Дії 20
1 А, як утихомирилась буча, покликав Павел учеників і попрощавшись, вийшов у дорогу до Македониї.
But, after the tumult had ceased, Paul, sending for the disciples and exhorting them, took leave, and went forth to be journeying unto Macedonia.
2 Пройшовши ж ті сторони і напімнувши їх многими словами, прийшов у Грецію.
Passing through those parts, however, and exhorting them with much discourse, he came into Greece;
3 Поживши ж (там) три місяці, як засіли на него Жиди, коли хотів був плисти в Сирию, надумавсь вернутись через Македонию.
and, spending three months, when a plot was laid against him by the Jews, as he was about to sail to Syria, he determined to turn back through Macedonia.
4 Товаришували йому до Азиї Сосипатр Вериєць і Солуняне Аристарх та Секунд, та Гай Дервянин, та Тимотей, і Азияне Тихик та Трофим.
Now there were accompanying him, Sopater, son of Pyrrhus a Beroean; and of the Thessalonians, Aristarchus and Secundus; and Gaius of Derbe and Timothy; and, of Asia, Tychicus and Trophimus.
5 Сї, пійшовши попереду, підождали нас у Троядї.
And, these, came and were waiting for us at Troas.
6 Ми ж поплили після опрісночних днїв із Филип, та й прибули до них за пять днів у Трояду, де пробули сім день.
And, we, sailed forth, after the days of unleavened bread, from Philippi, and came unto them in Troas in five days, where we tarried seven days.
7 Первого ж дня в тижнї, як зібрались ученики на ломаннє хлїба, проповідував їм Павел, хотячи вийти назавтра, і продовжив слово до півночи.
And, on the first of the week, when we were gathered together to break bread, Paul went on to discourse with them, being about to depart on the morrow; and he prolonged his discourse until midnight.
8 Було ж сьвітла много в гірницї, де ми зібрали ся.
Now there were a good many torches in the upper room, where we were gathered together.
9 Сидїв же один молодець, на ймя Євтих, на вікнї, та й обняв його твердий сон; і, як Павед промовляв много, похилрзпшсь зі сну, упав з третього поверху до долу, і підняли його мертвого.
And there sat, a certain young man by name Eutychus, in the window, who was getting overpowered by a deep sleep; and, while Paul was discoursing yet further, being overpowered by his sleep, he fell, from the third story, down, and was taken up dead.
10 Зійшовши ж Павел у низ, припав до него, й обнявши рече: Не трівожтесь, душа бо його в йому.
Going down, however, Paul fell upon him, and, embracing him, said—Be not making confusion; for, his soul, is, in him.
11 Зійшовши ж угору, переломив хліб, і попоївши, бесідував богато аж до зорі, та й пійшов.
And, going up, and breaking the loaf, and tasting, —for a good while also conversing, until dawn, thus, he departed.
12 Привели ж хлопця живого і втішились немало.
And they brought the boy alive, and were comforted beyond measure.
13 Ми ж, прийшовши до корабля, поплили в Асон, хотівши звідтіля взяти Павла, так бо звелів, хотівши сам ійти пішки.
And, we, going forward unto the ship, set sail for Assos, from thence being about to take up Paul; for, so, had he arranged, being about, himself, to go on foot.
14 Як же зійшов ся з нами в Асонї, узявши його, прибули ми в Митилену.
And, when he fell in with us in Assos, we took him on board, and came into Mitylene;
15 А відпливши звідтіля, причалили ми другого дня проти Хиоса, на другий же день поплили в Самос, та, побувши в Трогилиї, другого дня прийшли в Милет.
and, from thence sailing away on the morrow, we came over against Chios, and, on the next day, we thrust aside into Samos, and, on the succeeding day, we came into Miletus.
16 Надумавсь бо Павел плисти мимо Єфеса, щоб не гаятись в Азиї, а поспішав, коли можна, щоб йому бути в день пятидесятницї в Єрусалимі.
For Paul had determined to sail past Ephesus, lest he should happen to lose time in Asia; for he hastened, if it were possible for him, against the day of Pentecost, to arrive, in Jerusalem.
17 З Милета ж, піславши в Єфес, прикликав старших церковних.
But, from Miletus, he sent unto Ephesus, and called for the elders of the assembly.
