Дії 27
1 Коли було вирішено, що ми попливемо до Італії, Павла та інших ув’язнених передали сотникові, на ім’я Юлій, з когорти Августа.
When it was determined that we should sail for Italy, they delivered Paul and certain other prisoners to a centurion named Julius, of the Augustan band.
2 Ми сіли на адрамітський корабель, який мав плисти до кількох міст Азії, і відпливли. З нами був Аристарх, македонець із Солуня.
Embarking in a ship of Adramyttium, which was about to sail to places on the coast of Asia, we put to sea, Aristarchus, a Macedonian of Thessalonica being with us.
3 Наступного дня ми пристали в Сидоні. Юлій добре ставився до Павла й дозволив йому піти до своїх друзів та отримати догляд.
The next day, we touched at Sidon. Julius treated Paul kindly and gave him permission to go to his friends and refresh himself.
4 Відчаливши звідти, ми попливли під укриттям Кіпру, тому що вітри були протилежні;
Putting to sea from there, we sailed under the lee of Cyprus, because the winds were contrary.
5 перетнувши відкрите море, що омиває береги Килікії та Памфілії, причалили до Міри в Лікії.
When we had sailed across the sea which is off Cilicia and Pamphylia, we came to Myra, a city of Lycia.
6 Там сотник знайшов олександрійський корабель, який плив до Італії, і посадив нас на нього.
There the centurion found a ship of Alexandria sailing for Italy, and he put us on board.
7 Повільно пропливши багато днів, ми насилу дісталися до Кніду. Оскільки вітер не дозволяв триматися потрібного напрямку, ми попливли біля Криту навпроти Салмона.
When we had sailed slowly many days, and had come with difficulty opposite Cnidus, the wind not allowing us further, we sailed under the lee of Crete, opposite Salmone.
8 З труднощами минувши його, припливли до одного міста, що зветься Добра Пристань, поблизу якого було місто Ласея.
With difficulty sailing along it we came to a certain place called Fair Havens, near the city of Lasea.
9 Як минуло багато часу й плавання вже стало небезпечним, бо й піст проминув, Павло радив:
When much time had passed and the voyage was now dangerous because the Fast had now already gone by, Paul admonished them
10 «Я бачу, що наша подорож буде з труднощами та великими втратами не тільки для вантажу та корабля, але й для нашого життя».
and said to them, “Sirs, I perceive that the voyage will be with injury and much loss, not only of the cargo and the ship, but also of our lives.”
11 Проте сотник більше послухався керманича та власника корабля, ніж Павлових слів.
But the centurion gave more heed to the master and to the owner of the ship than to those things which were spoken by Paul.
12 Через те, що пристань не була придатна для зимівлі, більшість вирішила відплисти звідти, щоб, якщо можна, дістатися до Фініка й перезимувати в порту на Криті, відкритому для південно-західних та північно-західних вітрів.
Because the haven was not suitable to winter in, the majority advised going to sea from there, if by any means they could reach Phoenix and winter there, which is a port of Crete, looking southwest and northwest.
13 Тож як повіяв південний вітер, подумали, що досягли бажаного, і, піднявши вітрила, попливли вздовж Криту.
When the south wind blew softly, supposing that they had obtained their purpose, they weighed anchor and sailed along Crete, close to shore.
14 Та незабаром зі сторони острова зірвався ураганний вітер, що зветься Евракілон.
But before long, a stormy wind beat down from shore, which is called Euroclydon.
15 Він підхопив корабель, так що неможливо було протистояти, ми піддалися вітрові й нас понесло.
When the ship was caught and couldn’t face the wind, we gave way to it and were driven along.
16 Підпливши до маленького острівця, що зветься Клавдою, ми ледве змогли втримати рятувальний човен.
Running under the lee of a small island called Clauda, we were able, with difficulty, to secure the boat.
17 Коли ж його підняли, намагалися канатами обв’язати корабель. Побоюючись, щоб не попасти на мілину Сирту, опустили вітрила; і так нас понесло.
After they had hoisted it up, they used cables to help reinforce the ship. Fearing that they would run aground on the Syrtis sand bars, they lowered the sea anchor, and so were driven along.
18 Наступного дня нас так сильно кидала буря, що ми почали викидати вантаж.
As we labored exceedingly with the storm, the next day they began to throw things overboard.
19 Третього дня ми власними руками викидали корабельне знаряддя.
On the third day, they threw out the ship’s tackle with their own hands.
20 Оскільки ні сонце, ні зорі не з’являлися багато днів, а шторм не зменшувався, ми втратили вже всяку надію на порятунок.
When neither sun nor stars shone on us for many days, and no small storm pressed on us, all hope that we would be saved was now taken away.
21 Оскільки давно нічого не їли, Павло став посеред них та промовив: «Люди, треба було послухати моєї поради й не відпливати з Криту, тоді б ви не зазнали такої біди та шкоди.
When they had been long without food, Paul stood up in the middle of them and said, “Sirs, you should have listened to me, and not have set sail from Crete and have gotten this injury and loss.
