесь з ними?“
17 І озвавшись один з народу, каже: Учителю, призів я сина мого до тебе, що має духа нїмого.
І Йому відповів один із на́товпу: „Учителю, привів я до Тебе ось сина свого́, що духа німого він має.
18 І як схопить його, то рве його, й пінить ся він, і скрегоче зубами своїми, та все сохне. І казав я ученикам твоїм, щоб його вигнали, та не здолїли.
А як він де схо́пить його, то о́б землю кидає ним, — і він пі́ну пускає й зубами скрегоче та сохне. Я казав Твоїм у́чням, щоб прогнали його, — та вони не змогли“.
19 Він же, озвавшись, рече йому: О кодло невірне! доки в вас буду? доки терпіти му вас? Приведіть його до мене.
А Він їм у відповідь каже: „О, роде невірний, — доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене його!“
20 І привели його до Него. І, побачивши Його, зараз дух затряс ним; і впавши той на землю, качав ся запінившись.
І до Нього того привели́. І як тільки побачив Його, то дух зараз затряс ним. А той, повалившись на землю, став качатися та заливатися пі́ною.
21 І спитав батька його: З якого се часу, що так сталось йому? Він же казав: З малку.
І Він запитав його ба́тька: „Як давно́ йому сталося це?“Той сказав: „Із дити́нства.
22 І почасту в огонь кидав його і в воду, щоб погубити його. Тільки ж, коли що зможеш, поможи нам, змилосердившись над нами.
І по́часту кидав він ним і в огонь, і до води, щоб його погубити. Але коли можеш що Ти, то змилуйсь над нами, і нам поможи!“
23 Ісус же рече йому: Коли можеш у те вірувати, то все можливе віруючому.
Ісус же йому відказав: „Щодо того твого „коли можеш“, — то тому́, хто вірує, все можливе!“
24 І зараз, заголосивши, батько хлопчика, каже кріз сльози: Вірую, Господи; поможи моєму недовірству.
Зараз ба́тько хлоп'я́ти з слізьми́ закричав і сказав: „Вірую, Господи, — поможи недовірству моє́му!“
25 Бачивши ж Ісус, що збігаєть ся народ, погрозив духові нечистому, глаголючи йому: Душе нїмий і глухий, я тобі повеліваю, вийди з него й більш не входь в него.
А Ісус, як побачив, що на́товп збігається, то нечистому духові заказав, і сказав йому: „Ду́ше німий і глухий, тобі Я наказую: вийди з нього, і більше у нього не входь!“
26 І закричавши, й вельми потрясши ним, вийшов; і став наче мертвий; так що многі казали: Що вмер.
І, закричавши та мі́цно затрясши, той вийшов. І він став, немов мертвий, — аж багато-хто стали казати, що помер він.
27 Ісус же, взявши його за руку, підвів його; й він устав.
А Ісус узяв за руку його та й підвів його, — і той устав.
28 І, як увіходив у господу, ученики Його питали Його окреме: Чому ми не змогли вигнати його.
Коли́ ж Він до дому прийшов, то учні питали Його самото́ю: „Чому ми́ не могли його вигнати?“
29 І рече їм: Се кодло нічим не може вийти, тільки молитвою та постом.
А Він їм сказав: „Цей рід не вихо́дить інакше, як тільки від молитви та по́сту“.
30 І, вийшовши звідтіля, переходили через Галилею, і не хотів, щоб хто знав.
І вони вийшли звідти, і прохо́дили по Галілеї. А Він не хотів, щоб довідався хто.
31 Навчав бо учеників своїх, і глаголав їм; Що Син чоловічий буде виданий у руки чоловічі, і вбють Його, і вбитий, Він третього дня воскресне.
Бо Він Своїх учнів навчав і казав їм: „Людський Син буде ви́даний лю́дям до рук, і вони Його вб'ють, але вбитий, — воскресне Він третього дня!“
32 Вони ж не розуміли слова, й боялись Його спитати.
Вони ж не зрозуміли цього сло́ва, та боялись Його запитати.
33 І прийшов у Капернаум, і, бувши в господі, спитав їх: Про що ви дорогою між собою міркували?
І прибули́ вони в Капернау́м. А як був Він у домі, то їх запитав: „Про що́ міркува́ли в дорозі?“
34 Вони ж мовчали; перемовлялись бо між собою в дорозї, хто більший.
