1 до солунян 2
1 Самі бо знаєте, браттє, про вхід наш між вас, що не марно він став ся;
For yourselves, brethren, know our entering in unto you, that it hath not been found vain:
2 нї, пострадавши перед тим і дознавши зневаги, як знаєте, в Филипах, зосьмілились ми в Бозї нашому глаголати до вас благовістє Боже з великою боротьбою.
but having suffered before, and been shamefully entreated, as ye know, at Philippi, we waxed bold in our God to speak unto you the gospel of God in much conflict.
3 Утїшеннє бо наше (було) не від лукавства, анї від нечистоти, анї в підступі,
For our exhortation [is] not of error, nor of uncleanness, nor in guile:
4 а яко ж ми вибрані від Бога, щоб повірити нам благовістє, так ми й глаголемо, не як ті, що людям догоджують, а Богу, що розвідує серця наші.
but even as we have been approved of God to be intrusted with the gospel, so we speak; not as pleasing men, but God which proveth our hearts.
5 Школи бо не було в нас лестивого слова до вас, яко ж знаєте, анї думки зажерливої: Бог сьвідок.
For neither at any time were we found using words of flattery, as ye know, nor a cloke of covetousness, God is witness;
6 Не шукали ми нї від людей слави, нї од вас, нї од инших, можучи в повазї бути, яко Христові апостоли.
nor seeking glory of men, neither from you, nor from others, when we might have been burdensome, as apostles of Christ.
7 Нї, ми були тихі серед вас. Як мамка гріє дїток своїх,
But we were gentle in the midst of you, as when a nurse cherisheth her own children:
8 оттак, бажаючи вас, мали ми щиру волю, передати вам не тілько благовісте Боже, та ще й свої душі, тим що ви були нам любі.
even so, being affectionately desirous of you, we were well pleased to impart unto you, not the gospel of God only, but also our own souls, because ye were become very dear to us.
9 Згадайте бо, браттє, труд наш і працю: ніч бо і день роблячи, щоб нїкого з вас не отяготити, проповідували ми вам благовістє Боже.
For ye remember, brethren, our labour and travail: working night and day, that we might not burden any of you, we preached unto you the gospel of God.
10 Ви сьвідки і Бог, як преподобне, і праведно, і непорочне ми обертались між вами віруючими,
Ye are witnesses, and God [also], how holily and righteously and unblameably we behaved ourselves toward you that believe:
11 яко ж знаєте, що ми кожного з вас, як батько дїток своїх, утїшали і розважали, і сьвідкували;
as ye know how we [dealt with] each one of you, as a father with his own children, exhorting you, and encouraging [you], and testifying,
12 щоб ви ходили достойно перед Богом, що покликав вас у своє царство і славу.
to the end that ye should walk worthily of God, who calleth you into his own kingdom and glory.
13 Того ж то й дякуємо Богові без перестану, що ви, прийнявши слово проповідї Божої від нас, прийняли не яко слово чоловіче, а (яко ж справдї є, ) слово Боже, котре й орудує в вас віруючих.
And for this cause we also thank God without ceasing, that, when ye received from us the word of the message, [even the word] of God, ye accepted [it] not [as] the word of men, but, as it is in truth, the word of God, which also worketh in you that believe.
14 Ви бо, браттє, стали послїдувателями церквам Божим, що в Юдеї в Христї Ісусї, тим що й ви пострадали від своїх земляків, як і вони від Жидів,
For ye, brethren, became imitators of the churches of God which are in Judaea in Christ Jesus: for ye also suffered the same things of your own countrymen, even as they did of the Jews;
15 що вбили й Господа Ісуса і своїх пророків, і нас вигнали, й Богу не вгодили, і всїм людям противні,
who both killed the Lord Jesus and the prophets, and drave out us, and please not God, and are contrary to all men;
16 що забороняють нам глаголати поганам, щоб спасли ся, щоб сповнились гріхи їх всякого часу; настиг же їх на конець кнїв (Божий).
forbidding us to speak to the Gentiles that they may be saved; to fill up their sins alway: but the wrath is come upon them to the uttermost.
17 Ми ж, браттє, осиротівши без вас на час-годину, лицем, а не сердцем, ще більш старались з великим бажаннєм бачити лице ваше.
But we, brethren, being bereaved of you for a short season, in presence, not in heart, endeavoured the more exceedingly to see your face with great desire:
18 Тимже хотїли ми йти до вас, я таки Павел раз і вдруге, та й заборонив нам сатана.
because we would fain have come unto you, I Paul once and again; and Satan hindered us.
19 Яка бо нам надїя, або радість, або вінець похвали? чи й не ви ж перед Господом нашим Ісусом Христом у приході Його?
For what is our hope, or joy, or crown of glorying? Are not even ye, before our Lord Jesus at his coming?
20 Ви бо слава наша і радість.
For ye are our glory and our joy.