18 Як же прийшли до него, рече їм: Ви знаєте з первого дня, як прийшов я в Азию, яким робом пробував я з вами всякого часу,
And, when they were come to him, he said unto them—Ye yourselves, well know, from the first day when I set foot in Asia, in what manner came to be with you all the time,
19 служачи Господові з усякою покорою і многими слїзми і спокусами, які прилучали ся мені од Жидівського чигання,
doing service unto the Lord, with all humility and tears, and temptations which befell me through the plots of the Jews:
20 і що я ні від чого корисного не вхиляв ся, щоб не звістити вам і не навчати вас прилюдно і по домам,
in what manner I in nowise shrank from announcing unto you anything that was profitable and teaching you publicly and in your homes;
21 сьвідкуючи й Жидам і Єленянам покаяннє перед Богом і віру в Господа нашого Ісуса Христа.
bearing full witness, both to Jews and to Greeks, as to the repentance due unto God, and as to belief on our Lord Jesus.
22 І ось я, звязаний духом, ійду в Єрусалим, не знаючи, що в йому приключить ся мені.
And, now, lo! I, bound in my spirit, am journeying unto Jerusalem; the things which therein shall befall me, not knowing, —
23 Тільки що Дух сьвятий по городам сьвідкує слово, що кайдани мене та муки ждуть.
save that, the Holy Spirit, from city to city, doth bear me full witness, saying that, bonds and tribulations, await me.
24 Та ні про що я не дбаю, й не дорога мені душа моя, аби з радістю скінчити путь мій і ту службу, що прийняв я од Господа Ісуса, щоб сьвідкувати евангелию благодати Божої.
But, for no cause whatever, am I making my life dear to myself, so that I may finish my course and the ministry which I have received from the Lord Jesus, to bear full witness as to the good news of the favour of God.
25 І тепер ось я знаю, що більш не бачити мете лиця мого ви всї, між котрими ходив я, проповідуючи царство Боже.
And, now, lo! I, know that, no more, shall ye see my face, —ye all, among whom I have gone about proclaiming the kingdom.
26 Тим я сьвідкую вам сьогодні, що чистий я від крові всіх.
Wherefore I take you to witness, on this very day, that, pure am I from the blood of all;
27 Бо я не вхилявсь обявляти вам усяку волю Божу.
for I have not shrunk from announcing all the counsel of God unto you.
28 Тим достерегайте себе і все стадо, в котрому вас Дух сьвятий настановив єпископами, щоб пасти церкву Божу, котру придбав кровю своєю.
Be taking heed unto yourselves, and unto all the little flock in which the Holy Spirit hath set, you, as overseers, —to be shepherding the assembly of God which he hath acquired through means of the blood of his own.
29 Я бо знаю се, що після виходу мого прийдуть вовки хижі між вас, що не пощадять стада.
I, know, that there will enter, after my departure, grievous wolves into your midst, not sparing the little flock;
30 І з вас самих устануть люде, говорячи розворотне, щоб потягти учеників за собою.
and, from among your own selves, will arise men speaking distorted things, to draw away the disciples after themselves.
31 Тим пильнуйте, памятаючи, що три роки ніч і день не переставав я із слїзми напоминати кожного.
Wherefore, be on the watch, remembering that, for three years, night and day, I gave myself no rest, with tears, admonishing each one.
32 А тепер передаю вас, брати, Богові і слову благодати Його, котрим може збудувати вас і дати вам наслїддє між усїма осьвяченими.
Now, therefore, I commend you unto the Lord, and unto his word of favour, —which is able to build up and give the inheritance among all the hallowed ones.
33 Срібла або золота або одежі, - нічого не жадав я.
The silver or gold or apparel of no one, did I covet:
34 Сами ж знаєте, що потребинам моїм і тим, хто бував зо мною, служили оці руки мої.
yourselves, acknowledge that, for my necessities and for those who were with me, hard wrought these hands!
35 У всьому показав я вам, що, так працюючи, треба помагати малосильним і памятати слова Господа Ісуса, що Він глаголав: Більше щасте давати, ніж приймати.
In all things, I gave you to understand, that, thus toiling, it behoves to be helping the weak, also to be keeping in mind the words of the Lord Jesus, that, he himself, said—Happy is it, rather to give than to receive!
36 І се промовивши, упав на колїна свої, і моливсь із усїма ними.
And, these things saying, kneeling down with them all, he prayed.
37 Доволї ж було плачу у всіх, і, впавши на шию Павлові, цілували його,
And they all wept much, and, falling upon Paul’s neck, they were tenderly kissing him;
38 смуткуючи найбільш про те слово, що промовив, що більш не мають лиця його видїти. І провели його до корабля.
being most distressed for the word which he had said, —That, no more, should they, his face, behold. And they accompanied him unto the ship.