22 А тепер закликаю вас бути бадьорими, бо ніхто з вас не втратить життя, тільки корабель [розіб’ється].
Now I exhort you to cheer up, for there will be no loss of life among you, but only of the ship.
23 Цієї ночі мені з’явився ангел Бога, Якому я належу і Якому служу.
For there stood by me this night an angel, belonging to the God whose I am and whom I serve,
24 Він сказав мені: „Павле, не бійся! Ти повинен стати перед Кесарем. І ось Бог дарував тобі всіх, хто пливе з тобою“.
saying, ‘Don’t be afraid, Paul. You must stand before Caesar. Behold, God has granted you all those who sail with you.’
25 Тому, люди, будьте бадьорі! Я вірю Богові, і все буде так, як мені сказано.
Therefore, sirs, cheer up! For I believe God, that it will be just as it has been spoken to me.
26 Нас має викинути на якийсь острів».
But we must run aground on a certain island.”
27 Коли настала чотирнадцята ніч, нас усе ще носило по Адріатичному морю. Десь опівночі моряки стали припускати, що ми наближаємося до якоїсь землі.
But when the fourteenth night had come, as we were driven back and forth in the Adriatic Sea, about midnight the sailors surmised that they were drawing near to some land.
28 Помірявши глибину, виявили двадцять сажнів. Пропливши ще трохи, знову поміряли, і було п’ятнадцять сажнів.
They took soundings and found twenty fathoms. After a little while, they took soundings again, and found fifteen fathoms.
29 Побоюючись, щоб не натрапити на скелясті місця, скинули з корми чотири якорі й молилися, щоб скоріше настав день.
Fearing that we would run aground on rocky ground, they let go four anchors from the stern, and wished for daylight.
30 А коли моряки намагалися втекти з корабля й опускали рятувальний човен у море, вдаючи, ніби бажають спустити якорі з передньої частини,
As the sailors were trying to flee out of the ship and had lowered the boat into the sea, pretending that they would lay out anchors from the bow,
31 Павло сказав сотникові та воїнам: «Якщо вони не залишаться на кораблі, ви не зможете врятуватися».
Paul said to the centurion and to the soldiers, “Unless these stay in the ship, you can’t be saved.”
32 Тоді воїни перерізали канати рятувального човна, і він впав у море.
Then the soldiers cut away the ropes of the boat and let it fall off.
33 Коли почало розвиднятись, Павло закликав усіх поїсти, кажучи: «Сьогодні вже чотирнадцятий день, як ви перебуваєте в очікуванні, нічого не ївши.
While the day was coming on, Paul begged them all to take some food, saying, “Today is the fourteenth day that you wait and continue fasting, having taken nothing.
34 Тому прошу вас поїсти, бо це сприятиме вашому порятунку; жоден із вас навіть волосини з голови не втратить».
Therefore I beg you to take some food, for this is for your safety; for not a hair will perish from any of your heads.”
35 Сказавши це, узяв хліб, подякував Богові перед усіма, розламав та почав їсти.
When he had said this and had taken bread, he gave thanks to God in the presence of all; then he broke it and began to eat.
36 Тоді всі підбадьорились і стали їсти.
Then they all cheered up, and they also took food.
37 А всіх нас на кораблі було двісті сімдесят шість осіб.
In all, we were two hundred seventy-six souls on the ship.
38 Як всі наїлися, то стали облегшувати корабель, викидаючи зерно в море.
When they had eaten enough, they lightened the ship, throwing out the wheat into the sea.
39 Коли настав день, вони не розпізнали землі, але побачили якусь затоку з піщаним берегом, до якого вирішили причалити кораблем, якщо зможуть.
When it was day, they didn’t recognize the land, but they noticed a certain bay with a beach, and they decided to try to drive the ship onto it.
40 Відрізавши якорі, залишили їх у морі; водночас розв’язали канати з керма й, піднявши мале вітрило за вітром, попрямували до берега.
Casting off the anchors, they left them in the sea, at the same time untying the rudder ropes. Hoisting up the foresail to the wind, they made for the beach.
41 Однак, наскочивши на мілину між двома течіями, ніс корабля застряг і став нерухомий, а корму розбивало силою хвиль.
But coming to a place where two seas met, they ran the vessel aground. The bow struck and remained immovable, but the stern began to break up by the violence of the waves.
42 Тоді воїни вирішили вбити [всіх] в’язнів, щоб ніхто, випливши, не втік.
The soldiers’ counsel was to kill the prisoners, so that none of them would swim out and escape.
43 Проте сотник, бажаючи врятувати Павла, утримав їх від цього наміру. Він наказав тим, хто вміє плавати, стрибати першими та дістатися берега,
But the centurion, desiring to save Paul, stopped them from their purpose, and commanded that those who could swim should throw themselves overboard first to go toward the land;
44 а іншим – рятуватися на дошках або на рештках корабля. І таким чином усі дісталися до суші.
and the rest should follow, some on planks and some on other things from the ship. So they all escaped safely to the land.