І мовчали вони, — сперечалися бо проміж себе в дорозі, хто́ найбільший.
35 І сївши, призвав дванайцятьох, і рече їм: Коли хто хоче першим бути, нехай буде з усіх останнім і всїм слугою.
А як сів, то покликав Він Дванадцятьо́х, і промовив до них: „Коли хто бути першим бажає, — нехай буде найменшим із усіх і слуга всім!“
36 І, взявши дитину, поставив її серед них, і обнявши її, рече їм-
І взяв Він дитину, і поставив її серед них. І, обнявши її, Він промовив до них:
37 Хто одно з таких дітей прийме в імя мов, мене приймав; а хто мене приймає, не мене приймає, а пославшого мене.
„Коли хто в Ім'я́ Моє при́йме одне з дітей таких, той приймає Мене. Хто ж приймає Мене, — не Мене він приймає, а Того, Хто послав Мене!“
38 Озвавсь до Него Йоан, говорячи: Учителю, бачили ми одного, що імям Твоїм виганяв біси, а не ходить слїдом за нами, й заборонили йому; бо не ходить слідом за нами.
Обізвався до нього Іван: „Учителю, ми бачили одно́го чоловіка, який з нами не ходить, що виганя́є Ім'я́м Твоїм де́монів; і ми заборонили йому, бо він із нами не ходить“.
39 Ісусже рече: Не бороніть йому, нема бо такого, що зробить чудо в імя моє, і зможе скоро злословити мене.
А Ісус відказав: „Не забороняйте йому, бо немає такого, що Ім'я́м Моїм чудо зробив би, і зміг би неба́ром лихосло́вити Мене́.
40 Хто бо не проти вас, той за вас.
Хто бо не супроти нас, — той за нас!
41 Хто бо напоїть вас чашею води в імя моє, що ви Христові, істино глаголю вам: не втеряє нагороди своєї.
І коли хто напо́їть вас ку́хлем води в Ім'я́ Моє ради того, що ви Христові, поправді кажу́ вам: той не згубить своєї нагоро́ди!
42 Та хто зблазннть одного з малих віруючих у мене, лучче йому, коли б почеплено жорно млинове на шию йому, та й укинуто в море.
Хто ж споку́сить одно́го з мали́х цих, що вірять, то краще б такому було, коли б жо́рно млино́ве на шию йому почепити, та й кинути в море!
43 І коли бдазнить тебе рука твоя, відотнй її; лучче тобі калікою в життє ввійти, нїж, дві руці мавши, пійти в пекло, в огонь невгасаючий, (Geenna g1067)
І коли рука твоя спокуша́є тебе, — відітни її: краще тобі ввійти до життя однору́ким, ніж з обома руками ввійти до геєнни, до огню невгаси́мого, (Geenna g1067)
44 де червяк їх не вмирає, й огонь не вгасає.
де „їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь“.
45 І коли нога твоя блазнить тебе, відотнй її; лучче тобі ввійти в життє кривим, нїж дві нозі мавши, бути вкинутим у пекло, в огонь невгасаючий, (Geenna g1067)
І коли нога твоя спокуша́є тебе, — відітни її: краще тобі ввійти до життя одноно́гим, ніж з обома ногами бути вкиненому до геєнни, [до огню невгаси́мого], (Geenna g1067)
46 де червяк їх не вмирає й огонь не вгасає.
де „їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь“.
47 І коли око твоє блазнить тебе, вирви його; лучче тобі однооким увійти в царство Боже, ніж, дві оці мавши, бути вкинутим ув огняне пекло, (Geenna g1067)
І коли твоє око тебе́ спокуша́є, — вибери його: краще тобі одноо́ким ввійти в Царство Боже, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огне́нної, (Geenna g1067)
48 де червяв їх не вмирає, й огонь не вгасає.
де „їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь“!
49 Кожен бо огнем посолить ся, і кожна жертва сіллю посолить ся.
Бо посо́литься кожен огнем, і кожна жертва посо́литься сіллю.
50 Добро сіль; коли ж сіль несолона стане, то чим солити Ті? Майте в собі сіль, і майте впокій між собою.
Сіль — добра річ. Коли ж сіль несолоною стане, — чим поправити її? Майте сіль у собі, майте й мир між собою!“
