< Псалми 78 >
1 Повчання Асафові. Послухай-но, народе мій, настанову мою, схиліть вуха свої до слів моїх вуст!
2 Відкрию в притчі вуста мої, промовлю загадки прадавніх часів,
3 які ми чули й пізнали і які розповідали нам предки наші.
4 Не будемо приховувати їх від синів наших, розкажемо наступному поколінню про хвалу Господа й могутність Його, про чудеса, які Він здійснив.
5 Він засвідчив одкровення [Своє] Якову й встановив в Ізраїлі Закон [Свій], який заповідав предкам нашим, щоб вони навчили нащадків своїх,
6 щоб знало наступне покоління, щоб діти, що народитися мають, сповістили свого часу й своїм нащадкам.
7 Тоді вони сподівання своє покладуть на Бога, і не забуватимуть діянь Божих, і будуть дотримуватися Його заповідей.
8 Вони не будуть подібні до своїх предків, покоління впертого й бунтівного, роду, чиє серце непевне і чий дух невірний Богові.
9 Сини Єфремові, [хоча] й озброєні стрільці з лука, назад повернулися у день битви.
10 Не дотримувалися вони Завіту Божого й відмовилися ходити в Законі Божому.
11 Вони забули про Його звершення й чудеса, що Він їм показав.
12 Перед предками їхніми здійснив Він чудо в землі Єгипту, в околицях Цоану.
13 Він розділив навпіл море й провів їх через нього, і поставив води грудами.
14 Вів їх хмарою вдень, і цілу ніч – світлом вогню.
15 Він розсікав скелі в пустелі й напував їх, немов із великої безодні.
16 Із скелі вивів потоки, і потекли рікою води.
17 Але вони продовжували грішити проти Нього, бунтувати проти Всевишнього на висохлій землі.
18 Випробовували Бога в серцях своїх, вимагаючи їжу за своїми примхами.
19 Вони говорили [зухвало] проти Бога, кажучи: «Чи не міг би Бог накрити стіл у пустелі?
20 Ось Він вдарив скелю, і потекли води, хлинули потоки. Хіба ж не може Він дати хліба чи приготувати м’яса народові Своєму?»
21 Тому, коли почув це Господь, то розгнівався: вогонь загорівся проти Якова, і гнів [Його] спалахнув на Ізраїля,
22 бо не повірили вони Богові й не покладали надії на Його спасіння.
23 Тож наказав Він хмарам вгорі, і відчинив ворота небес,
24 і дощем пролив на них манну, щоб їли, і дав їм зерно небесне.
25 Хліб могутніх їла людина, Він послав їм їжі вдосталь.
26 Він здійняв східний вітер у небесах і навів Своєю могутністю вітер південний.
27 Дощем пролив Він на них м’ясо, немов пил, і, неначе пісок морський, – птахів крилатих,
28 яких розкидав Він серед табору, навколо помешкань їхніх.
29 Вони їли й добре наситилися – Він задовольнив бажання їхнє.
30 Та ще не встигли вони вгамувати своєї примхи, ще їжа була в них на вустах,
31 як гнів Божий піднявся проти них, і вигубив найбільш пишних із них, і повалив додолу юнаків Ізраїля.
32 Та попри все це вони далі грішили й не вірили чудесам Його.
33 Тому Він загубив дні їхні в марноті й роки їхні – у смутку.
34 Коли Він вбивав їх, тоді вони шукали Його, і наверталися, і прагнули Бога.
35 І згадували, що Бог – їхня скеля і що Бог Всевишній – їхній Визволитель.
36 Тоді промовляли Йому лестощі устами своїми і язиками своїми неправду перед Ним говорили;
37 та серцями своїми не були вони з Ним щирі й не берегли вірності Його Завітові.
38 Та Він, милостивий, прощав гріх і не знищував їх. Багато разів відвертав гнів Свій і не будив усієї Своєї люті.
39 Він пам’ятав, що вони – тіло, вітер, що йде й не повертається.
40 Скільки разів вони бунтували проти Нього в пустелі, засмучували Його в дикій землі!
41 Знову й знову випробовували Бога й засмучували Святого Ізраїлевого.
42 Не пам’ятали ні [діянь] руки Його, ні того дня, коли Він визволив їх від ворога,
43 коли ознаки Свої показав у Єгипті й чудеса Свої в околицях Цоану.
44 Він перетворив їхні ріки на кров, і з потоків своїх вони пити не могли.
45 Він послав на них рої комах, які пожирали їх, і жаб, що губили їх.
46 Він віддав врожай їхній гусені й збіжжя їхнє – сарані.
47 Побив виноградники їхні градом і шовковиці – кригою.
48 Він віддав на поталу градові їхню худобу й отари їхні – блискавкам.
49 Він послав на них полум’я Свого гніву, лють, обурення й біду – посольство злих ангелів.
50 Вирівняв стежку для гніву Свого; не утримав їхніх душ від смерті, але віддав життя їхнє на поталу моровиці.
51 І вразив усіх первістків у Єгипті – перші плоди сили чоловічої в шатрах Хамових.
52 Немов овець отару, Він вивів народ Свій, і, неначе стадо, провадив їх у пустелі.
53 Вів їх у безпеці, так що вони не боялися, а ворогів їхніх вкрило море.
54 І привів їх до границь святині Своєї, до тієї гори, яку здобула Його правиця.
55 Прогнав перед ними народи, і простягнув мотузку землемірну, щоб спадок їхній переділити, і в наметах їхніх поселив племена Ізраїлеві.
56 Але вони випробовували Бога Всевишнього, бунтували проти Нього й не дотримувалися Його одкровень.
57 І відступали, і зраджували, як і батьки їхні; викручувалися, як [висковзує з рук] кривий лук.
58 Гнівили Його [в капищах] на своїх пагорбах та ідолами своїми будили Його ревнощі.
59 Почув Бог, і запалав гнівом, і геть відцурався Ізраїля.
60 Покинув Оселю Свою в Шило – шатро, в якому Він мешкав серед людей.
61 І віддав Він могутність Свою у полон і красу Свою – у руки ворога.
62 Віддав Він народ Свій мечу на поталу й гнівом запалав на спадщину Свою.
63 Юнаків їхніх пожер вогонь, а їхнім дівчатам весільних пісень не співали.
64 Священники його попадали від меча, а вдови його не плакали.
65 Тоді прокинувся Володар, немов від сну, неначе воїн, що витверезився від вина.
66 І вразив ворогів його ззаду, вкрив їх вічною ганьбою.
67 Тоді відцурався Він шатра Йосифового й не обрав племені Єфремового.
68 Але вибрав Він плем’я Юди, гору Сіон, яку полюбив.
69 Він збудував, немов висоти [небес], святилище Своє, і, як землю, заклав основи його навіки.
70 І обрав Свого слугу Давида, узявши його від кошар овечих,
71 привів його від овечок дійних, щоб пасти Якова, народ Свій, Ізраїля, Свій спадок.
72 І він пас їх у невинності свого серця і вів їх розумно руками своїми.
