До римлян 4

1 Що ж, скажемо, здобув Авраам, наш праотець за тілом?

2 Якщо Авраам був виправданий через діла, він має похвалу, але не перед Богом.

3 Бо що каже Писання? «Авраам повірив Богові, і це було зараховано йому як праведність».

4 Тепер тому, хто працює, плата зараховується не як благодать, а як належне.

5 Однак тому, хто не працює, але вірить у Того, Хто виправдовує нечестивого, його віра зараховується як праведність.

6 Так само говорить і Давид, коли називає блаженною людину, яку Бог вважає виправданою без діл:

7 «Блаженний той, чиї беззаконня прощені, чиї гріхи покриті!

8 Блаженна та людина, якій Господь не залічить її гріха».

9 Це благословення лише для обрізаних чи також і для необрізаних? Ми говоримо: «Авраам повірив Богові, і це було зараховано йому як праведність».

10 Коли було зараховано? Після обрізання чи до обрізання? Це було до обрізання, а не після обрізання!

11 Він прийняв обрізання як знак, як печатку праведності через віру, яку мав ще необрізаним. Так він міг стати батьком усіх, хто вірить, але не був обрізаний, щоб і їм також була зарахована праведність.

12 Він також є і батьком обрізаних, що не лише обрізані, але й наслідують віру, яку мав наш батько Авраам до його обрізання.

13 Адже не через Закон Авраам та його нащадки отримали обітницю, що він буде спадкоємцем світу, а через праведність віри.

14 Бо якщо нащадками є ті, хто [дотримується] Закону, то віра стає даремною й обітниця скасована.

15 Закон викликає гнів, адже там, де немає Закону, немає і його порушення.

16 Тому обітниця є від віри, щоб вона була з благодаті й була гарантована всім нащадкам – не лише тим, хто дотримується Закону, а й тим, хто вірить, як Авраам, який є батьком усіх нас.

17 Як написано: «Я зробив тебе батьком багатьох народів».[Він є нашим батьком] перед Богом, в Якого він повірив, Який повертає життя мертвим і кличе те, чого немає, як те, що вже існує.

18 Всупереч надії, він повірив з надією, що стане батьком багатьох народів, як йому було сказано: «Такими [чисельними] будуть твої нащадки».

19 Його віра не ослабла, хоча він і розумів, що його тіло змертвіле (йому було близько ста років) і що утроба Сари змертвіла.

20 Він не похитнувся [через] невірство у Божу обітницю, але зміцнився вірою й віддав славу Богові,

21 будучи цілком упевненим, що Той, Хто пообіцяв, спроможний [це] виконати.

22 Ось чому «це було зараховано йому як праведність».

23 [Слова] «йому було зараховано» були написані не тільки щодо нього,

24 але й для нас, бо [віра] має бути зарахована й нам, що віримо в Того, Хто воскресив Ісуса, Господа нашого, з мертвих.

25 Він був виданий [на смерть] за наші гріхи й воскрес для нашого виправдання.