1 до коринтян 13

1 Коли мовами людськими глаголю й ангелськими, любови ж не маю, то став ся я як мідь дзвіняча і бубен гудячий.

2 Коли маю пророцтво і знаю всі тайни і все знаннє, і коли маю всю віру, так щоб і гори переставляти, любови ж не маю, то я нїщо.

3 І коли роздам увесь маєток мій, і коли тіло моє передам, щоб його спалено, любови ж не маю, то ніякої користи мені (з того).

4 Любов довго терпить, милосердує; любов не завидує; любов не величаєть ся, не надимаєть ся,

5 не осоромлює, не шукає свого, не пориваєть ся до гнїву, не думає лихого;

6 не веселить ся неправдою, а веселить ся правдою;

7 все покриває, всьому йме віри, на все вповає, все терпить.

8 Любов ніколи не впадає (гине); чи то ж пророцтва, вони впадуть; чи то мови, вони замовкнуть; чи то знаннє, воно зникне.

9 Бо від части знаємо і від части пророкуємо.

10 Як же прийде звершене, тодї те, що від части, зникне.

11 Як був я малоліток, то яко малолїток говорив, яко малолїток розумів, яко малоліток думав; як же став чоловіком, то покинув дитяче.

12 Бачимо бо тепер через дзеркало, в загадці, тоді ж лицем до лиця; тепер пізнаю від части, тоді ж пізнаю, яко ж і я познаний.

13 Тепер же пробувають віра, надїя, любов, сї троє; більша ж із сих любов.