1 до солунян 2
1 Ви знаєте, брати, що наш прихід до вас не був марним.
You yourselves know, brothers, that our visit to you was not in vain.
2 Як вам відомо, перед нашим приходом до вас ми зазнали страждань та зневаги у Филиппах, але за допомогою нашого Бога ми наважилися звіщати вам Божу Добру Звістку, [незважаючи] на сильне протистояння.
As you are aware, we had already endured suffering and shameful treatment in Philippi. But in the face of strong opposition, we were bold in our God to speak to you the gospel of God.
3 Бо в нашому заклику немає ні омани, ні нечистих мотивів, ні лукавства.
For our appeal does not arise from deceit or ulterior motives or trickery.
4 Навпаки, ми говоримо, як ті, кого Бог визнав гідними та кому доручив Добру Звістку. Ми намагаємося догодити не людям, а Богові, Який випробовує наші серця.
Instead, we speak as those approved by God to be entrusted with the gospel, not in order to please men but God, who examines our hearts.
5 Ви знаєте, що ми ніколи не використовували підлесливого слова й не приховували жадібності – Бог цьому свідок.
As you know, we never used words of flattery or any pretext for greed. God is our witness!
6 Ми не шукали похвали ні від людей, ні від вас, ні від когось іншого,
Nor did we seek praise from you or from anyone else, although as apostles of Christ we had authority to demand it.
7 хоч, як апостоли Христа, могли б бути тягарем [для вас]. Навпаки, ми були серед вас як годувальниця, яка доглядає за своїми дітьми.
On the contrary, we were gentle among you, like a nursing mother caring for her children.
8 Ми полюбили вас настільки, що були раді поділитися з вами не лише Божою Доброю Звісткою, але й своїм життям – такими дорогими ви нам стали.
We cared so deeply that we were delighted to share with you not only the gospel of God, but our own lives as well. That is how beloved you have become to us.
9 Звичайно, брати, ви пам’ятаєте нашу працю та труднощі: проповідуючи вам Божу Добру Звістку, ми вдень та вночі працювали, щоб нікого з вас не обтяжувати.
Surely you recall, brothers, our labor and toil. We worked night and day so that we would not be a burden to anyone while we proclaimed to you the gospel of God.
10 Ви та Бог – свідки того, як свято, праведно й бездоганно ми поводилися з вами, віруючими.
You are witnesses, and so is God, of how holy, righteous, and blameless our conduct was among you who believed.
11 Бо ви знаєте, що кожного з вас, немов батько своїх дітей,
For you know that we treated each of you as a father treats his own children—
12 ми заохочували, втішали й закликали жити гідно перед Богом, Який кличе вас у Своє Царство й славу.
encouraging you, comforting you, and urging you to walk in a manner worthy of God, who calls you into His own kingdom and glory.
13 Тому й ми постійно дякуємо Богові, бо ви, отримавши Слово Боже, яке почули від нас, прийняли його не як людське слово, а як те, чим воно є насправді, – як Слово Боже, що діє у вас, віруючих.
And we continually thank God because, when you received the word of God that you heard from us, you accepted it not as the word of men, but as the true word of God—the word which is now at work in you who believe.
14 Адже ви, брати, стали наслідувачами Божих церков, які перебувають в Юдеї в Христі Ісусі, бо ви постраждали від свого народу так само, як і вони від юдеїв,
For you, brothers, became imitators of the churches of God in Judea that are in Christ Jesus. You suffered from your own countrymen the very things they suffered from the Jews,
15 які вбили Господа Ісуса та пророків, а також переслідували й нас. Вони не догоджають Богові й вороже ставляться до всіх людей,
who killed both the Lord Jesus and their own prophets, and drove us out as well. They are displeasing to God and hostile to all men,
16 перешкоджаючи нам проповідувати язичникам, щоб вони могли бути спасенні. І так вони додають до своїх гріхів. Проте нарешті гнів Божий спіткав їх.
hindering us from telling the Gentiles how they may be saved. As a result, they continue to heap up their sins to full capacity; the utmost wrath has come upon them.
17 А ми, брати, розлучившись із вами на короткий час, – тілом, а не серцем, – ще з більшим прагненням намагалися побачити вас.
Brothers, although we were torn away from you for a short time (in person, not in heart), our desire to see you face to face was even more intense.
18 Тому ми – точніше я, Павло, – намагалися прийти до вас декілька разів, але сатана перешкоджав нам.
For we wanted to come to you—indeed I, Paul, tried again and again—but Satan obstructed us.
19 Бо хто є нашою надією, радістю чи вінком слави перед нашим Господом Ісусом, коли Він прийде?
After all, who is our hope, our joy, our crown of boasting, if it is not you yourselves in the presence of our Lord Jesus at His coming?
20 Справді, ви – наша слава й радість.
You are indeed our glory and our joy.
