2 до коринтян 3
1 Чи не починаємо ми знову самих себе рекомендувати? Чи нам потрібні, як деяким, рекомендаційні листи для вас чи від вас?
Пак ли започваме да се препоръчваме? Или имаме нужда, както някои, от препоръчителни писма до вас или от вас?
2 Ви і є нашим листом, написаним у наших серцях, який знають і читають усі люди.
Вие сте нашето писмо, написано в сърдцата ни, узнавано и прочитано от всичките човеци;
3 Ви показуєте, що ви – лист Христа, результат нашого служіння, написаний не чорнилом, а Духом живого Бога, не на кам’яних таблицях, а на таблицях людських сердець.
и явявате се, че сте Христово писмо, произлязло чрез нашето служение, написано, не с мастило, но с Духа на живия Бог, не на плочи от камък, но на плочи от плът
4 Цю впевненість ми маємо завдяки Христу перед Богом.
Такава увереност имаме спрямо Бога чрез Христа.
5 Не тому, що ми самі здатні й це наша заслуга. Навпаки, наша здібність – від Бога,
Не че сме способни от само себе си да съдим за нещо като от нас си; но нашата способност е от Бога,
6 Який зробив нас здібними [бути] служителями Нового Завіту – не букви, а Духа. Адже буква вбиває, а Дух оживляє.
Който ни направи способни като служители на един нов завет,
7 Але якщо служіння смерті, викарбуване буквами на камені, було прославлене так, що сини Ізраїля не могли дивитися на обличчя Мойсея через славу його обличчя, яка минала,
Но, ако служението на онова, което докарва смърт, написано с букви, издълбани на камък, стана с такава слава, щото израилтяните не можеха да гледат Моисея в лице, поради блясъка на лицето му, който впрочем преминаваше,
8 то чи не буде служіння Духа славнішим?!
как не ще бъде служението на духа с по-голяма слава?
9 Якщо [в] служінні осуду [є] слава, то служіння праведності набагато перевершує [його] в славі.
Защото, ако служението на онова, което докарва осъждане, стана със слава, служението на онова, което докарва правда, го надминава много повече в слава.
10 Адже те, що було прославлене, насправді прославленим не було у порівнянні зі славою, яка [його] перевершує.
(И наистина, онова, което е било прославено, изгуби славата си в това отношение, поради славата, която превъзхожда).
11 І якщо те, що минає, [мало] славу, то набагато більшу славу [має] те, що не минає.
Защото, ако това, което преминаваше, бе със слава, то много по-славно е трайното.
12 Тому, маючи таку надію, ми діємо з великою сміливістю,
И тъй, като имаме такава надежда, говорим с голяма откровеност,
13 а не як Мойсей, який ставив собі покривало на лице, щоб сини Ізраїля не дивилися на кінець того, що минає.
и не сме като Моисея, който туряше покривало на лицето си, за да не могат израилтяните да гледат изчезването на това, което преминаваше.
14 Проте їхній розум був притуплений, бо й досі під час читання Старого Завіту це покривало залишається незнятим, адже [воно] може бути знятим [лише] в Христі.
Но техните умове бяха заслепени; защото и до днес, когато прочитат Стария завет, същото покривало остава, като не им е открито, че тоя завет преминава в Христа.
15 І донині, кожного разу, як зачитується Мойсей, на їхньому серці лежить покривало.
А и до днес, при прочитането на Моисея, покривало лежи на сърдцето им,
16 Однак коли [людина] повертається до Господа, покривало знімається.
но когато Израил се обърне към Господа, покривалото ще се снеме.
17 Господь – це Дух, а де Дух Господа, там свобода.
А Господ е Духът; и гдето е Господният Дух, там е свобода.
18 І всі ми з непокритим лицем, відображаючи Божу славу, немов у дзеркалі, змінюємося згідно з Його образом, із слави в славу як від Господа, Духа.
А ние всички, с открито лице, като в огледало, гледайки Господната слава, се преобразяваме в същия образ, от слава в слава, както от Духа Господен.
